Великі очікування і важка дійсність
Неділя, 25 травня 2014, 12:19
24 травня 2014 р. Папа Франциск розпочав свою подорож на Близький Схід. Він четвертий Папа Римський, який відвідує Святу Землю. Чи гасло паломництва «Аби всі були одно» можливе для здійснення?
У програмі другого закордонного візиту Папи — численні міжрелігійні та екуменічні зустрічі, також і з Патріархом Константинополя Варфоломеєм І з нагоди 50-річчя зустрічі папи Павла VI і Патріарха Афінагора у Єрусалимі, що стало верстовим каменем в екуменічному діалозі.
Великі очікування
Папський візит, окрім душпастирсько-релігійного виміру, має також виразний політичний контекст. Франциск прибуває до Святої Землі, яка вже десятки літ є місцем безконечного конфлікту. Прагнення палестинців мати автономію, з одного боку, а з іншого — прагнення ізраїльтян гарантувати собі безпеку призвели до виникнення своєрідного «гордієвого вузла», якого ніхто не спроможен розв’язати. Це приносить жертви для обох сторін. Палестинсько-ізраїльські мирні перемовини у глухому куті, громадянська війна у Сирії, внутрішня криза в Єгипті, що посилюється, — все це робить так, що більшість мешканців Близького Сходу покладає на папський візит великі надії.
«Папа Франциск прибуде туди з місією благодаті й миру, в якій він має дістати підтримку всіх віруючих», — сказав днями у санктуарії в Фатімі Латинський патріарх Єрусалима Фауд Туаль. Він зазначив, що «Святіший Отець не приїжджає вирішити ізраїльсько-палестинський конфлікт».
«Хоча політичний вимір цього візиту невідривний від душпастирського, однак не можна від нього очікувати більше, ніж він може зробити», — додав єпископ-помічник Латинського патріархату Вільям Шомалі.
«Ізраїльтяни, без огляду на сповідувану віру, готові прийняти Франциска з розпростертими обіймами», — запевнив на інтернет-сторінці журналу «San Francesco Patrone d’Italia» посол Ізраїлю при Апостольському Престолі Ціон Евроні. «Цей візит буде історичною подією, що відбувається в момент, коли стосунки між юдеями і католиками безсумнівно найкращі за дві тисячі років. Ми певні, що цей візит їх ще більше зміцнить».
На думку посла, Папа Франциск це людина великої духовності й харизми. «Він близький юдейському народові. Ми високо цінуємо його участь у боротьбі з антисемітизмом», — підкреслив Евроні, нагадуючи слова Святішого Отця від 24 квітня 2013 р., що християнин не може бути антисемітом.
Перебування Папи Франциска під кінець травня у Святій Землі матиме велике значення також і для палестинців, — вважає ректор латинської духовної семінарії у Бейт Джала, речник з питань папського візиту Джама Хадер. Палестинська прес-агенція «Wafa» цитує Хадера, який сказав, що цей візит відіграє велику роль у «палестинській справі» і звернув увагу на страждання палестинців. Натомість Вера Бабоун, палестинська католичка і перша жінка-мер Віфлеєма, сподівається, що відвідини Папою міста народження Ісуса буде «сигналом надії» для палестинців.
50 років після першої зустрічі
Важливою метою паломництва Франциска до Святої Землі є відзначення 50?ї річниці історичної зустрічі Павла VI із патріархом Афінагором, яка відбулася 5 січня 1964 р. З цієї нагоди запланована зустріч нинішнього Папи з Екуменічним патріархом Варфоломеєм І.
На думку Патріарха, шлях до єдності ще довгий, але те, що Франциск прийняв його запрошення зустрітися в Єрусалимі, свідчить, що існує воля покласти край поділам. «Коли це станеться, ми не знаємо. Як це станеться, ми не знаємо. Тільки Бог знає», — зазначив ієрарх.
