Головна

ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО ЦЕРКОВНУ ДЕСЯТИНУ ?

Ми перебуваємо зараз у передріздвяному часі, готуючись гідно
зустріти світлий праздник Божого Воплочення, принести
новонародженому немовляткові Христові наші скромні дари віри.
Згадаймо Ікону Різдва Господнього. Серед інших наній зображені
мудреці, які у своїй подорожі зі Сходу до висот, до зірок, є символом
сходження людського розуму до Бога. Мудреці, що піднімаються у
вишину, символізують людське намагання проникнути у тайни Бога.
Бог перебуває на висотах, але водночас тепер надійшла пора, коли сам
Бог зійшов з вишини до нас людей. Треба бути чистим серцем, щоб
побачити Його. А побачивши і відчувши Його близькість, промовити у
своєму серці словами різдвяної стихири візантійської літургії:

«Що можемо офірувати Тобі, Христе, бо для нас Ти родишся на землі
як чоловік? Адже кожне створіння, яке є ділом рук Твоїх, віддає Тобі
своє свідоцтво вдячності: ангели - свій спів, небеса - зірку, волхви -
свої дари, пастирі - своє поклоніння, земля - яскиню, пустиня - ясла,
ми ж, люди, офіруєм Тобі Діву-Матір».
Святі Отці й наші різдвяні богослужби не тільки подивляють і
величають таїнство воплочення, але й нас закликають, щоб ми разом з
Пречистою Дівою Марією, святим Йосифом, з ангелами, пастухами й
мудрецями прийшли і віддали Христові поклін, принесли йому в дар
нашу віру й любов.
Святий євангелист Матей написав:
«І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не
підійшла і не стала зверху, де було дитятко. Побачивши зорю,
зраділи радістю вельми великою. Увійшли до хати й побачили
дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому;
потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і
миро» (Мт 2, 9-11).
Сьогодні, коли роздумуємо про царів-мудреців, які йшли за
зорею і, знайшовши Дитятко і поклонившись Йому, «відкрили свої
скарби і піднесли йому дари», пропоную заторкнути « завжди
гарячу» тему церковного життя – тему десятини, дарів, пожертв,
які ми приносимо до храму, чи даємо «на боже»... На сучасному
етапі нашого життя вона тісно пов’язана з питаннями ставлення до
грошей і з чеснотою жертовності. Спробуймо глибше дослідити цю
тему, пам’ятаючи однак при цьому, що лише одному Богові
відомим є серце жертводавця, чи він дає «зі свого надміру», чи
жертвує «все, що має», як ті «дві вдовині лепти», які Господь
прийняв, як сказано у святому Письмі (Мр 12,42-44; Лк 21,2).
1. Що ми знаємо про десятину? Десятини Старому Завіті та
іудаїзмі
Заглянемо до Святого Письма Старого Завіту. Першу згадку про
десятину знаходимо у книзі Буття (14,20): Авраам дав десяту
частину всього того, що мав, Мелхіседеку, священикові Бога
Всевишнього. Десятина практикувалася і в інших народів за часів
біблійних патріархів: Яків десятину вводить як обітницю Богові:
«...і з усього, що даси мені, напевно дам тобі десятину» (Бут.
28,22).
Отже, історія з Яковом була такою (Бут 28,10-22): «Тоді вийшов
Яків із Версавії і пішов у Харан. Дійшов він на місце й заночував
там... І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а
вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять
наниз. А над нею стояв Господь і мовив: Я - Господь, Бог Авраама,
твого батька, і Бог Ісаака. Землю, що на ній ти лежиш, я дам тобі й
твоєму потомству. Твоє ж потомство буде численне, як земний
порох. Ти поширишся на захід і на схід, на північ і на південь. Усі
народи землі будуть благословенні через тебе і твоє потомство...
Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду,
Господь є на цьому місці, а я не знав... Тоді Яків пообіцявся,
кажучи: Як Господь буде зо мною і збереже мене в цій дорозі, що її
верстаю, і як дасть мені хліба їсти та й одежі одягтися, так що
вернусь я живим-здоровим у господу мого батька, то Господь буде
мені Богом, а камінь цей, що його я поставив як стовпа, буде дім
Божий, і з усього, що даси мені, напевно дам тобі десятину».
У той час десятина ще не була обов’язковим законом, а тільки
виразом особливих стосунків деяких патріархів з Богом. Яків на
знак вдячності Богові обіцяє давати десятину. Щось подібного
роблять християни, коли дають якусь пожертву, як подяку за
отриману ласку, вислухані молитви чи на знак прохання якоїсь
допомоги від Бога. Не лише десятина була способом жертви
Богові, але й інші види пожертвування: наприклад першоплоди,
про що читаємо у книзі Виходу 23,19: «Щонайкраще з первоплоду
землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога твого».
Десятина в іудаїзмі «ма’асер» була відома євреям ще задовго до
часів Мойсея (початки виходять від праотця Авраама і його частки
даної первосвященнику Мелхиседеку). Десятина складалася з
десятої частки плодів землі, стад і т.п. і йшла на користь левітів,
котрі не мали власного земельного наділу, і служила їм як засіб
існування. Десяту частину від десятини левіти, у свою чергу,
відраховували на утримання первосвященника. Десятину натурою
дозволялося заміняти грошима для зручності в шляху до Храму,
щоб вже на місці купити заміну для десятини, щоб натурою несті
до Храму. В подальшому цю заміну стали продавати
безпосередньо у Храмі, що викликало гнів ісуса Христа (Лк
19,45-46).
Іудаїзм розрізняє низку десятин:
-Ма’асер рішон - перша десятина належить згідно з Чис.18,21-24
левітам, які від неї відділяють від отриманого десяту частину, яка
називається трумат ма’асер, на користь когенів (нащадків
Аарона).
