Неділя, 19 грудня 2010, 19:00

18 грудня відбувся фестиваль конкурс Аскольдів Глас, організований парафіянами церкви святого Миколая, що на Аскольдовій могилі. В цей день також святкувала свій ювілей парафія святого Миколая, якій виповнилось 20 років. З цієї нагоди спілкуємось з парохом церкви святого Миколая, що на Аскольдовій могилі отцем Ігорем Онишкевичем.

- Отче Ігорю, парафії церкви святого Миколая вже 20 років, скажіть, будь ласка, що означає для Вас ця дата?

- 20 років це велика дата для мене, адже за ці роки можна прожити велике духовне життя у великому золотоверхому Києві. Для мене і для багатьох парафіян церкви це є особливий день, особлива радість. Ми святкуємо це свято не в один день, адже протягом року вітаємо один одного з цим ювілеєм. І кожного року ми будемо вітати один одного з прожитим духовно збагаченим роком. Тому що для християнина важливим є кожен прожитий день у молитві, а не лише один день у році.

- Який духовний, творчий та інтелектуальний шлях пройшла церква за ці 20 років?

- Найперше ми молитвою здобули найбільшу святиню України - Аскольдову могилу. Дякуючи Богу, ми змогли це зробити. Також варто згадати і організацію Карітас - Київ, якою наша парафія опікувалася близько п’ятнадцяти років, допомагаючи бідним та убогим. Зараз маємо парафіяльний Карітас. Ми також з ласки Божої здобули земельну ділянку та організували проект, який потім передали отцям Василіанам, які збудували монастир на Львівській площі. Це велике духовне досягнення. Ми спільно зустрічали 400 ліття Берестейської унії.

- Яким, на Вашу думку, є найбільше досягнення парафії за ці роки?

- Я думаю, найбільше досягнення полягає у тому, що люди знайшли себе в церкві, в молитві, в любові. Вони знайшли Бога. Це не показне досягнення, а глибоко містичне, яке переживає кожна людина: щиро і глибоко. Також варто згадати тих дітей, яких я давно хрестив. Тепер вони вже приводять до церкви своїх дітей. Це покоління. Мені дуже приємно. Зростає кількість парафій в Києві, але кількість наших парафіян не зменшується. Тому наші парафіяни, наші діти є найбільшою радістю для мене.

- Отче Ігорю, чи можете пригадати найприємніший епізод з життя парафії?

- Можна багато згадувати приємних моментів в житті парафії. Варто пригадати той час, коли ми готувалися до реставрації нашої церкви. Коли українці з цілого світу допомагали, підтримували нашу парафію. Це велике число тих людей, за яких я молюся і дуже вдячний за допомогу.

Взагалі є три події, які приносять мені велику радість. Перша – це та, коли ми зустріли першого екзарха нашого владику сьогодні блаженнішого Любомира кардинала Гузаря. Він був першим нашим екзархом, провідником і духовним батьком нам.

Друга подія – це 2001рік 23 червня.  Рік приїзду в країну папи Римського Івана Павла II. Це була велика подія, яка підносила духом усіх католиків, усіх греко-католиків не тільки України, але й цілого світу.

Третя важлива подія – це те, що оригінал ікони матері Божої Зарваницької перебував у нашій церкві і люди мали можливість тиждень молитись до цього чудотворного образу.

Також варто згадати те, що в нашій церкві служив отець Василь Вороновський, який служив тут деякий час. Цей священнослужитель дуже любив нашу затишну маленьку церкву.

Але кожний день в парафії особливий день, адже якась струджена , обтяжена душа прийде до церкви і отримає спасіння, навернення і відкриє для себе Господа.

Інтерв’ю записав Олег Качур, «Оранта»