Православний патріарх Єрусалима Теофіл ІІІ ставиться до цієї зустрічі прохолодно. «Досі немає згоди між католицизмом і православ’ям щодо того, що означає єдність Церкви, а головною проблемою поділу між нашими Церквами є насамперед папське служіння», — сказав він у розмові з журналістом німецького «Die Tagespost». На думку цього ієрарха, нинішні уявлення про єдність ще завчасні.
Зустріч Павла VI з Афінагором відбулася в рамках історичного паломництва папи до Святої Землі 4?6 січня 1964 р. То була перша закордонна подорож Єпископа Рима за більше ніж тисячу років, а разом із тим перший в історії візит Папи Римського на батьківщину Ісуса.
Папа Монтіні перед початком своєї подорожі прагнув, аби в цей самий час у Святій Землі зустрілися очільники найважливіших християнських конфесій, що надало би його паломництву виміру ще більш символічного і справді екуменічного. На жаль, цього не сталося.
Зустрілися тільки двоє голів світового християнства, західного і східного. Тоді у них була коротка приватна розмова, обмін дружніми обіймами і подарунками. На завершення зустрічі вони хоч кожен осібно, але в той самий час прочитали грецькою і латиною Господню молитву. Плодом зустрічі Павла VI з Афінагором був символічний акт зняття анафем 1954 року, що було звершено 7 грудня 1965 року.
Папа Франциск і Патріарх Варфоломей цього разу зустрінуться в Єрусалимі чотири рази. На неділю 25 травня передбачено приватну зустріч у представництві Апостольської Столиці на Оливній горі. В її ході представники обох Церков підпишуть спільну декларацію. Далі планована екуменічна молитва у базиліці Гробу Господнього, після якої Патріарх буде гостем на спільній вечері у Латинському патріархаті Єрусалима. Наступного дня Папа сам подасться з візитом до Патріарха, до православного храму Мужів Галілейських на Оливній горі.
Безвихідний конфлікт
Ізраїльсько-палестинський конфлікт триває, і немає надії на його вирішення. Єпископ Шомалі звертає увагу, що між Ізраїлем і палестинською автономією наявна «різниця думок, які неможливо між собою узгодити». Сіоністська концепція виходить із переконання, що Бог надав Авраамові і його потомкам права на Святу Землю. Натомість палестинці посилаються на наявну вже 13 століть традицію присутності сповідників ісламу на цих землях. Таким чином маємо конфлікт між «законом Божим» і «законом історичним». Для палестинців Єрусалим є інтегральною частиною їхньої території. Для юдеїв це «свята і неподільна» столиця. На сьогодні у таких пунктах, як Храмова гора, столиця і кордони, з огляду на радикальну відмінність думок, не досягнуто жодного консенсусу.
Весь час розростається понад 700-кілометровий мур висотою у 8 м, що відділяє палестинців від ізраїльтян. Особливо видимий він у Віфлеємі, місті царя Давида і народження Ісуса Христа. Аби дістатися до міста, треба подолати ізраїльські пункти перевірки, часто чекаючи в них годинами, і буває, ще й не пропустять. Це дратує не тільки мешканців Палестинської автономії. Від 2012 р. триває суперечка про побудову муру у т. зв. «християнському трикутнику», що охоплює Віфлеєм, Бейт Джала і Бейт Саур. Плановане пролягання муру між Бейт Джала і аль-Валаєх зачіпає численні християнські родини та два доми, що належать згромадженню салезіанців у Кремізан, які подали скаргу властям Ізраїля.
Болючим місцем є також і Храмова гора. Щоразу ми стаємо свідками бійок між юдейськими поселенцями, які прагнуть там молитися, і молодими палестинцями, які цьому противляться, вважаючи, що це також і для них святе місце.