-Ма’асер шені - друга десятина (Втор 14,22) - відраховувалась від
врожаю, який залишився після відокремлення першої десятини. У
дні паломницьких свят її необхідно було привезти до Єрусалима
для споживання самим її власником, членами його сім’ї і його
гостями, а також нужденними і незаможними паломниками.
-Ма’асер шліші - третя десятина називається так, вірогідно, тому,
що відраховувалася у третій рік семилітнього циклу. Інша її назва
«десятина для бідного», оскільки вона призначалася для
нужденних (сиріт, вдів, левитів і прозелитів (Втор 14,27-29)) і була
важливою вимогою соціального законодавства щодо дарів
біднякам.
-Ма’асер бехема - десятина, що відраховувалася від приплоду
скота. Про цю вимогу говориться у книзі Левіт (27,30-33) і у
пророка Єзекиїла (34,12-20, 37). Після зруйнування Другого Храму
ця практика була припинена.
-Ма’асер ксафім - грошова десятина. В Талмуді міститься
розповідь про постанову Синедріону у місті Уша жертвувати 1/5
доходу на добродійні потреби. Ця істроія у пізніших поколіннях
послужила основою для створення правила, згідно з яким
заможна людина повинна відділяти десятину від своїх доходів
на благодійність.
В єврейській традиції існує також заповідь кожного сьомого року
(шміта) відраховувати десятину бідним.
Хоча в Законі не вказувалося, яке покарання за несплату
десятини, кожен ізраїльтянин вважав своїм обов’язком
підтримувати це правило. В дні пророка Малахії Бог навіть
звинуватив ізраїльтян, які перестали жертвувати, що вони
«обкрадають» Його «десятиною і приношеннями» (Мал 3,7-9):
«З часу батьків ваших ви від моїх заповідей відступили і їх не
пильнували. Поверніться ж до мене, і я до вас повернуся, -
говорить Господь сил. А ви питаєте: Як нам повернутись? Хіба
годиться людині обкрадати Бога? Ви ж мене обкрадаєте й
питаєте: В чім ми тебе обікрали? - Десятинами й приносами!
Ви тяжко прокляті, а все ж таки ви, увесь народ, мене
обкрадаєте. Приносьте всі десятини до комори, щоб була
пожива в моїм домі, і таким робом випробуйте мене, - говорить
Господь сил, - чи не відчиню вам загат небесних і не виллю на
вас благословення понад міру? Для вас я погрожу сарані-
ненажері, щоб не пустошила у вас земного плоду, та й щоб
виноград не став у вас безплідним у полі, - говорить Господь
сил. Усі народи щасливими вас будуть називати, бо будете
країною втіхи, - говорить Господь сил».
Отже, як бачимо сам Господь через Мойсея встановив закон,
щоб давати десяту частину від того, що людина заробляє, як
ми кажемо, «на Боже». Цей закон був обов’язковим у Старому
Завіті й за невиконання чи нехтування ним Господь гнівався і,
навіть, звинувачував у крадіжці. Встановлення цього закону
мало виховний характер – щоб людина не забувала, що вона
заробляє, доробляється чогось, бо Господь дає їй цю
можливість, і тому повинна дякувати Богові - пожертвою.
Часто людина всі свої заробітки гордо приписує собі («То я
доробився!»), а тому і відзначається скупістю та невдячністю
щодо Бога. Ця пожертва десятини йшла на храм, на
утримання священиків з роду Левітів і на потреби бідних, сиріт
і вдів.
2. Десятина у протестантських церквах
Цікавим є те, як формулює своє відношення до грошей (в т.ч. і
до десятини в грошовій формі) релігія протестантизму.
Зокрема, видатний німецький філософ Макс Вебер у своїй
праці «Протестантська етика і дух капіталізму» намагається
виправдати людське прагнення до наживи, виходячи з
пояснення ним господарювання не як засобу задоволення
власних потреб, а як життєвого обов’язку протестанта,
обґрунтованого релігійним страхом людини, котра втратила
гарантію божого колективного спасіння, і тепер змушена
своєю професією як покликанням не покладаючи рук
працювати. Протестантська ідеологія має підприємницький і
«бюргерський дух» – основу розрахунку, поміркованості,
взірцевості, добропорядності.
Ідеалом Веберівської філософії є кредитоспроможна людина,
яка, окрім того, що сама примножує власний капітал,
допомагає робити це і іншим, менш в цьому успішним людям.
Саме у примноженні капіталу криється самоціль і обов’язок
кожного доброчесного протестанта, і робити це він повинен з
аскетичним самовідреченням. У Вебера капітал постає не
апріорним злом, а подається як релігійно вмотивований
утриманням від будь-якого марнотратства, все, що набуте
працею, вкладається у подальшу справу, а не
розтранжирюється, не викидається на марні утіхи, які служать
лише чуттєвим насолодам. Загалом же капіталізм у
протестантській етиці Вебера подається як необхідність, як
основа культури людини. Його пояснення випливає не із
безстрашності, безбожності, лихварства, цинічності, наживи,
що виходит ь за межі в с і х норм, а і з бажання
якнайефективніше служити Богові, довести Йому свою
вартісність. Підприємницька діяльність для протестанта –
особливий засіб служіння Господу.
Розмірковуючи над тим, як істинно побожний протестант
повинен поводитись із своїм капіталом, Вебер називає
«вбивством» марнування здатності грошей (навіть
найдрібнішої монети) до самовідтворення і самопримноження
– всі гроші повинні ділитись на дві частини: десятину прибутку
– на церкву, милостиню, решту – на здобуття багатства
подвигом самовідречення.
