Субота, 04 жовтня 2014, 01:27

Учень спитав учителя:

-          Ти такий мудрий. Ти завжди в доброму настрої, ніколи не сердишся, поможи і мені стати таким.

Учитель згодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.

-          Якщо ти на когось розсердишся і задаєш кривду, то візьми цю картоплину: з одного боку напиши своє ім’я, а з іншого ім’я людини з якою в тебе конфлікт і поклади цю картоплину в пакет.

-          І це все? – незрозуміло спитав учень.

-          Ні, - відповів учитель. – ти маєш завжди носити цей пакет зі собою і щоразу, коли образишся на когось, класти в нього картоплю.

Учень згодився. Минув певний час, пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став досить важким. Його було дуже незручно завжди носити з собою. Крім того, та картопля, яку він поклав першою почала псуватися і неприємно пахнути.

Учень прийшов до учителя і сказав:

-          Усе це годі носити з собою. По перше – пакет надто важкий, а по друге – картопля зіпсувалася. Запропонуйте щось інше.

Вчитель відповів:

-          Те саме відбувається у твоїй душі, коли ти на когось ображаєшся і сердишся то кладеш на душу важкий камінь. Просто ти відразу цього не помічаєш, потім каміння стає дедалі більше. Вчинки обертаються у звички, звички у характер який породжує смердючі пороки. Я дав тобі змогу спостерігати збоку весь цей процес. Щоразу, коли ти вирішиш образитись на когось, або навпаки – самому когось скривдити, подумай, чи потрібен тобі цей тягар.

Ми самі породжуємо свої пороки. Навіщо носити мішок гнилої картоплі у своїй душі.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)