Головна

Любов, як вітер – її не видно, але ти її відчуваєш…

З 26 липня по 6 серпня 25 дітей та 5 вихователів з парафії святого Миколая, що на Аскольдовій могилі, відпочивали у селі Заріччя Івано - Франківської області.  Під час цього відпочинку діти побували на двох екскурсіях: по Карпатському краю та по місту Івано - Франківську. Діти мали змогу ходити у гори та купатися в гірській річці. 

Щоденник відпочинку 

1 день ( 26 липня ):  Щастя полягає в тому, щоб робити щасливими інших. 

Довга дорога пролягла до села Заріччя і через дві години їзди від обласного центру діти милувалися краєвидами безмежних Карпат.

Ось так завдячуючи усім жертводавцям, отцю Ігорю Онишкевичу та  організаторам подорожі - розпочався щасливий період відпочинку та духовного зросту для багатьох дітей, які мали можливість побувати цього року у Карпатах. 

Як тільки діти прибули, не встигнувши розкласти речі, пішли на Богослужіння, яке провів отець Мирослав Ханенко. Після сніданку, вихователі розмістили дітей по кімнатах. З самого першого дня вихователі визначили чергових, які повинні були  прибирати столи після сніданку, обіду та вечері. 

Розмістилися ми у великому дерев'яному будинку. Діти почали розкладати речі, тим часом вихователі склали «Розпорядок дня». Розподілили вихователі нас на три курені. Перший курінь: хлопці - пішли до Ганни Мастас, навчатися Петриківському розпису. Другий курінь: малеча - відправилась до Надії Кучерявої навчатися співу. Третій курінь: старші дівчата - пішли на катехізацію до Орести Цембрівської. Згодом курені помінялись у тематичних заняттях. 

На катехизаціях діти познайомилися один з одним: скільки років, як звати, розповіли про себе, що полюбляють, чим займаються. На Петриківському розписі ми вивчали, як правильно наносити мазки. На співах, Надія Кучерява готувала невелику концертну програму, до дня приїзду та ювілею отця Ігоря Онишкевича. У перший день нашого перебування у таборі нас трішки змочив дощик, але довго він не тривав. Дуже швидко виглянуло сонце, яке зігріло землю та вселило нам надію на гарну подальшу погоду. 

2 день ( 27 липня ): « Многая Літа». 

На другий день нашого відпочинку повинен приїхати отець Ігор. Зранку ми пішли оглядати річку: місця де можна  купатися. На природі провели останню репетицію: дехто готував побажання отцю Ігорю, співали « Многая літа», розказували вірші. Повернувшись до дому, побачили отця Ігоря, який щирою усмішкою зустрічав нас. Розпочався невеликий концерт. Отець-парох був приємно здивований, він роздав кожній дитині декілька цукерок. Всі були задоволені. 

З нами була сестра Анастасія, але на другий день вона змушена була покидати табір та їхати у запланованих справах. Ми провели її, побажали щасливої дороги. Після тихого часу, який тривав дві  години, пішли на річку. Вода була холодна, аж перехоплювало подих, тим не менше, всі діти попробували на дотик воду. 

Після вечері - вервечка. Потім сон. 

3 день ( 28 липня ): Святкова ватра 

Почався цей день з зарядки. Її проводили діти. Кожного дня хтось інший брав на себе таку відповідальність. Це було добре придумано, адже кожен зміг поставити себе на місце старшого, і побачити, що це не так легко командувати, коли тебе не слухають. А ось після  ранкової руханки, діти заспівали Гімн України. За планом в нас відбулася Служба Божа. Провів її отець Ігор. Сьогодні було невелике свято: іменини Володимира. Отець Ігор привітав усіх зі святом. 

На катехитичних навчаннях ми вивчали життя святого Володимира. Дітям стало відомо, що спочатку він вів поганське життя, але змінився, навернувся до Бога.  