3. Українська Греко-Католицька Церква про десятини
Оскільки в сучасному світі важливу роль у суспільному та
економічному житті відіграють гроші і фінансові стосунки,
представники нашої Церкви також не оминули цю тему в
контексті тематики десятин, добровільних пожертв,
милостині, жертовності та людської солідарності.
У катехизмі УГКЦ «Христос наша Пасха» про це сказано так:
-srr.ra srcedrcudu xr xo.r.fi.r3 '(0I 'L 'dX Z) <<oorrrur,rlduc srdswc - fr,tsc
orogtr xorrfiitc e iegedt en ures^(rex oJovr 'trrrtrux euHec€rrc qrl4Huh sJog
rrYee xorrfiirc og>> :srcedrcudu xr vorr&tc t uxtfu Losc €0 ranrlVottt volfi,tc
HI4HHeceuc xrrlrotdsod'euae11 €Irorcorre wrHHBhseH e oHVtrE'rltrg ura3
1r,{f, .tnrorra3 z( trpud - xor,{ru3 r
'rrr<ixrcr( [ta rmtHxowse rcow
-lr;ayuts, wel U e t,& I4vqIIIr sn oln '\et Y)ut,nteJegs eYoJBH 3 xB wocehl lur
'orogoc r urrfiI ol{ex<owt eg 'Ia3VIg€ unrtroxYts 'uw oJoh 'er 3H Hresds
-odexc urogd,ft. rosc rcr( 'e9ec IzmaegtroHes 'wBH oIflIaeH "'ololro€ 3oaJ
srore:tdego nrrV er rnprdxc eu e 'o9eu 4exeH 'Iruf s lrY€rxc Soar osrcreJeg
ecr('"orlusedu oroac oJosH urodu god9e6 "'cBH BH I,Iresxrrs ,ftroasuY
3eJer,ntorroY "'ororot e 'r,torog Yedeu qrclavffIwc weH 33Y ef1 'srcrugoru
-ovlsoffoh r rVdeconuw -'arcre.Ieg xtcr( Vts enxodo[ olu 'er € 'olorot eH
rcs.reerrdago Ir roY ,{r,luomea ,( 4exe11> :3€v}rrxe€ 4rl.lcr(ororoe rreozl rAuL
-rs3 'eJog I uureJug eJ I4weJBIIg nr,{ransretderel l uwl.oac N.r,rraeduf oH
-xeL.EH o{oHr€Y[ aerc euuVour orHr.Ircorrr.u r g IrcoHaordox r(roncer, eede6 sl.
'sLreJeffg IHI let uH emuu o{ItrBH orcs
3e[€rxon BHutroilr IHHoIrlIIfcue rfttoxe.r, { uxsrlxco'woglcgorxouoroYr
,il
991
Папа Римський Франциск відомий тим, що часто говорить те,
що шокує всю Церкву і духовенство. На цей раз він напав на
священнослужителів з приводу величезних сум, які вони
вимагають за весілля, хрещення і перше причастя. На думку
глави Церкви – смішно, що віруючі повинні платити за те, що є
основою віри!
Папа Римський засудив практику стягування грошей. Він
сказав, що священнослужителі в церквах перетворилися в
касирів в супермаркеті, які готові на все заради прибутку.
Франциск нагадав, що основне завдання духовенства вести
свою благовірну службу, а не збагачувати їх. Під час меси, він
зауважив, що йому дуже гидко, що: «перед тим, як увійти до
церкви, перше, що ми бачимо, список цін на послуги.»
Папа розповів про свій власний досвід перед тим, як він став
священиком:
«Я знав закохану пару, яка хотіла вийти заміж, але священик
став причиною їхніх проблем. Молодята хотіли провести
нормальну весілля, проте священик сказав їм, що у них є
всього двадцять хвилин. Причина очевидна – чим більше пар,
тим більше прибуток. У підсумку, молодята заплатили йому за
подвійне час. »
Франциск додав, що така практика – величезний гріх. І
сказав, що: «є дві речі, які народ Божий не може пробачити:
священика закоханого в гроші і священика, який погано
поводиться з людьми.»
В закінчення своєї проповіді, Франциск закликав віруючих
боротися проти такого роду практики і не дати перетворити
церкву в бізнес … За його словами, «віра і спасіння душі
безкоштовні», і ніхто не повинен або може підірвати це.
Храми повинні бути «домом Божим», а не ринком і не
світським салоном, де панує мирський дух.
Так, коментуючи євангельське читання свята Освячення
Латеранської базиліки 9 листопада ц.р. Папа Франциск
пояснив, чому Іісус вигнав міняйл із Храму. Про це повідомляє
Vatican News. Син Божий був спонукуваний любов'ю і
ревнощами про Господній дім, який люди перетворили на
ринок. Іісус бачить, що святе місце було населене
ідолопоклонниками, людьми, готовими служити грошам, а не
Богу.
"За грошима стоїть ідол", - пояснив Папа Франциск і закликав
задуматися, як ми ставимося до наших храмів: як до дому
Божого, до будинку молитви і зустрічі з Господом, - або ж вони
схожі на базар і в них висить прейскурант на Обряди. Можна
заперечити, що мова йде не про прейскуранті, а про розмір
пожертвувань.
«Якщо люди хочуть зробити пожертву, - пояснив Папа, - нехай
вони покладуть її у ящик для пожертвувань, таємно, так, щоб
ніхто не бачив, скільки вони дали».
Папа застеріг також від ризику перетворити храми на світські
салони, особливо при урочистому здійсненні Таїнств або
святкуванні ювілеїв. Богослужіння повинні бути гарні, зазначив
Папа, однак неприпустимо, щоб вони перетворювались на
світські заходи з мирським духом, що походить від
ідолопоклонства грошей.
