Четвер, 20 липня 2023, 19:06

Предвічний Боже святих предків,
Звільни нас від мряки й тіні,
Дай нам спасенного творчого духу,
Скупай у цілющому світлі...
Благословенний будь, Сину Божий,
З усім, що святе на світі
І нас підносить із земного праху
В присутність сонць і сузір'їв
(Віра Вовк, «Подяка»,
зб. «Яблуко на Спаса»)

16 липня 2023 р. минув рік, як у далекій Бразилії на 96-у році життя відійшла до вічності світлої пам'яті Віра Вовк – українська письменниця, вірна і любляча донька своєї землі, учасниця Нью-Йоркської групи та багатьох міжнародних ПЕН-клубів, щира посестра українських митців-шістдесятників (Івана та Надії Світличних, Михайлини Коцюбинської, Василя Стуса), літературознавець, науковець, викладач, перекладач, інтелектуально і творчо обдарована особистість, духовна донька і похресниця українського митрополита Кир Андрея Шептицького.

Уся творчість Віри Вовк наскрізь сповнена релігійно-християнськими й патріотичними мотивами, почуттями любові до своєї землі, свого народу. Україна для поетеси – це «свята земля», «святий чорнозем», «смуга землі, що випекла тугу в серці». Авторка молиться за неї, жертвує їй своє життя, свою працю, а також разом із Батьківщиною переживає всі виклики, всі драматичні сторінки історії: голодомори, Другу світову, часи тоталітарних переслідувань, Чорнобильську катастрофу, роки боротьби за державність і, насамкінець, сучасне лихоліття. Так, події на Майдані з вогнем і щемом серця описані в однойменній збірці «Майдан», а сучасне протистояння з ворогом – у минулорічній збірочці «Героїка», яка побачила світ уже після смерті поетеси.
Віра Вовк (повне ім'я: Віра Остапівна Селянська) – уродженка Борислава (2 січня 1926 р.), яка своє дитинство провела у Кутах на Косівщині, юність – у Німеччині (Тюбінґен, Дрезден), а молоді та зрілі роки – у Бразилії (Ріо-де-Жанейро). У письменницькому світі вона відома як авторка понад 100 видань поезіі?, прози, драматургіі?, перекладів класиків вітчизняноі? та світовоі? літератури. Гідне подиву, що всі ці твори видані без сторонньої підтримки, за власний кошт і власноручно розіслані у численні книгозбірні України і світу. Загалом, усе життя письменниця посвятила справі популяризації українського художнього слова за кордоном та поширенні в Україні найвартісніших світових літературних здобутків, а також всіляко сприяла розвитку національної культури на самій Батьківщині, за що у 2008 р. була удостоєна Національноі? преміі? Украі?ни імені Тараса Шевченка.
Авторка відійшла до Господа з повними долонями, вщерть випивши повну, Богом призначену чашу життя. В останні роки всю свою мистецьку і книжкову колекцію, яку збирала десятиліттями, письменниця передала Науковій бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія», де створена окрема кімната-музей Віри Вовк.
Як і її духовний батько, Андрей Шептицький, поетеса усе життя посвятила рідній землі, справі плекання і відродження національної культури і духовності, з кожним днем втілюючи мудру настанову Митрополита: «Хто на своєму місці працює для добра свого народу, виконуючи сумлінно свої обов'язки, той є ліпшим патріотом, ніж той, хто багато говорить, а мало робить».
16 липня 2023 р. священники і віряни у церкві Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі в Києві щирою молитвою, мистецькою піснею і теплим словом пом'янули пам'ять вірної доньки своєї землі, ясної свічі в соборі Слова – Віри Вовк.
Вічна і світла їй пам'ять!
А ось кілька рядків з поезій Віри Вовк:

 

СОН
Приснилося мені, що я – людина
розп'ята між континентами
і в самотності впивалася з земної чаші
пристрастю, тривогою, радістю,
зневірою, сумнівом і надією.
Предвічний Дух спитався,
чи не бажаю блаженства
в леготах душевного миру,
а я відрекла: – Не знаю, Господи,
але як довго я земна,
дозволь мені повноту існування,
бо тільки тоді зрозумію
душу своїх супутників,
і тільки тоді зумію любити. –
І Бог відповів: – Хай станеться! (зб. «Пісня сирени»).

ГОЛОСІННЯ
Якщо ти не висох до дна, Черемоше,
Не виплакав усіх своїх сліз,
То лий їх сьогодні,
Бо Дніпро тільки стогне
Зраненим буйволом
У стіп Михайлівського й Святої Софії.
Твій цвіт, Україно, топчуть харцизи,
Рятуючи чорні здобутки
Геть від народного зору
В комори чужини.
Яка ти обідрана, обшарпана з княжого віна
Захланними кігтями, гострими кливаками!
Підійми своє горде чоло, Україно!
Твої рани криваві сто народів узнало.
Ти безсмертна в історії людства,
І святиться ім'я твоє в зачудованім світі (зб. «Майдан»).

ГРОЗА
Як усюди гроза,
Як у серці стріла,
Як дитина на морозі без свити,
Як собакою виє вітер,
Як нема кого, щоб подати води,
Як нема кому засвітити свічі,
Як над світом – бездонне море,
Святися, крапле любови! (зб. «Будова»).