Четвер, 23 жовтня 2008, 14:14

Збірка «Неопалима купина»

Вірш «На Аскольдовій могилі літо барви роздає...»

На Аскольдовій могилі літо барви роздає...
І чомусь удвічі радо б'ється серденько моє.
Задивляюсь поміж зорі у небесную криницю...
Такі зорі неозорі сяють в нашій Зарваниці.

На Аскольдовій могилі літо росами мандрує...
Матір Божа Зарваницька аж до Києва прошкує...
...З Києва колись монахи від розправи утікали,
І про Господові дива не відали, не гадали.

Заблукав монах-скиталець, ниць знесилено упав,
І його в долині слічній ненадовго сон зарвав.
Він прокинувся від світла, яке йшло із дна криниці...
Отаке найперше чудо відбулось у Зарваниці.

Скільки див було відтоді - не лічив ніхто. Не треба.
Справжня ласка галичанам йшла прямісінько із неба.
Матір Божа із Дитятком обнімає увесь світ -
Так було відвіку! Нині! І ще буде многа літ!

На Аскольдовій могилі вишиванки зарясніли,
Наче маки і волошки на могилі враз розцвіли:
То несуть церковні Фани - різнобарв'я веселкове.
Для киян - справжніське свято. Дійство це - немов казкове.

На Аскольдовій могилі навіть листя не шелесне...
Зарваницькій Нені Божій йду вклонитися належно:
Стану в чергу... Моя Мамо, Ти мене і тут знайшла...
В Зарваниці давно була... Ти Сама в Київ прийшла.

У полоні моє серце, і душа тривожно мліє...
Як мені не вистачало тут Тебе, Свята Маріє.
Подивися, як побожно до Тебе кияни йдуть...
Дай їм кожному по вірі - в цьому християнства суть.

На Аскольдовій могилі ранок пронизало сонце...
Очищала людські душі Матір Божа, як віконця,
Наповняла святим духом, вела до Ісуса-сина...
Я віднині шляхом Правди і Любові йти повинна.

Червень, 2001