П'ятниця, 25 січня 2013, 04:15

Якось монах Епіфаній, що жив на Сицилії відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони.

У нього зродилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа.

Але де найти відповідну модель, що здатна була б виразити водночас страждання і радість, смерть і воскресіння, божественність і людськість?

Епіфанфй не міг знайти спокою. Він рушив у подорож, зміряв цілу Європу, вдивляючись у кожне обличчя.

На жаль, не було серед них такого, яке могло б представляти лик Христа.

Одного вечора він заснув, повторюючи слова псалму: «За Твоїм лицем шукаю. Господи. Не укрий переді мною Твого лиця».

Епіфанію наснився сон. Ангел підводив його до людей, що траплялись йому на шляху, і вказував на якусь рису, що робила те обличчя подібним до Христового: радість молодої жінки, невинність дитини, силу селянина, страждання недужого, страх приреченого, доброту матері, переляк сироти, суворість суді, веселість штукаря, милосердя сповідника, забинтоване лице прокаженого. Епіфаній повернувся до монастиря і взявся до праці.

За рік ікона Христа була готова. Епіфаній показав її настоятелю і братам. Усі страшенно здивувалися й умить опустилися на коліна. Лик Христа був просто чудовий, він зворушував і ставив питання.

Даремно допитувалися в Епіфанія, хто послужив моделлю …

Не шукай Христа в образі одної людини. Відблиск Христового лику шукай у кожному.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро