Спільнота
Духовна велич та військова звитяга у боротьбі за незалежну соборну Україну в 1917–1921 роках
П'ятниця, 27 листопада 2020, 18:47
Частина 3
БІОГРАФІЧНІ ДАНІ НАЙВІДОМІШИХ ВІЙСЬКОВИХ СВЯЩЕНИКІВ АРМІЇ УНР
ВОЛКОВИЧ Анатолій Васильович
(2.07.1866–1922/1923), священик, протоієрей. Народився у с. Жукітки Чернігівської губернії. Закінчив Духовну семінарію, 9.08.1889 прийняв сан священика. З 3.02.1894 до 12.02.1918 був полковим священиком 13-го гусарського Нарвського полку російської армії, був нагороджений Золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці та всіма орденами до ордена Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою. З 17.03.1918 – панотець Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, з 6.07.1918 – Кінно-гайдамацького полку ім. К. Гордієнка до часу його розформування 23.09.1918. З 30.09.1918 – панотець 1-го Запорізького полку ім. П. Дорошенка Армії Української Держави, з 12.01.1919 – 11-ї гарматної бригади ДАУНР, з 14.02.1919 – 1-ї пішої запасної бригади, з 22.03.1919 – 1-го пішого запасного полку до його розформування 5.05.1919. З травня 1919 р. – священик Запорізького кінно-козачого полку ім. К. Гордієнка, 17.12.1919 був інтернований поляками. З 6.06.1920 – панотець 4-ї Київської запасної бригади АУНР, згодом перейшов до 5-ї Херсонської дивізії. Був одрркений, мав 4 дітей (залишились у Полтаві). Помер і похований в одному з таборів інтернованих.
Add a commentДуховна велич та військова звитяга у боротьбі за незалежну соборну Україну в 1917–1921 роках
Середа, 25 листопада 2020, 07:06
Частина 2
ВІЙСЬКОВІ СВЯЩЕНИКИ
АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Історія українського військового духовенства – окрема тема, яка потребує детального та глибокого дослідження. Однак поряд з офіцерами слід хоча б коротко згадати про польових православних священиків, які боролися та героїчно вмирали у складі частин Армії УНР.
Add a commentУ пам’ять про батька
Вівторок, 24 листопада 2020, 17:03
Тато народився 27 жовтня 1965 року в селі Мала Дівиця, що в Прилуцькому районі. Брав участь у бойових діях в Афганістані, де отримав два поранення.
З початком російської військової агресії проти України пішов добровольцем до батальйону «Айдар» старшим сержантом. Загинув 20 серпня 2014 року.
Я запам'ятала його дуже доброю і світлою людиною, яка намагалася всім допомогти. З будь-якої навіть найскладнішої ситуації він намагався знайти вихід і розв’язати будь-яку проблему.
Add a commentПам’яті мого батька
П'ятниця, 20 листопада 2020, 14:28
Мій батько, Віталій Вікторович Лавренчук був офіцером, полковником. Народився у місті Грозному (Російська Федерація), оскільки дідусь теж був військовим і служив там де його призначали.
Згодом родина тата переїхала в Україну. У віці 17 років тато почав кар’єру військового, пішов слідами дідуся, вступив до військового училища в Кам'янець-Подільському.
У свої 24 роки він одружився, а через три роки у батька і моєї мами народилася я. Він був найдбайливішим татом у світі. Згодом, а точніше через 10 років народився мій молодший брат.
Add a commentДуховна велич та військова звитяга у боротьбі за незалежну соборну Україну в 1917–1921 роках
П'ятниця, 20 листопада 2020, 08:02
Частина 1
Командувачі армії УНР
У боротьбі за соборну Україну
АВРАМЕНКО Никифор Антонович (22.02.1893–21.09.1973). Український військовослужбовець. Сотник Армії Української Держави (1918 р.) і Армії УНР.
Народився у місті Верхньодніпровськ (тепер це місто Дніпропетровської обл.) у межах тодішнього Московського царства. Від 1911 р. перебував на службі у московському війську. У його складі брав участь у Першій Світовій війні 1914-1918 років. Закінчив Миколаївське інженерне училище (Петроград, 1916 р.). Отримав звання капітана (1917 р.).
Add a commentБільше статей...
Сторінка 5 з 91
