Поезія Володимира Ференца
Понеділок, 09 березня 2009, 12:59
Тарасові Шевченку (добірка)Тривожний час пробуджує Вкраїну,
А ми очікуєм чогось.
Розрито льох і воля з домовини
Аркаду фальші рознесе ось-ось.
Сивіє мати, йде по світу молодь,
Останній гріш розтрачує бідняк...
Великдень є, але комусь і голод,
І за дітей сердешний переляк.
Шматує дух чужа ідея -
Енергію висотує вона.
Вкраїна є, але не знаю де я,
Чомусь немила рідна сторона-
Електорату рай...А де ж вкраїнці?
Навіщо уподібнились волам?
Коли у долі зла по вінця,
У серці, мабуть, зла нема.
04.04.2001р.
Add a comment
«Тарасові Ночі» у спогадах Володимира Кальненка
Понеділок, 09 березня 2009, 12:43
Як кожен свідомий українець, я тоді ще юнаком - закінчив середню художню школу ім.. Тараса Шевченка, перед поїздкою у «далекі краї» на навчання до Академії мистецтв в Ленінград (Санкт-Петербург)\, вчинив вірно: я поїхав у Канів на Чернечу гору до Тараса Шевченка. І там, нищечком, у хустину взяв дещицю землі...
Тоді, юнаком, я ще не уявляв, яку ДОЛЮ мені уготовано життям, щоб там, вже студентом Академії, увійти в Комітет проведення Вечорів Тараса Шевченка при меморіальній мансарді-майстерні Т.Г. Шевченка. І обставини мої були - виключними - це було КОЛО ленінградських Шевченкознавців: П.В. Жур, Марія Комісарова, Микола Браун та інші. І тоді мені прийшла ДУМКА - не спати уніч з 9 на 10 березня - читати «Кобзар», «Літопис життя та творчості Т.Г. Шевченка». І до тих «Тарасових Ночей» спершу одиниці студентів-українців, а потім і мешканців міста над Невою, а в подальшому (отих лихих років 60-70-тих, коли і до пам‘ятника Шевченка, саме 22 травня, не ходи, бо будеш підданий навіть арешту) приїздили і з Києва, і зі Львову, Таллінну. І навіть на одній з тих «Ночей» був присутній праправнук Шафарика (Прага).
Читати далі: «Тарасові Ночі» у спогадах Володимира Кальненка
Католицький Народний Катехизм
Неділя, 08 березня 2009, 14:08
ВІРА
Утрата християнської віри
Християнська віра є дорогою до неба. Та, на жаль, не всі ідуть цією дорогою, багато блукає манівцями.
Не мають християнської віри невірні, тобто ті, що пізнали об'явлену науку, але відкидають її.
Невірним був Апостол Тома, який, незважаючи на запевнення інших Апостолів, що Спаситель воскрес, не хотів повірити, доки не вложить пальця в рани Христові і не вложить руки в Його бік (Йоан, 20, 25). Таких, як Тома, є багато. Вони вірять лише в те, що бачать, чого можуть діткнутися, а все інше відкидають. "Невір'я - це піщаний грунт, який не приносить плодів, хоч його і зрошує щедро дощ" (св. Золот.). Такі люди кривдять і ображають Бога, відмовляючи йому навіть такої віри, з якою ставляться до будь-якої людини. Вони вірять різним розповідям, Богу, однак, не довіряють. У галузі релігії ми повинні чинити хоча б настільки розумно, наскільки керуємося розумом у щоденному житті. "О, скільки - то мусять невіруючі вірити, аби не вірити!" (Клим. Гофб.).
Add a commentСторінка 1306 з 1363