"Суть корупції – це продаж душі грошовому божеству", -
вважає Святіший Отець.
Множення через ділення
Бесіда з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти
Метаноя, Польща
«Десятина — це матерія довіри. Богові й насправді твої гроші
не потрібні. Він — суверенний Бог, Йому і так усе належить.
Скільки ми повинні дати, щоб Його задовольнити? Але ж це
абсурдне питання! У десятині йдеться про наше серце, а серце
може бути замкнене довгі роки. Потім я довго навчав, що до
десятини люди дозрівають. Сьогодні я вважаю, що це просто
християнська абетка.
Ісус ніколи не казав, що гроші погані. Він казав, що поганою є
жадібність, грошолюбство. У 16 із 38 притч Ісус навчає про
гроші та ставлення до них! У Біблії загалом знайдемо близько
500 фрагментів стосовно віри, стільки само про молитву, й аж
2300 — на тему грошей. Бог щось намагається нам показати. Я
почав давати десятину, бо для мене це було пов’язане з
переміною серця. Бог показував мені: «Ти залежиш від Мене.
Довірся Мені». Закон, що його Він дав Ізраїлю, мовить
виразно: першоплоди належать Богові.
Усе, що перше, належить Господу. Ісус був таким першим
агнцем. Первородним і єдиним. Умираючи на хресті, Він
вимовив слово, яке можна перекласти з грецької не тільки як
«звершилося», але і як «я заплатив». Сплатив борг. Коли
священикові приносили баранця, той обдивлявся його зусібіч і
казав: «Досконала жертва, без плями». Ісус був такою
жертвою, Агнцем без пороку. Був принесений у жертву для
того, щоби вивести нас із неволі гріха. Десятина становить
форму вдячності за цю жертву. Я зважився на неї попри
величезні борги, в яких заплутався. Впродовж 19 років я мав
борги: кошти старого грішного життя, хвороби тата, який мав
рака кості, борги років, коли допомагав мамі. Я тоді вліз у
гігантські борги. Жахливий сором для мужика, чоловіка й
батька. Попри це, ми з дружиною ухвалили рішення: не хочемо
обманювати Бога. Прагнемо бути вірними. Це був процес. Бог
давав нам читабельні знаки. Ми мали малесенький будиночок,
дві кімнати, з них одна прохідна. Я старався взяти кредит на
розбудову дому, але банки мені відмовляли. Я гарував від
ранку до смерканку, мав повну ставку і купу умов-доручень,
яких банк не бажав брати до уваги. Нічого не вдавалося
зробити. Тоді я вирушив до Швеції, до спільноти Livets Ord,
заснованої Ульфом Екманом. Під час однієї з молитов я почав
волати: «Господи, я не розумію, що діється. Я служу Тобі
стільки років, і ніяк не можу дати дім своїй сім’ї!» Тоді пастор,
який провадив зустріч, сильно вигукнув: «Будуй Мій дім, а я
збудую твій!»
Я вже не маю боргів. Це звучить неймовірно, але я більше не
маю боргів! Бюджетне зростання нашої спільноти склало
кількасот відсотків. Ми оновили будинок, який колись був
стайнею для коней, аби там молитися. Можемо сіяти у щоразу
нових просторах. Кошторис «Сфери Нуль», на яку ми цього
року запрошуємо Ульфа Екмана, становить 60 тис. злотих.
Хочемо провести цю зустріч найкраще, як лиш можемо.
Хочемо, щоб наша Церква — як сказав Давид до Соломона —
була «велична, славна і прекрасна». Підраховано, що Давид
призначив на будівництво храму 21 млрд. доларів! Він дав
роботу 4 тисячам повністю оплачуваних музикантів, які
невпинно воздавали Богові хвалу. Ними керували 288
диригентів «на зарплаті». Хтось міг би подивитися на це і
обуритися: це ж марнотратство! Чи не краще віддати бідним?
Сіючи Царство, невпинно стикаєшся з такими докорами.
Давид мислив в інших категоріях: віддав більше, ніж треба.
Коли Соломон був помазаний на царя, він мав скласти у
жертву одного бика. Він склав тисячу! Бог прийшов до нього
уві сні й сказав: «Проси, чого тільки хочеш». Він понад міру
щедрий і благословляє тих, які прагнуть наслідувати Його у
щедрості. Його зворушує їхня жертовність. Коли я одразу після
навернення йшов на навчання, дім, м’яко кажучи, не був
повною чашею. Я їхав до Варшави, не маючи гроша за душею.
Тато, хворий на рак, ще був настільки сильний, щоб відвезти
мене з багажем. Я пішов на молебень, коли раптом до мене
підійшла людина, яка сказала: «Господь Бог велів, щоб я тобі
дала грошей». Мені подих перехопило. Вона дала мені
конкретну суму. За мить підійшла ще одна людина, потім ще
двоє. Мені вистачило на місяць оплати за житло та їжу. Бог
вчив мене того, що Він вірний і потурбується. Бог каже: «Що
сієш, те і збиратимеш». Не можеш «сіяти» яблука й очікувати,
що виростуть буряки. Це закон природи. Бог каже, що дає
хліборобові не тільки хліб, а й зерно для посіву. Тобто дає тобі
й твоїй сім’ї поживу, але також і зерно для того, щоб ти сіяв.
Сіяч не виходить у поле з глибокою депресією, бо мусить
«втемну» вкидати своє зерно у землю. Він вірить, що воно не
змарнується, а принесе плід. Розуміє, що як не посіє, то й не
збере. Ось тільки ми, католики, маємо з цим велику проблему.
(Сміється.) Сіймо й чекаймо на результати!
