Елітарно – це вульгарно
Четвер, 13 липня 2017, 10:38
«Говорити про еліту – анахронізм. Слово «еліта» спаплюжене», – сказала ще на початку дискусії Софія Федина, співачка, волонтерка, патріотичний голос України у поїздках по усіх її куточках. Я зрозуміла, про що вона, але була проти того, щоб НЕ говорити. «Елітарний клуб», «елітарні меблі», «елітарний відпочинок», «елітарна вечірка»… Всюди ліпиться слово «еліта», елітарний», і це діагноз.
«Еліта» не просто слово, а проблема, що вказує на певні комплекси в суспільстві, а з комплексами треба щось робити, проговорювати проблему.
Сьогодні «елітарно» – це вульгарно.
Очевидно, ця тема визріла для обговорень: не так давно Мирон Іваник написав блог на цю тему, і минуло зовсім трохи часу і розмову про еліту поставили першим пунктом на круглому столі «Культурний фронт в Україні: причини, виклики, стратегії» у рамках моршинського фестивалю «СвоєРідне-fest». У дискусії, яку модерувала журналістка, публіцистка Галина Плачинда, взяли участь франкознавець, директор Музею Івана Франка у Львові Богдан Тихолоз, письменник з Ужгорода Олександр Гаврош, співачка, громадський діяч Софія Федина, системний аналітик з Одеси Марк Мєєрович, журналіст, письменник Остап Дроздов. Ну і я там була.
Поняття «еліта» звульгаризоване. І для того, щоб це було зрозуміло тим, хто на вульгарщину, розпальцьовку й «страшну» крутість й маєтковість чіпляє етикетку «еліта», треба говорити правду, Зараз куди не плюнь: втрапиш в еліту, еліту – без берегів. «Ознака психічно здорової людини не вважати себе елітою», – каже Богдан Тихолоз, і ми розуміємо, про що він. Насправді ж, еліта – це творча меншість, креативний клас, розмірковує Богдан Тихолоз. А от Софія Федина не хотіла б бути «творчою меншістю», як і взагалі « меншістю», бо бачить себе неподільною зі своїм народом. Вона називає справжньою новітньою елітою волонтерів, людей громадсько активних. І з нею також погоджуються.
Натомість Остап Дроздов звично «провокує» і з його вуст звучить: «Дурних людей є більше… Погляньте, якою примітивною є суспільна думка…». І взагалі державу у тому вигляді, якою вона є, тре розвалити, «закрити проект». Чом би й ні? Й справді, і усю цю суцільну олігархічну «елітарність» хочеться закрити й забути. А як? І що далі? Отож-бо.
Згадувалося й про етимологію поняття, про те, що все починалося з елітних сортів рослин, тварин…. «Елітні сорти» народу було винищено: мислячих, діяльних розстрілювали, морили голодом, висилали на Соловки. Найкращі йшли на смерть за Україну. Еліта – Небесна сотня, воїни світла й добра, які 2014-му першими пішли захищати Україну.
То «ми – нащадки найгірших»?
Ужгородський письменник Олександр Гаврош не ведеться на цю тезу, вважаючи, що історія не лише українського, а й багатьох народів – це історія трагедій, винищення, – і це не завадило їм створювати міцні держави, які сьогодні процвітають. Отже й ми не пропащі.
Слушно закликав Богдан Тихолоз до десоціалізації поняття еліта: дедалі менше звертати увагу на регалії, нагороди. А все більше на вчинки, на те, як людина дає собі раду в тих чи інших життєвих обставинах. Одесит Марк Мєєрович наводив приклад з життя, як громада відстояла свої права, взявшись за зброю, бо інакше не могла знайти правди. Щоправда, сумнівно, що «взятися за зброю» конче ознака «еліти». Але йдеться про громадську активність, чин. І у цьому сенсі – таки так, еліта.
Я й собі згадала свіжу новину: радехівський винахідник Анатолій Архипчук продемонстрував керівникові Львівщини свою сміттєспалювальну установку –пічний пристрій з генератором піролізного газу, який можна застосовувати для утилізації твердих побутових відходів шляхом спалювання. Наслухався про львівське сміття й терпець йому урвався))) Ось таких людей називати б елітою.
Міркувань, пропозицій, хто такий і який він, цей представник еліти, може бути сила силенна. Та легше – не заморочуватися, а просто вміти бачити порядних, совісних, діяльних людей.
І ще: еліта ніколи не називає себе елітою, не має себе за вершки, не вішає на себе табличку «елітарний». Це важливо. Це і є ознакою елітарності) Хоч «тьху» на це заяложене, зашовгане слово.
Кожен підбивав свій підсумок. Я ж у нашій розмові на круглому столі дійшла такого визначення:
представник еліти – це людина, яка на виклики життя відповідає не депресією, не безнадією, а дією. Зараз такі люди у меншості (так, еліта – це «творча меншість»), а треба б, щоб меншість переростала у більшість, чи хоча б п’ятдесят на п’ятдесят. Тоді й у державі буде якось оптимістичніше.
Тетяна Вергелес.