На співах вивчали назву свого куреня, девіз, пісню, адже наприкінці літнього табору було заплановано провести підсумковий концерт. 

Після вечері, хлопці пішли в ліс шукати сухе гілля. Вервечка була просто неба. Всі сиділи навколо вогню. Молилися вервечку.  Згодом співали пісні: «Ми є родина», «Будую спільноту» та інші. 

4 день ( 29 липня ): Солодкий смак ожини 

Цей день також був особливим, адже було заплановано похід у ліс. Всі довго чекали цієї нагоди і ось нарешті вона прийшла. До лісу простяглась довга дорога. Йшли ми туди хвилин двадцять. Ліс приємно здивував нас. Здавалося - ожини було стільки, що можна було потонути в ній. Діти кулаками збирали ожину. Все було: і чисте повітря, і дружній колектив. На жаль, малинник ми знайшли тільки один. Малини було менше, але і цьому всі раділи. До дому ми поприходили з повними животами, на обід ніхто не хотів нічого їсти. 

Ми вирішили поцікавитися у дітей, що найбільше їм запам'яталося у походах в гори? 

Олег Андрієв: « Мені сподобалося збирати квіти на Богослужіння для Престолу.» 

Сергій Нікітін: « Я полюбляю їсти ожину, і тому походи в гори завжди приносили мені радість.» 

Олександр Бортнічук: « В горах мені сподобалось збирати ожину і малину.» 

Після тихого часу розпочалась  катехизація, співи та Петриківський розпис. Ось таким видався четвертий день. Після вервечки всі лягли спати. 

5 день ( 30 липня ):  Українська столітня вишиванка  

Божественної Літургії на п'ятий день не було. Отець Ігор від'їхав у справах, а отець Мирослав захворів, тому ми всі дружньо з вихователями молилися до Пресвятої Богородиці. 

В цей день до нас приїхала пані Марія з Закарпаття. Вона привезла з собою багато рідкісних вишитих сорочок. Пані Марія розказувала нам про стилі вишивання. Вона привезла з собою сорочки, яким по сто років «життя» . Розказувала нам про те, які сорочки вдягали на свята, на весілля, на похорон, на хрещення. Вона пояснила, що кожна господиня в сім'ї повинна була вміти вишивати сорочки різним стилем. Пані Марія розказала про традиції в українських села. Зараз такі вишиті сорочки є рідкістю, і можна їх побачити лише в музеях. 

Після вервечки, на ватрі, ми одягли ці старовинні, столітні сорочки, і сфотографувалися на фоні лісу, гір. Ось таким, а саме українським  видався наш п'ятий день. 

6 день (31 липня):  Легенди Карпатського краю 

Шостий день запам'ятався дітям найбільше. Ми встали трохи раніше, адже була запланована екскурсія по Карпатському краю. Рано - вранці приїхав автобус, у якому з нетерпінням нас очікував екскурсовод. Звали нашого екскурсовода пан Ярослав. 

Проїхали село Дора. Саме в Дорі побудований славетний монастир святого пророка Іллі. І ось тільки в Яремчі ми зробили зупинку. 

Яремче - перлина Прикарпаття. Тут є багато пам'ятників, музей партизанської слави, церква Івана Хрестителя. Першого поселенця звали Ярема, звідки і походить назва міста. В Яремчі є багато лікувальних курортів, гуцульський сувенірний базар. 

Ми також мали змогу бачити величезний яремчанський водоспад. Водоспад дуже великий і водночас небезпечний. Нам розповіли,  що місцеві хлопці-сміливці, ризикуючи життям,  стрибають з двадцятиметрового моста у воду за певну ціну для тих, хто бажає подивитись на такий екстремальний стрибок.

Зробивши декілька фотографій біля водоспаду, ми пішли на гуцульський сувенірний базар. Тут діти побачили вироби українських майстрів: від величезного до найменшого виробу. Хтось купляв собі сувеніри на згадку, а хтось просто роздивлявся. 