Нині ізраїльсько-палестинські переговори під покровительством Джона Керрі, голови Держдепартаменту США, які мали привести до майбутньої мирної угоди, перебувають у якнайглухішому куті. Палестинці не бажають відмовлятися від прагнень, щоб повернулися на свої землі вимушені біженці та їхні потомки з територій, на яких виникла Держава Ізраїль, щоб ізраїльські поселенці перестали селитися на Західному Березі, щоб були звільнені палестинці-в’язні, які відбувають покарання за терористичні акти проти Ізраїлю, а також щоб було визнано кордони 1967 року. Ізраїльтяни, зі свого боку, не бажають віддавати землі, які раніше належали палестинцям. До провалу переговорів призвело нещодавнє підписання угоди, за якою створили спільне правління ФАТХ, що керує Палестинською автономією, і ХАМАС, який володіє сектором Газа. Для Ізраїлю цей крок повністю неприйнятний, оскільки радикальний ХАМАС це терористична організація, яка постійно вистрілює ракети в бік Ізраїлю і не визнає його право на існування.
Єпископ Шомалі також вказує на серйозні економічні відмінності в обох країнах. Річний національний доход на одного мешканця в Палестинській автономії це 2 тис. доларів, а в Ізраїлі — 28 тис. Рівень безробіття серед палестинців сягає 30%, а в Ізраїлі тільки 5%. Економічну відсталість на палестинських територіях поглиблюють корупція, відсутність порту, аеродромів, обмеження в дозволах на будівництво і працю, дефіцит води, особливо болісний для сільського господарства. До цього додається ізраїльська політика поселенців на палестинських територіях. Для палестинців вона становить причину розчарувань і гіркоти. «Насильство може вибухнути будь-якої миті», — побоюється єпископ Шомалі. Він також говорить про зростання впливу юдейських ультраортодоксальних середовищ, у яких молоде покоління виховується у дусі ненависті до не-юдеїв. Крім того, контроль над ними державі тримати не вдається. Попри все, єпископ бачить ознаки надії, вказуючи на середовище ліберальних ізраїльських інтелектуалів, які вірять, що секуляризація ізраїльської держави можлива, і можна буде розв’язати ізраїльсько-палестинський конфлікт, створивши дві держави.
Великі побоювання держав цього регіону викликає громадянська війна у Сирії. «Сирія це трагедія», — підкреслює єпископ Шомалі. На його думку, якщо буде повалено владу президента Сирії Башіра аль-Ассада, станеться страшна помста. Внаслідок таких радикальних політичних потрясінь може навіть дійти до постання шерегу фундаменталістських ісламістських держав від Єгипту по Сирію. Навіть Йорданія, яка нині перебуває «у позиції сандвіча», зазнає загрози від радикального руху ісламських салафітів.
Ватикан-Ізраїль
Стосунки Ізраїлю з Ватиканом проходили різними меандрами, від браку офіційних контактів до плідних робочих зустрічей. Незабаром після постання Держави Ізраїль 1948 р. державна влада сигналізувала свою зацікавленість установленням контактів з Апостольським Престолом. На папських аудієнціях приймали політиків високого рангу включно з прем’єром уряду Голдою Меїр чи главою дипломатії Аббою Ебаном. Однак довгі роки Ватикан не поспішав установлювати офіційні стосунки, що випливало не виключно з т. зв. realpolitik, але й із важкої не раз історії. 1964 року папа Павло VI провів в Ізраїлі 11 годин, але за весь час свого там перебування він жодного разу не вимовив слова «Ізраїль». Серед перешкод у встановленні стосунків були й політичні питання, такі як невизначені державні кордони, проблема палестинських біженців, статус Єрусалима або ж становище арабських християн.
Після Шестиденної війни 1967 р., внаслідок якої Ізраїль перейняв контроль над усім Єрусалимом і святими місцями християнства, Апостольська Столиця змінила своє ставлення до діалогу з Ізраїлем на більш прагматичне, аби підтримувати християн, які мешкають в Ізраїлі. Вочевидь Ватикан завжди виразно заявляв, що його становище не має жодного зв’язку з релігійним антиюдаїзмом.
Історичним і теологічним переламом в ізраїльсько-ватиканських стосунках стала ухвалена 1965 р. Католицькою Церквою декларація ІІ Ватиканського Собору про ставлення Церкви до нехристиянських релігій «Nostra Aetate». Цей документ діаметрально змінив католицький підхід і звільнив юдеїв від збірної провини за смерть Ісуса; звинувачення, яке було одним із головних приводів релігійного антисемітизму в усій історії.
