Понеділок, 07 червня 2010, 12:02

З 1992 року на Аскольдовій могилі, що у Києві, діє релігійна громада УГКЦ святого Миколая Чудотворця. Неймовірно велике число подій відбулось у житті парафії  за час  її існування. Впродовж цього періоду незмінним парохом релігійної громади є отець Ігор Онишкевич.

- Це був такий подарунок Господа для нашої Церкви, катакомбної церкви, переслідуваної Церкви, адже чи не найвагоміша святиня Руси - України відчинила нам двері. І те, що ми християни, сини та дочки тих, які страждали за Христа і не покорились дияволові, маємо змогу на цьому святому місці підносити молитви до Бога – це, справді, Великий знак та дар Божий.

- За невеликий проміжок часу з невеликого числа людей, які гуртувались на Аскольдовій могилі, сформувалась міцна та дієва спільнота християн. Слід зауважити, що особливістю цієї громади є те, що зараз надзвичайно велике число саме молодих людей є парафіянами цієї церкви. Отче Ігорю, що приваблює молодь у цій спільноті?

- Думаю,  це благодать Божа, тому що це святе місце  само притягує людей. Кожна свідома людина – християнин, українець, вчитуючись в історію, бачить – Аскольдова могила – і він хоче прийти сюди. Велике значення для популяризації Аскольдової могили мали також екскурсії та паломництва - з України , з Росії, Білорусі.

Люди сюди приходять з цікавості і за духовною поживою. Особливо багато приходить студентів  вищих навчальних закладів. Це діти, звичайно, здебільшого з наших земель з Львівщини, Івано-Франківщини, Тернопільщини. Вони ідуть сюди, з ними ідуть друзі і так наповнюється церква молоддю. Ознакою нашою є молодь.

- Цей рік є особливим для парафіян та духовних осіб, адже не так давно було освячено розпис купола храму а також врочисто відзначено 200 - ліття з часу спорудження мурованої церкви святого Миколая. Просимо розповісти про історію спорудження та фундаторів церкви-ротонди.

- 22 травня на теплого Миколи була освячена ця церква. Вона була освячена  на знак пам’яті Аскольда і поставлена в його пам’ять, адже він був наречений у хрещені Миколаєм і з того часу церква носить ім’я Миколая Чудотворця. Подія 200-ліття мурованого храму це значна подія. Колись цей  храм був трикупольний. Його багато разів руйнували завойовники, скажімо, під час навали Батия церква була зруйнована. Також від ветхості своєї вона зазнавала руйнівних впливів. Останній раз церква-ротонда була сплюндрована більшовицькою рукою у 1935 році. Тож  храм постійно перебудовувався.

Кам’яний храм  збудований 200 років тому на місці трикупольної церкви.

У 1998 році ми відновили храм, поставили хрест. Як ми кажемо хрест 1000-літньої історії нашої християнської. Також відбудували купол. Ми пам’ятаємо тих людей, які будували  цей храм, і пам’ятаємо, хто освячував цей храм. Згадаємо Самуїла Мещерякова. Це був купець Воронезький вищої гільдії. Він спорудив цю церкву в пам’ять своєї дружини - Анни. Тобто дерев’яний храм було замінено кам’яним. Храм будувався дуже швидко – фактично за рік він був збудований. Мурували його воронезькі кріпаки.

- Неймовірно велике число проектів за час свого існування здійснила релігійна громада. І сьогодні, не дивлячись на скрутний період у житті нашої держави, вона надалі продовжує допомагати потребуючим. Зупиніть  свою увагу на цій сторінці діяльності громади.

- Служіння ближньому притаманне святому Миколаю. Ми не могли чогось іншого придумати, бо ця церква (я перегортав її давню історію)  – завжди допомагала священикам. І громада допомагала бідним, убогим, нещасним людям. В різний спосіб. Тут навіть був притулок для потребуючих. Тут кухня була - годували людей. Правда,  було більше приміщень. Зараз ми у цьому обмежені.