— Я довгі роки розповідав наліво й направо: я тільки сію, не
збираю плодів, збере хтось інший. Може, 2097 року. «Я не
бачу плодів, бо як сіяч я не повинен їх бачити» — це безпечна
відмовка, яка прекрасно затушовує невіру.
— Селянин очікує зібрати те, що посіє. Ісус прокляв дерево,
яке не мало плодів, попри те, що був «не час на плоди». Бог
каже: треба зрізати дерево, яке не приносить плодів. Він
очікує, що ми принесемо плоди, і що наш плід триватиме. Ми з
дружиною вирішили, що першим рахунком, який ми
сплачуватимемо щомісяця, буде десятина. Бог важливіший від
банків. То не банки нас утримують, не вони дають нам життя.
Я не маю боргів, почуваюся благословленим. Я не
мультимільйонер, але бачу щодня, що Він про мене піклується.
— Я чув закид, що десятина це реальність Старого Завіту…
— Неправда. Ісус сказав чітко: «Біда вам, учені в Писанні і
фарисеї, облудники! Бо даєте десятину з м’яти, рути і кмину, а
проминаєте те, що найважливіше в Законі: справедливість,
милосердя й віру. Це належало чинити, і того не оминати».
— Ти часто кажеш: Бог помножить тільки ті гроші, якими ти
ділишся. Звідки ти маєш таку певність?
— Апостоли мусили віддати свою вечерю, аби Ісус помножив її
для 5 тисяч чоловіків (а загалом там могло бути і 20 тисяч
людей). Вони вважали, що Ісус помножить їжу і скаже: «Ну,
панове, роздайте це натовпові». А Він, на їхнє здивування,
сказав: «Ви дайте їм їсти». Якою мала бути їхня реакція? Вони
пожертвувати хліби і три рибини, яких, може, хотіли мирно
з’їсти на завершення тяжкого дня. Мріяли, щоб Ісус «віддалив
натовп». А Він сказав: поділіться! Вони поділилися — і
побачили чудо. Почали ламати, ділитися, а Бог став це все
помножувати.
Блаженний Митрополит Андрей Шептицький у своєму
богословському поясненні Господньої молитви («Отче наш»)
говорить про отриманий нами божий дар, який ми покликані
сплатити:
-Irr e ogs rurtl o,rosl, dtru,rcua fmgr etrxcou ,sor,crrou -<rrarrr,rrs Errl*ox o,r[ oh tr..r,,ndu err.ra 11 druo; 'srr,,ccrc o
"urrorruirro;" -t/ra nogoao[c qcfir]n ;rr;'oror ou rc.r.rr{,.ri 'ul,o[ur,go {rrourog B rrc<r,r,I{J,Cmr oln ,acg .rrlm,culc
:o,d:ufi sini6[ru1ou^o: irllrfllfoir:r,air,l,:g;o; :rli,:,ff 3,,.iffi?,:,ry,**:H,"tff :,;*"";x;l o*rog ,rt.,r, og .<<,(mnrar.,r,6
-Drlr,'lioll )) trrrrc xr,,l o[ wod C r,,'orgr(go au{og o*rh irtr,uecrrc olnudn u ,g*olHBAg e,rh 'IIJrIJBrlIrc rsoJog'f,nioanr[aaeduc oruourorr rrr{u'Irrco,,I,n E,r IIIIiD'I,ou tI'tt'B;tmom tsfiItgBuotr
lrrnrerrf otn,afJ .]Jcotrrr,,.]loseduc
rlrlrrrtr rJcorrscmrrrr exrd; sfiretnr{n[ra lrrurog
orn rr9 ugod.r, ,u**"*p- .rr';;;;;;;";r:#r'\":rr:r'#:'.:;:f:urr;:*::r::,y;
-arr otr''(g au{e olrr'0,r, BH rgoc nrxgodue,srdpy *riurog
:Bsrrlr{B adgof ,lrrr lrgoln ,aI, elr 6 JrrJ,r{du Jor,"rrrrrri*-"',o u,rrrrroorrro*, , ,x.frir r. arl*lroorr. -IIsorI ohllEoll a't oca nfirredoso.I rgoco[c frrolrnrryorr ou oln ,daun o[ ah.Irolr rtutr auII tau[ Jog rtur orn 'o.L aca olrr (lrle,r,r,lnprr
eged'r' aE uu Lr r{J,trBueudn rurcaoler{eu - <( ,J.Hcogarr r',,16 u*rrrau,codu uforr ngotn ,e*rr, rdgoE
]ffi'li'#j'il1:r;':, D .ros ,caursu,codu .ftro.rc,( * ;'e;; ,,o nris,ri iu,
roslru,,,.,ns,w.(;J1i;1i'i;lTi"xuiliHlT#T,ru':il:xf ;,:l:; -adau are re*gfo,' rru'r*rJ oH ucqrfiu{ere' ,tr{osrmm,c0 ,eH IIE ru, B8 'irdeH *xog or oce -_ ,ari, u.l n.rara;rurdu oJog rc* r orrr-,rmd[ n,r,cura 3ou -u{o}r ,i}re rJrrrru{o}r t,lr;Jr.rui ennuf ulrulox rJ IJcBIrs rI rca r?J,.emd[ r r,lr,nrr lrnolr 'rrr,urdo[o orr oJoh'orus,lr ulr ofl .o.ro.rnurr(e 11 -o[ arrt.(du[ ,(*enx du;og u,, IrJ,r.rc o,rourog rto*^(.r,u,r Il r*,Irrra rut,Bxrd.r rto,.(rrr.r uuqrril, olr rlr]rrrrr I{III 09 'surulJrgo omqrrg .rso[ oaorc lrto.rno[ g s xrd.l {lm}ilo}r og ,rrawmcge
olndE ogoc o[ ]'rrtrahuue Bgo'I{Inuaorrc rrrrfir^r,c rfi{ln,l ocs olr 0IrB,lris[orr r{rlr -etd r xshcrn xrrrrerd d sesordoJ.uou eud
.eH
(tntu[u'te rrx.teu ,tec rtr co,r,cudy c,(c1 ohr
o]I{tr I'IIII otn odu toJ EH xoeeno[ rtrrgvo arn s rrrtreraercladu rlrr,rrr -nrrd u; 'rru.(1' 'ac r'lrgrrfaJri'Eg Be ur ,nor,e;41 .sc ,rigufoJ,B*g Be r.r.r,udoao.r (( mBIrohJ,O > olrra[dg ,rr (xEBoIr, xu, s ,rn*irrrr* orrrrrnnrr, $r ego .<( sfim -rdJe cett rr.lodu oIn ,.(ruolrurou oxseuc.(ufts rilar g o9 ,lrxrd.r rmerr ruplr lr.rcf.u -I,rs > :olre,drru lrufy 'rfJ IX I u ,<(lrururtrxruou
ilir{m€E onrsr(du[ Ifr^t r ]ru 'rr'ruor-i rm'Ir rriirlr r-lrueu, rorriou, :o
^rr*,,, ^ourrlrw*o[
'um.*Ir rr;'o[ orrorirstrJco rrrr a,r, ][Brr us*Jco J )) :]rur ( rmr]Hah,o D u olur.rdoso.i-arorirny
*,,"
rnnuxodu err.If
(Митрополит А.Шептицький «Твори» стор. 103).
