Неділя, 01 листопада 2015, 00:06

Постукали в двері палати, привітали нашого Захисника, подарувала подарунок, і як завжди маємо звичку питати з якої області Захисник, нам на далі так легше спілкуватись.

У відповідь: – «Я з Донецька… Вас це не дивує?»

-         Нас? Ні, Ви не перший поранений якого ми зустрічаємо з Донецька та Луганська.

Такої розважливої молодої Людини ми давно не зустрічали.

Хочемо поділитись деякими тезами, які нас найбільше вразили. Ми багато разів чуємо ці слова але нагадати не зашкодить:

- Ми захищаємо Україну тому, що Ми складали присягу на вірність Українському народові.

- Ми військові повинні завжди ходити охайно одягнені, в чистому одязі. На нас дивляться діти, ми для них є прикладом.

- Не вживайте поганих слів, нас слухають діти. Наші діти.

- Ми захищаємо найперше своїх дітей, дружин, батьків. Невже Ми можемо допустити щоб хтось прийшов і знущався з наших рідних, невже Ми зможемо на це дивитись?

- Не потрібно боятись смерті. Тільки Бог знає скільки нам жити тому якщо ми маємо померти тут, виконуючи свій обов’язок то тут і помремо.

- Якщо ти під час бою зберешся втікати, тікай. Тільки здай всю зброю.

- І найважливіше, не бійся ходити по Своїй рідній Землі!

- Не бійтеся Ми переможемо, тому що Ми захищаємо Свою Рідну Україну!

-         Наразі мені заборонений в’їзд додому. Я залишив все і будинок, і машину, але я повернусь в свій український Донецьк і повішу на своєму будинку Український прапор.

Так коротко, лаконічно, проте достойно Захисника Вітчизни.

Василина та Марія Томишинець, для «Оранти»