Але наша парафія творила Карітас-Київ. За благословенням  владики Софрона Дмитерка – ця організація була створена у столиці. Довгий час парафія опікувалась діяльністю Карітас-Київ. Згодом він був переданий під опіку отців-василіян. Але  ми і далі скромно від парафії продовжуємо справу служіння бідним та потребуючим. Ми намагаємось допомогти дітям, які мають родинні труднощі, одиноким матерям та безробітним. Багато дітей приходить до нас. Ми стараємось власними силами харчувати їх. Тричі на тиждень даємо їм повноцінний обід. Але також прагнемо залучити їх до катехитичного навчання. При церкві діє церковна школа, у якій дуже серйозно діти  займаються малюванням, зокрема опановують петриківський розпис. Також вчаться вишивати. Дівчата можуть навчитись смачно приготувати їжу на нашій кухні.

- Надзвичайно важливим проектом, яким опікується релігійна громада, є служіння дітям, матері яких через різні причини потрапили до в’язниці. Цей проект розпочато ще у дев’яностих роках. Він і сьогодні продовжує свою діяльність. Отче Ігорю, розкажіть більш детально про особливості цього служіння.

- Є  такі матері, які з тої чи іншої причини, нам не судити, покарані державою.  І ми ведемо переписку із їхніми дітьми, із інтернатами, з їхніми бабусями. Ув’язненим матерям допомагаємо, але всі зусилля все ж скеровуємо  для дитини. Висилаємо подарунки: це книжка, це Кобзар, це молитовничок, слово Боже, це цукерочок. Це засоби гігієни. Це все надходить, наче від мами. Переписка з матір’ю є важливий проект, який дійсно діє на серце дитини і на серце матері.

До речі, листування з ув’язненими жінками ведуть студенти. В домашніх умовах, у вільну хвилину вони здійснюють це служіння.

Також до великого духовного надбання парафії слід зачислити  дяківську службу. Сьогодні при парафії діє більше 10 дяків. Здебільшого це студенти. Опікується цією темою Надія Кучерява, яка вишукує серед студентської молоді талановитих, дисциплінованих та активних дітей.

- Відомо, що чимало уваги приділяється дітям парафії, їхньому духовному та фізичному розвитку. Найбільш дисципліновані, які протягом року відвідують богослужіння та катехизацію, мають змогу у часі літніх канікул відправитись у подорож на море чи то у Карпати. Цьогоріч було започатковано для дітей шаховий турнір, а біля церковної хатини встановлено турніки та спортивний тренажер.

Щоб організувати таку багатогранну працю у релігійній громаді, звісно, слід мати добрих помічників. Як Ви знаходите їх?

- Очевидно святі  - серед нас і серед нас ми бачимо цих людей, людей відданих отій справі служіння своєму ближньому. Вони забувають про своє, а  вірно служать іншим. І велике щастя, що є такі люди в нашій парафії. Вони - волонтери. Дивлячись на таких людей, як пані Ореста Цибрівська, за нею тягнуться інші, бо це, дійсно, святість людини на наших очах, і за нею ми йдемо усі. Так і гуртується колектив.

- Все ж чи не найгучнішим проектом парафії є пісенний фестиваль «Аскольдів Глас», який традиційно проводиться у часі Різдвяних свят. Отче Ігорю, розкажіть, будь ласка, про цей проект.

- Кілька років тому ми подумали - ніхто не говорить про Аскольда на рівні всеукраїнському. І ми вирішили поширити свідчення про Аскольда – царя і мученика за віру христову. І так започаткували цей фестиваль. Це є досить серйозний конкурс, який став знаний.  Є грошові премії, які збираємо цілий рік – знаходимо жертводавців.

Голова оргкомітету  пані Катруся Кучерява. На цьому фестивалі виступають солісти в жанрі народної пісні і пісні естрадної. Зауважмо,  одна пісня має бути про Аскольда. Перша премія становить 10 000  гривень, друга премія 7 000 і третя -  5000 тисяч гривень. Приємно, що на першу премію ми вже зібрали потрібну суму грошей. То ж запрошуємо митців до участі ц цьому пісенному фестивалі.

- Таким чином з галицького ментального ядра (адже у громаді здебільшого превалюють представники з західного регіону), постала та функціонує у столиці релігійна спільнота, яка подає добрий приклад для інших та притягує до себе велике число корінних жителів столиці, які відчувають себе дієвою клітиною великої духовної спільноти.

Дякуємо за цікаву розмову.

Інтерв’ю записав Володимир Качур, «Оранта»