Світлої пам’яті Блаженніший Любомір Гузар
В аудіокнизі «Суспільстві і бізнесі» екс-глава УГКЦ ділиться зі
слухачами:
«Людинв справді багата не є багата тільки майном, а й багата
духом. Вона свідома того, що багатство – це Божий дар, і що
багатство не є початком усього. Така людина завжди
намагатиметься духовно рости, вона вміє поводитися, вміє
пошанувати ближнього, навіть людину дуже-дуже скромну,
убогу», – переконаний Архиєпископ-емерит. В аудіокнизі екс-
глава УГКЦ ділиться зі слухачами думками щодо таких
ключових тем: «Про протидію економічній несправедливості»,
«Про олігархів», «Про моральну освіту багачів», «Про
співіснування багатих і бідних», «Про зв’язок між гідністю і
власністю» та «Про благодійність».
Патріарх УГКЦ Святослав
«Мій славний попередник Блаженніший Любомир, – сказав
Глава УГКЦ, звертаючись у відеоролику до вірних, – лишив
нам таких дві перлини своєї мудрості. Він говорив так:
патріархат будується і патріархат коштує. І як один з
інструментів будівництва патріарших структур, патріаршої
гідності нашої помісної Церкви в Україні і в цілому світі, він
передав мені один інструмент, який називається "Андріїв
гріш"».
«Підтримайте цю ідею Блаженнішого Любомира. І нехай
Господь Бог усіх вас сторицею благословить. А нашу Церкву
увінчає патріаршою гідністю», – закликав Предстоятель
Церкви.
Щороку вірні УГКЦ у день святого апостола Андрія
Первозваного складають пожертву у фонд «Андріїв гріш»,
який призначений для реалізації душпастирських і соціальних
ініціатив Церкви.
Збір коштів проводиться як в Україні, так і закордоном.
Досі зібрані кошти використовувалися для підтримки структур
Церкви на місійних теренах. Проте, у вересні цього року Синод
Єпископів Української Греко-Католицької Церкви вирішив,
беручи до уваги виклики, що стоять перед українським
суспільством, - війна на Сході України, велика кількість
полонених, вдів і сиріт, поранених, вимушених переселенців та
інших соціально незахищених категорій наших співгромадян, -
спрямувати кошти фонду «Андріїв гріш» на пасторально-
соціальні проекти в Україні.
Блаженніший Святослав упродовж останніх років багато разів
у різний спосіб надавав допомогу потерпілим унаслідок
воєнних дій на Сході країни - як через заангажованих осіб, так
і особисто.
Слід наголосити, розподіл коштів відбувається за
колегіальним рішенням правління Фонду, до складу якого
входять Блаженніший Святослав (як його голова) та четверо
радників.
Свої пожертви для фонду «Андріїв гріш» вірні УГКЦ можуть
скласти у своїх парафіях.
Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, у вступному
слові до делегатів З’їзду висловив своє бачення і побажання
святості: християнин своїм життям «повинен робити видимим
невидимого Бога».
3.3. Важливою є формація широкого кола волонтерів і
віднаходження різних механізмів фінансування таких
активностей і проектів (також і з державного бюджету). Для
цього необхідно:
А. Знати про існування таких способів чи механізмів (часто ми
не робимо, бо не знаємо як це можна зробити);
Б. Брати на себе відповідальність (і політичну також) за
користування цими механізмами (способами);
В. Не боятися. Церква не повинна боятися брати на себе
відповідальність – вчитися і реалізовувати складні процеси у
суспільстві, які через соціальні проекти перемінюють усе
суспільство.
У зв’язку з цим Блаженніший відзначив думку, яка прозвучала
на Патріаршому Соборі, що закінчився цими днями. «Коли
людина свідома, – розповів він, – що її життя і ті дари, які вона
має, є перш за все Божою власністю, вона завжди буде
відчувати обов'язок віддати Богові хоча б десятину. Така була
думка, що коли ми працюємо 40 годин на тиждень, то хоча б
чотири години нашого часу слід віддати Богові й ближньому.