Після цього, ми вирушили далі. Пан Ярослав розказав нам, що тут є багато річок, малих і великих. Налічується їх у Яремче, разом зі струмками, аж 7120. Потім ми проїхали село Микуличин та село Татарів, у якому є незрівнянно красива дерев'яна церква. 

Розказав нам також екскурсовод, чому гуцули надзвичайно побожні люди. По - перше, жили вони високо - високо в горах. Зустрічатися гуцули часто не могли, тому до церкви ходили, щоб не тільки помолитися, але і поговорити з односельчанами. Розказав нам також екскурсовод легенду: чому гуцули в горах живуть? 

Давно - давно Бог роздавав людям землю. Так сталося, що останніми до Господа прийшли гуцули, але землі в Нього вже не було. Де ж їм жити? Як їм бути? І тоді Бог наділив для верховинців кусочок раю. Цим раєм виявились Карпати. Тут завжди красиво: весною, літом, восени, зимою. Весною тут буяє зелень та квіти. Літом у Карпатах не має надмірної спеки чи духоти. Восени, ліси набувають різноманітних барв та відтінків. Особливо пощастить тому, хто приїде сюди зимою. Нестримних спусків з гір тут безліч. Ось чому Карпати є кусочком раю. 

Потім ми оминули село Яблуниця і Паляниця. Тоді екскурсовод вирішив розказати нам один вірш:

« ... Я не можу забути вас ніяк

Це казкове село Паляниця,

Де солодка малина й суниця,

Де грибів ціле море, безмеж

І родина моя живе теж

Там дитинство моє босоноге

Заблукало на вишневій дорозі.

І вітки були свідками тому,

Як я бігав зі школи до дому,

Чули шепіт, зізнання в коханні,

Були свідками в довгім чеканні.

Знало все, ну а як же не знати,

Їм судилось, ще й досі стояти.

Я прийду і вклонюся матусі,

В рідні очі ще раз подивлюся,

Поцілую натруджені руки,

Що зазнали в житті стільки муки.

Легендарне село Паляниця,

Де пахучого сіна копиця...» 

Наступна наша зупинка була в Буковелі, який заснований в п'ятнадцятому столітті. Ще рік тому в Буковелі було лише 20 кілометрів лижних трас. На даний час тут нараховується близько 50 кілометрів лижних трас. Прогулявшись по Буковелі, ми вирушили далі. Заїхали в Закарпаття в село Ясена, де протікає річка Тиса. Саме тут ми проїжджали гору Близниця. І тому екскурсовод вирішив розказати легенду: чому так назвали гору? 

« В одне село приїхало два близнюка. Обоє закохались в одну дівчину. Вона також їх полюбила, але потрібно було вибрати одного, і вона не знала, кого вибрати. І тому сказала хлопцям: «Хто знайде едельвейс в горах, з тим вона і буде!» Довго шукали хлопці, але нічого не знайшли. Зустріли вони, якось пастуха, і спитали його: « Де можна едельвейс знайти?». Пастух їм і розказав, на якій горі едельвейс можна знайти, але попередив, що на горі багато мавок, які пропонують жити там, а хто не слухає їх, того вони з гори скидають. Хлопці не послухали пастуха і полізли на гору. Там вони побачили едельвейс, і, випереджаючи один одного, бігли до цієї квітки. Але по дорозі зупинили їх мавки і запропонували залишитись на горі. Хлопці відмовились, за це мавки скинули їх обох з гори.

Кохана довго чекала хлопців. Не дочекавшись, вирушила їх шукати, зустріла вона того самого пастуха, він розповів, що бачив близнюків, як вони ішли на гору шукати едельвейс. Дівчина вирішила розшукати їх, вона забралась на гору і побачила мертвих  хлопців. Вона заплакала, її сльози лилися беззупину. Звідки і створилося відоме озеро Івор. А гору назвали Близниця, на честь двох братів близнюків.» 

