Його молитва – бути доброю, нормальною людиною!..
Субота, 03 січня 2015, 01:12
"Я не хочу фільму про себе і не хочу фільму заради себе. Я просто хочу розповісти, як ми жили, щоб молодь це побачила і, можливо, по-іншому подивилась на той історичний пласт і порівняла його з теперішнім", – відповів Любомир Гузар на пропозицію зняти про нього фільм.
Блаженніший владика Любомир Гузар – єдиний українець, якого за ясність розуму і високу духовність могли обрати Папою Римським. Він протягом 10 років очолював Українську греко-католицьку церкву і традиційно входить до сотні найвпливовіших людей України.
7 січня Перший Національний запрошує всіх на прем'єру документальної стрічки "Любомир" продакшн-компанії Screen Media Ukraine – о 19:55. Двосерійний фільм – спроба зрозуміти людину, слова якої осідають у головах і серцях, дії якої гідні поваги.
"Теми, які ми хочемо підняти, це, передусім, феномен особистості Любомира Гузара, це тема морального лідерства і, мабуть, найважливіше: ким він є для України? Звідки він взявся в такому метафізичному розумінні? Чи є він чимось чужорідним, випадковим, що прийшло ззовні, чи він є органічним носієм традиції в Україні?", – розповідає автор ідеї і сценарист проекту Леся Харченко.
Шукали відповідей на ці питання і готували фільм великим колективом – активну участь у процесі взяли релігієзнавець Віктор Єленський та протоієрей Ігор Яців. Долучилася й племінниця Любомира Гузара з Канади – Марія Рипан, яка дослідила сімейний родовід до XVI століття. Як повідомляє продюсер Павло Казанцев, партнером проекту є й Українська греко-католицька церква: "Вони допомагали збирати нам гроші на фільм – і він відзнятий повністю на кошти звичайних людей. При цьому церковнослужителі нам жодних поправок і обмежень не ставили. Єдиною їхньою умовою було показати все об’єктивно, без прикрас. І ми дуже ретельно підійшли до цієї роботи".
А ще докфільм "Любомир" – не просто кінострічка. Це перший в Україні фільм у жанрі веб-документарі. На порталі www.lubomyr.net можна стежити за створенням фільму, переглядати окремі його епізоди, долучатися фінансово і навіть надсилати власні фото- та відеоматеріали, пов’язані з темою. Павло Казанцев, щоправда, у такому форматі бачить більше: "Ми б хотіли, щоби підняті нами тут теми жили і надалі, щоб їх розвивали, вивчали. Це був би такий освітній напрям. Ідея ще в процесі розробки, тому про подробиці поки зарано говорити".
Про єпископа Української греко-католицької церкви (УГКЦ), людину, яка все життя присвятила служінню Богові і людям – Любомира Гузара. Яким його покаже екран і яким він запам’ятається майбутнім поколінням – в інтерв'ю Першому Національному розповідає один із авторів проекту – продюсер Павло Казанцев.
– Павле, розкажіть про передісторію проекту. Що наштовхнуло на ідею створення документального фільму про Любомира Гузара?
Наша команда – це однодумці, які працювали на різних телеканалах і на різних посадах, а у певний момент вирішили робити те, що нам цікаво і що для нас є важливим. На той час у нашій скарбничці було декілька ідей, з-поміж яких – ідея Лесі Харченко зробити фільм про владику Любомира Гузара. Дізнавшись про його особистість більше, ми всі загорілися цією ідеєю, знайшли партнерів – Українську греко-католицьку церкву, і вирішили взятися за роботу.
– Яка головна ідея і мета вашого фільму? Чи є у стрічці ще й інші дійові особи, які допомагають розкривати задум?
Мета нашого проекту ? дослідити феномен Любомира Гузара, зрозуміти, ким він є для України: винятком чи носієм традиції. Практично весь фільм – це оповідь самого Блаженнішого. Він розповідає історію свого життя, що перегукується з історією України, з історіями тих людей, котрі, як і він, змушені були емігрувати з УРСР у 1940-і роки через радянську систему, а повернулися лише після розпаду Союзу – у 90-ті. Впродовж майже півстоліття ці люди берегли Україну і свою українськість там, на чужині. І це їм вдалося набагато краще, ніж їхнім співвітчизникам на рідній землі. А коли Україна відродилася, вони і, зокрема, Любомир Гузар, повернулися сюди, щоб послужити своїй Україні. Тобто головна ідея нашого фільму – не тільки розповідь про особу, а й про історичний контекст, у якому ця особа жила. Це, на наше переконання, має допомогти глядачеві краще зрозуміти людину, про яку розповідаємо, а також дати певні знання про тогочасний історичний період.