Тут не йдеться про нашу пожертву, яку кинемо у скарбоню, ні.
Ідеться про наш час, наші вміння, якими ми можемо послужити
нашому ближньому і долучитися до розбудови Божого
винограднику – Церкви Христової, Його Царства на цій землі».
Владика Венедикт
Єпископ Венедикт наголосив, що кожному, хто хоче проявити
своє милосердя, варто обдумати: де, кому і як саме цю
милостиню можна давати. «Один із мудрих людей сказав:
«Можливо, краще не рятувати увесь світ, а допомогти якійсь
конкретні людині». Ми можемо виразити милостиню у свій
особливий спосіб. Треба лише придивитися і побачити, як
конкретно ти можеш допомогти. Милостиня – це не лише
гроші. Навіть коли ми говоримо про десятину. Віддай десяту
частину свого часу. У тижні 40 робочих годин. Віддай чотири
години на тиждень на волонтерство, відвідай хворих або
військових у госпіталі. Це теж твоя милостиня», – сказав
владика.
«Християнство – це не лише набір «то роби, а то не роби».
Християнство виражається в конкретності, з конкретними
людьми, у конкретних обставинах. Воно має проростати, де б
тебе Бог не поставив. Кожен може виразити своє
християнство у тих обставинах, у яких опинився. А нам
завжди щось не так... Часом самі не знаємо, як має бути, але
думаємо, що могло би бути все інакше. А Бог поставив нас у це
місце і саме в цей час, аби ми принесли якийсь плід», – вважає
владика Венедикт.»
Отець Бойко
«Виникає запитання: чи дійсно Господь мав потребу у тих
«десятинах»?
У той час десятина ще не була обов’язковим законом, а тільки
виразом особливих стосунків деяких патріархів з Богом. Яків
на знак вдячності Богові обіцяє давати десятину. Щось
подібного роблять християни, коли дають якусь пожертву, як
подяку за отриману ласку, вислухані молитви чи на знак
прохання якоїсь допомоги від Бога.
Не лише десятина була способом жертви Богові, але й інші
види пожертвування: наприклад першоплоди, про що читаємо
у книзі Виходу 23,19: «Щонайкраще з первоплоду землі твоєї
приноситимеш у дім Господа, Бога твого».
Виникає запитання: чи дійсно Господь мав потребу у тих
«десятинах»? Господь не мав і не має потреби у нічому, і
навіть у тих пожертвах, але встановлює, зверніть увагу саме
він встановлює їх, як засіб релігійного виховання, відносин,
зв’язку з ним. Він хоче, щоб людина чулася в обов’язку
відносно Бога, що не завжди людині до вподоби.
Господь через Мойсея передає своєму народові деякі вказівки
у книзі Виходу (35,1-29): «Зібрав Мойсей усю громаду синів
Ізраїля й каже до них: «Ось що заповідав Господь чинити:
Шість днів робитимете, сьомий же день має бути святий для
вас; субота - цілковитий спочинок на честь Господа. Кожен,
хто робитиме в цей день, буде караний смертю…» І промовив
Мойсей до всієї громади синів Ізраїля: «От що заповідав
Господь словами: Принесіть від себе пожертву Господеві.
Кожен охочий нехай принесе як пожертву: золото, срібло й
мідь; блакит, порфіру, кармазин, тонке полотно й козячу
шерсть; баранячі шкури червоні, борсучі шкури й акацієве
дерево; олію на світло, пахощі на миро для помазання і на
благовонне кадило; онікс-каміння й каміння, щоб вправляти в
ефод і в нагрудник. Кожен добрий знавець з-між вас нехай
прийде й робить усе, що заповідав Господь…
І відійшла громада синів Ізраїля від Мойсея. Потім
поприходили всі, до кого промовило серце, і всі, кого заохотив
дух, і поприносили пожертви Господеві на будову намету
зборів та всіх потреб, і на святі ризи. Поприходили чоловіки й
жінки; усі охочі серцем поприносили… Усі чоловіки й жінки, в
яких серце було щедре подавати на всяку роботу, яку Господь
заповідав через Мойсея зробити, усі сини Ізраїля приносили
доброхіть пожертви Господеві…»
Під десятиною розумілася десята частина зі всього, що
отримує від своєї праці людина
У наступній главі (Вих 36,3-6) читаємо про те, як Мойсей
передає веління Бога на пожертвування для скінії, але коли
принесено було цілком достатньо, Мойсей зупинив потік
пожертвувань: «І взяли вони з-перед Мойсея всі приноси, що
поприносили сини Ізраїля на будівлю й спорудження святині,
щоб збудувати її; але сини Ізраїля приносили щоранку й далі
добровільні пожертви. Так, що всі майстри, що були зайняті на
роботі коло святині, поприходили кожен від своєї роботи, що її
виконували, і сказали до Мойсея: «Народ дає більш, ніж треба
для виконання діла, що заповідав Господь зробити». І велів
Мойсей розголосити по таборі таке: «Нехай ні чоловіки, ні
жінки не дають більш ніяких пожертв для святині!» Так було
стримано народ від пожертв; бо було вже досить запас».
Під десятиною розумілася десята частина зі всього, що
отримує від своєї праці людина (Лев 27,30): «Всяка десятина
від землі, чи від засівів із поля, чи від плодів із дерева, буде
Господеві, (вона) свята Господеві…»
Десятина йшла на користь коліна Левія, що ніс на собі
обов’язки священства. Коліно Левія не отримало, на відміну
від інших колін, земельного наділу, оскільки служило скинії
Господній. Матеріальне забезпечення священиків і левітів
залежало від релігійного благочестя та свідомості єврейського
народу. Тому попри зобов’язання етичного характеру (це було
їхнім обов’язком), священики і левіти мали і матеріальні
спонуки піклуватися про підтримку релігійного життя Ізраїлю
на належній висоті, тримати рівень свого служіння.