Потім ми проїхали у село Кваси. Назва села походить від того, що, за словами жителів села, вода тут квасна ( кисла ). Оминули ми село Білин. Перші жителі прийшли сюди зимою, і так, як усе довкруж було біле, назвали так село. Потім проїхали Рахів. Походить ця назва або від слова рахувати, або від першого поселенця Раха. І нарешті ми зробили зупинку в селі Ділове, перший географічний центр Європи. За словами екскурсовода, на Гуцульщині є дев'яносто народних інструментів, найпопулярніший з яких  - трембіта. 

Потім ми зупинилися в селі Солотвино. Там мали змогу купатися в соленому озері. Навіть, хто не вмів плавати, міг заплисти на середину озера, оскільки сіль виштовхує не те що дитину, але й людину, яка добряче важить. 

Так закінчилася наша екскурсія і ми вирушили до дому. Втомилися. Чимало дітей в автобусі вже спало, але екскурсовод, пан Ярослав - знавець легенд та народних звичаїв, все ж наостанок вирішив розказати ще одну легенду: як були створені Карпати? 

« Давно - давно Бог роздавав землю. Чорт викрав трохи землі, і сховав собі за щокою. Бог цього не знав, і благословив землю, щоб вона росла. І почала вона рости в чорта за щокою. Чорт почав випльовувати землю, там де він її випльовував - виростали гори. Який кусок він виплюнув - така гора й була. Так з'явились Карпати. Почав чорт плакати. Плакав він з горя і там, де він плакав, з'являлися ріки. Плакав чорт не дуже сильно, тому ріки не великі. Але плакав довго, тому річок багато.» Цікава і забавна легенда видалась. 

Після екскурсій запитуємо у дітей:  чи задоволені побаченим та почутим? 

Олександр Бортнічук: « Мені дуже сподобалися екскурсії. Особливо запам'ятався водоспад в Яремче. Я не повірив, що знайдеться людина, яка б стрибнула з двадцяти метрового моста в воду. Деякі факти вразили мене до серця». 

Олег Андрієв: « Я вражений. Ті легенди, які розказував екскурсовод, справді диво.» 

Владислав Страшинський: « Хоч раз в житті я побував у першому центрі Європи.» 

Сергій Нікітін: « Я плавати не вмію, а на солених озерах на мить здалось, що навчився.» 

Ігор Качур: « Я перший раз побачив Говерлу, ще б піднятися на неї.» 

7 день ( 1 серпня ): Завзяті подорожні 

На сьомий день відпочинку - пішли в гори. Діти не сподівалися знайти ожинник, але, на диво, ожина оточила нас з усіх сторін. Всі були приємно здивовані. По дорозі до дому ми зустріли місцевого жителя. Повертався він додому з повним мішком грибів. Чоловік розказав нам, якщо піднятися ще вище, можна потрапити на поляну. Там багато грибів. Усі були змучені, і тому ми навіть не пробували підніматися вище. Ось таким був наш сьомий день. 

Нам стало цікаво: втомили гори дітей чи додали сил і енергії? 

Сергій Нікітін: « Чисте повітря, ожина, малина - додали мені багато сил, і гори аніскільки не втомили мене.» 

Олег Андрієв: « На початку я захворів, і гори трохи втомили мене.» 

Олександр Бортнічук: « Ліс не втомлює, а, навпаки, підбадьорює. Мені було приємно збирати ягоди та ожину.» 

Ігор Качур: « Я дуже радий, що була можливість ходити в гори та збирати ожину.» 

8 день ( 2 серпня ): Проща у монастир святого Іллі 

Був цей день особливий. Пішли ми на прощу до храму святого Іллі. Об 11:00 почалося Богослужіння. Жителі Дори привітали священнослужителів звуками трембіт. Після Богослужіння ми попрямували додому. Замість вервечки, ми мали вечірню. Протягом цих днів у нас склалася традиція після вервечки співати пісні. 