– Як сам Любомир Гузар поставився до ідеї створення фільму про нього?
Наш фільм саме починається з цитати-реакції архиєпископа на таку пропозицію. Він сказав, що не хоче фільму про себе і не хоче фільму заради себе. Він просто хоче розповісти, як вони жили, щоб молодь це побачила і, можливо, по-іншому подивилась на той історичний пласт і порівняла його з теперішнім. Ми не трактуємо історичні події, ми дуже зважено і акуратно про це говоримо. Наш фільм ? це погляд на певний відрізок історії України людини, яка тут не проживала. Те, що він говорить, це те, що варто всім знати для становлення нашого народу.
– Скільки часу зайняла робота над фільмом? І де ви знаходили кошти для його створення?
Робота над фільмом розпочалася ще рік тому. З січня по травень 2014-го ми записали близько 13 годин інтерв’ю архиєпископа Любомира. У нас є багато хроніки, також ми звернулись до першоджерел, які заново скрупульозно вивчали, досліджували, аби все максимально достовірно показати. У нас є весь відеоархів Української греко-католицької Церкви. До речі, церква допомагала нам збирати гроші на фільм – він повністю відзнятий за кошти звичайних людей. Це цілком некомерційний продукт. Представники УГКЦ нам жодних обмежень не ставили. Єдиною їхньою умовою було показати все об’єктивно, без прикрас. І ми дуже ретельно підійшли до цієї роботи.
– Ви відкрили для себе нове під час зйомок фільму?
Ми відкрили для себе кількох особистостей, під впливом яких Любомир Гузар формувався. Це митрополит Андрей Шептицький та патріарх Йосиф Сліпий – дуже потужні фігури, котрі, на мій погляд, нині також не до кінця розкриті. Ми зовсім мало про них знаємо. І якщо Шептицький, який за своє життя побудував багато храмів, відкрив університети, це людина кінця 19-го – початку 20-го століття, то Сліпий застав ще 1980-ті роки, і є майже нашим сучасником. Ми взагалі загорілися його особистістю і плануємо зробити про нього окремий фільм, а перед цим попрацювати з його архівами в Римі. Я вважаю, що про таких людей необхідно говорити, грамотно їх показувати, оскільки вони є справжніми взірцями, героями нашого часу.
– Чи вдалося вам віднайти родичів Гузара? Якщо так, якими цінними відомостями вони поділилися?
Звичайно, з нами від самого початку працювала його племінниця – Марічка Рипан, котра мешкає у Канаді. Пані Марія дослідила сімейний родовід до XVI століття. Саме у неї зберігається оригінальний сімейний фотоальбом – це те єдине, що взяли з собою батьки Гузара, коли разом із дітьми змушені були емігрувати з Радянського Союзу. Ці архівні знімки ми постійно використовуємо у фільмі, взагалі фотоальбом проходить наскрізною ниточкою через увесь фільм.
– Наскільки відомо, робота над проектом ще не завершена… Адже ви працюєте й над інтернет-версією фільму в жанрі веб-документарі?
Так, це правда. Сучасний формат веб-документарі передбачає створення в інтернеті спеціальної платформи, де можна спостерігати за створенням фільму, переглядати окремі його епізоди, долучатися фінансово і навіть надсилати власні фото- та відеоматеріали, пов’язані з темою. Завдяки цьому сайту у нас є ексклюзивні кадри, коли Любомир Гузар відвідував село на Галичині, де мешкав його дід. Знайшлася людина, котра зняла це все на любительську камеру і зберегла у власному архіві. Зараз, після переосмислення опрацьованого матеріалу, ми бачимо місію цієї інтерактивної частини проекту, нашого сайту в іншому. Ми б хотіли, щоб підняті нами тут теми жили і надалі, щоб їх розвивали, вивчали. Це був би такий освітній напрям. Ідея ще в процесі розробки, тому про подробиці поки зарано говорити.
– Якої реакції очікуєте від прем'єри фільму в телеефірі?
Ми очікуємо, щоб якомога більше людей подивилися цей фільм. Хочемо, щоб побачене не залишило глядачів байдужими, щоб вони замислилися і зробили свої висновки. Блаженніший Любомир – це надзвичайно багатогранна особистість. І ми намагалися розповісти про нього так, щоб люди сприйняли його і відчули ту епоху, той час, в якому він жив. Ми дуже сподіваємось, що сучасні українці, які перебувають у процесі будівництва нової країни, громадянського суспільства, відкриють тут для себе багато нового і знайдуть багато підтверджень того, що і в радянські часи жила українська ідея. Це частина нашої історії, котра, на жаль, понівечена, витоптана…