Десятина, в цьому випадку, була на зразок доходу, який
виплачувався замість земельного наділу. Коліно Левія
складало десяту частину єврейського народу, тому у
встановленні десятини полягала природна справедливість –
ряд колін утримує на свої засоби одне коліно, яке виконує для
всього народу священиче служіння, приносить жертви за них.
Хоча в Законі не вказувалося, яке покарання за несплату
десятини, кожен ізраїльтянин вважав своїм обов’язком
підтримувати це правило
Після збору десятина розподілялася всередині коліна Левія за
досить складною системою. З десятини, отриманої від «синів
Ізраїлевих», виділялася десятина в жертву Богові, на
первосвященика, на священиків, на пристрій свят (Числа
18,21-32); також на підставі Втор 14, 28-29 можна зробити
висновок, що кожен третій рік збиралася ще десятина, яку
потім споживали вдови, бідняки і левіти. У цій же книзі
Второзаконня (14,22) читаємо: «Даватимеш точно десятину з
усього врожаю твого посіву, з того, що виросте в полі щороку».
Хоча в Законі не вказувалося, яке покарання за несплату
десятини, кожен ізраїльтянин вважав своїм обов’язком
підтримувати це правило. В дні пророка Малахії Бог навіть
звинуватив ізраїльтян, які перестали жертвувати, що вони
«обкрадають» Його «десятиною і приношеннями» (Мал 3,7-9):
«З часу батьків ваших ви від моїх заповідей відступили і їх не
пильнували. Поверніться ж до мене, і я до вас повернуся, -
говорить Господь сил. А ви питаєте: Як нам повернутись? Хіба
годиться людині обкрадати Бога? Ви ж мене обкрадаєте й
питаєте: В чім ми тебе обікрали? - Десятинами й приносами!
Ви тяжко прокляті, а все ж таки ви, увесь народ, мене
обкрадаєте. Приносьте всі десятини до комори, щоб була
пожива в моїм домі, і таким робом випробуйте мене, - говорить
Господь сил, - чи не відчиню вам загат небесних і не виллю на
вас благословення понад міру? Для вас я погрожу сарані-
ненажері, щоб не пустошила у вас земного плоду, та й щоб
виноград не став у вас безплідним у полі, - говорить Господь
сил. Усі народи щасливими вас будуть називати, бо будете
країною втіхи, - говорить Господь сил».
Отже, як бачимо сам Господь через Мойсея встановив закон,
щоб давати десяту частину від того, що людина заробляє, як
ми кажемо, «на Боже». Цей закон був обов’язковим у Старому
Завіті й за невиконання чи нехтування ним Господь гнівався і,
навіть, звинувачував у крадіжці. Встановлення цього закону
мало виховний характер – щоб людина не забувала, що вона
заробляє, доробляється чогось, бо Господь дає їй цю
можливість, і тому повинна дякувати Богові - пожертвою.
Часто людина всі свої заробітки гордо приписує собі («То я
доробився!»), а тому і відзначається скупістю та невдячністю
щодо Бога. Ця пожертва десятини йшла на храм, на
утримання священиків з роду Левітів і на потреби бідних, сиріт
і вдів.
Сьогодні, коли роздумуємо про царів-мудреців, які йшли за
зорею і, знайшовши Дитятко і поклонившись Йому, «відкрили
свої скарби і піднесли йому дари», хочу заторкнути «гарячу»
тему церковного життя – тему дарів, пожертв, які ми
приносимо до храму, чи даємо «на боже»…
Багато відео-сюжетів про життя і діяльність Церкви, які
виходять на наших телеканалах, на жаль, мають смак
антицерковної пропаганди. Часто знаходять «головного
героя», служителя Церкви і навколо нього розгортають цілу
історію. Майже завжди заторкують і тему грошей. Цю тему
хочу заторкнути і я сьогодні, але маю намір поглянути на неї з
іншого боку. Це тема десятини, тобто пожертви десятої
частини своїх прибутків на потреби Церкви.
Тема грошей, особливо грошей у Церкві є темою гарячою, і
лише одному Богові відомо серце жертводавця
Коли розмова заходить про протестантів чи сектантів,
неодноразово можна почути осуд в їхній бік, мовляв вони
мають за що здійснювати їхню діяльність, бо вони мають
обов’язок давати десятину, тобто, що вони фінансово «стоять
нормально». Може скластися враження, що дійсно десятина
(10% від місячного заробітку) – це щось придумане людиною,
що вона стосується членів сект і придумана для їхніх
діяльностей, і що вона не має відношення до нашої Церкви.
Проте, коли ми посвятили наш храм у Крихівцях, хочу
засвідчити, що було декілька родин, які жертвували на храм,
чесно вділяючи десятину від свого прибутку. Вони не мали
жодного припису, обов’язку, але це робили від душі. Цим
родинам, згідно їх слів, ніколи нічого не забракло, Господь їм
давав усе, відколи вони почали вділяти цю пожертву. Завдяки
таким родинам і людям, які насправді щедро жертвували на
будівництво храму (багато з них не є нашими парафіянами
територіально, але духовно), нам вдалося за такий, відносно
короткий, період часу звести такий чудовий храм.
Тоді в мене виникло бажання дослідити глибше цю тему, бо ж
тема грошей, особливо грошей у Церкві є темою гарячою, і
лише одному Богові відомо серце жертводавця, чи він дає «зі
свого надміру» чи дає «все що має», як «дві вдовині лепти»,
які Господь прийняв і про що говориться у Святому Письмі.»

 

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/