9 день ( 3 серпня ):  « Я піду в далекі гори» 

Сьогодні Карпати здивували нас дощем, тому на річку ми не пішли. Тим паче сьогодні усі готувались до  концерту. У дітей були різні думки, щодо представлення куреня. Хлопці назвали себе «Козацьке духовне братство». Малеча назвалась «Діти світла». Старші дівчата були «Квітами України». Кожен мав свій девіз і свою пісню. Ось наприклад девізом «Козацького духовного братства» були рядки: 

Ми завзяті подорожні,

Сили в нас не переможні,

Кажемо правду не жартуємо,

Рідним краєм помандруємо. 

А ось девіз малечі був таким:

Всі мої турботи і проблеми

Зложу в твої руки Отче Наш.

Щоб нести усім ім'я Твоє. 

Кожний курінь співав різні пісні. Менші діти співала « Ми є діти світла», «Їхав козак потайком», «Грішнику, грішнику - де ти ся сховаєш?» 

Старші дівчата виконували пісні « Я піду в далекі гори», «Україно», та інші. 

«Козацьке духовне братство» здивувало глядачів такими піснями: «Ой, там на горі Січ іде», «Лента за лентою», « Розпрягайте хлопці коні». 

Перемогла в цьому конкурсі дружба, адже кожен курінь по своєму виступив гарно. Головне - це було цікаво і не одноманітно. 

Після концерту, всі дружньо заспівали « Ми є родина». Отець Ігор роздав дітям цукерки. А отець Мирослав Ханенко подарував нам книгу Новий Завіт. 

10 день ( 4 серпня ):  А відпочинок добігає кінця

Коли діти спали тихим сном, випав сильний дощ. Річка була холодна. Тому у цей день в воді довго не перебували. Ми провели Надію Кучеряву на автобус. Сьогодні вона поїхала до своєї мами, яка живе не так вже й далеко від нашого місця відпочинку. 

Наприкінці подорожі, ми поцікавилися у дітей, яка подія у відпочинку вразила їх найбільше? 

Сергій Нікітін: « Найбільше мені запам'яталося купатися в річці». 

Владислав Страшинський: « Мені дуже сподобалося ходити в ліс та збирати ожину». 

Ігор Качур: « Найбільше мені запам'яталося те, коли я і Андрій Масягін потушили дерево у лісі. Було приємно.» 

11 день ( 5 серпня ): Остання ватра біля річки 

Сьогодні від'їжджаємо. Було сумно. Після сніданку, діти почали складати речі. Сьогодні останній раз ми пішли на річку. Вода була холодна.     Олег Качур та Андрій Масягін згуртували дітей і запалили останню ватру біля річки. Ми прийшли до дому. О четвертій годині приїхав автобус. Коли ми прибули до Івано - Франківська, для нас була запланована екскурсія, яку провів пан Ярослав. Було дуже цікаво, адже ми мали змогу прогулюватися містом, і водночас слухати цікаві факти. Діти дізналися чому місто Станіслав перейменували в Івано -  Франківськ. 

Після екскурсії, ми вирішили дізнатися у дітей: наскільки шумний Київ відрізняється від незрівнянних Карпат? І де їм комфортніше? 

Олег Андрієв: « В Карпатах добре, але в Києві в мене багато друзів.» 

Олександр Бортнічук: « В Карпатах чисте, свіже повітря, але, я б не проміняв життя у Карпатах на рідний Київ» 

Ігор Качур: « Я народився в Карпатах, і сумую за цим життям, але Київ є чудовим сучасним містом і мені там комфортно». 

Ми сіли в поїзд і о 9:30 прибули до Києва... 

Усі учасники подорожі дякують Богові, отцю Ігорю, усім жертводавцям, вихователям, організаторам поїздки за те, що внесли свою працю в цей відпочинок. Дякуємо! 

Матеріал підготував Олег Качур інформаційної агенції «Оранта»

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/