Натомість стан дипломатичної стриманості завершився остаточно 30 грудня 1993 р., коли Ізраїль і Апостольський Престол підписали Основну угоду, на підставі якої виникли дипломатичні стосунки і відбувся обмін послами. Порозуміння стало історичною шляховою міткою не тільки в міждержавних стосунках, а й у відносинах між Католицькою Церквою і юдейським народом. Угода базована на чотирьох фундаментальних пунктах: установлення дипломатичних стосунків, готовність до боротьби з антисемітизмом, підтримка культурних та наукових змін і співпраця у підтримування християнських паломництв.
Вершиною нових ізраїльсько-ватиканських стосунків був візит Йоана Павла ІІ з нагоди Великого Ювілею 2000 року, із незабутнім образом папи, який молився під Стіною плачу, де в щілину муру, згідно з юдейською традицією, він вклав написану ним молитву. «Боже наших батьків, Ти вибрав Авраама і його потомство, аби об’явити своє ім’я народам. Ми глибоко засмучені вчинками тих, хто упродовж історії викликав страждання Твоїх дітей. Просячи Тебе про вибачення, ми прагнемо зобов’язатися до істинного братерства з народами Завіту», — проголошував текст цієї молитви.
Від часу підписання Основної угоди ще ставалися різного рівня напруженості у взаємних стосунках, викликані вибухом Інтифади, другого палестинського повстання. Папа-поляк критикував спіраль насильства на Близькому Сході й терористичні атаки в Ізраїлі. Ця ситуація призвела до драматичногоexodus місцевого населення. Напруження виникали також через такі події, як плановане будівництво великої мечеті обік базиліки Різдва у Назареті чи окупація групою озброєних палестинців базиліки Різдва у Віфлеємі 2003 р., а також побудова муру між Єрусалимом і теренами, що їх заселяють араби-християни.
Уже 20 років тривають переговори, базовані на ст. 10 Основної угоди. Згадана стаття стосується прав Католицької Церкви мати власність у Святій Землі, питання т. зв. «територіальної важливості» і податків. Ватикансько-ізраїльське економічне порозуміння має розрізняти католицькі інституції залежно від їхнього характеру. Наприклад, монастирі, які не провадять економічної діяльності, мають бути трактовані інакше, ніж Доми паломника чи освітні заклади. Перемовини стосуються також спірних питань, таких як справа можливого повернення Католицькій Церкві Вечірника (Горниці). Остання зустріч на цю тему відбулася в лютому ц. р. у Єрусалимі. Наступна зустріч за планом має відбутись у червні, і проведуть її у Ватикані.
Папа Франциск, прибуваючи до Ізраїлю, іде шляхом своїх двох попередників, Йоана Павла ІІ і Бенедикта XVI. Вони обидва посприяли процесові порозуміння, зближення, діалогу між юдеями, Ізраїлем і Католицькою Церквою. Франциск, зустрічаючись у жовтні минулого року з юдейською спільнотою Рима та керівництвом Союзу італійських євреїв, закликав: «Це щось саме в собі суперечливе, щоби християнин був антисемітом. Нехай антисемітизм буде усунений із серця і життя кожного чоловіка і кожної жінки!» Він додав, що спільна трагедія ІІ Світової війни парадоксальним чином навчила католиків і юдеїв крокувати разом.
Християни Святої Землі
Нині у Святій Землі живе близько 500 тис. християн. Хоч їхня кількість останніми роками залишається стабільною, то надалі знижується відсоткове співвідношення стосовно решти мешканців Палестинської автономії та Ізраїлю. В цьому є певний парадокс: 160 років тому, коли християни становили 10% усіх мешканців Палестини, про що говорить статистика французького консульства від 1848 р., їх налічувалося менше 21 тис. в усій Святій Землі, що означає зарівно Галілею, регіон Єрусалима і Віфлеєм. Тепер, коли сповідників Христа щоразу менше і вони становлять заледве 2% мешканців, то в усій Святій Землі разом із Палестинською автономією мешкає 180 тис. християн. До цього числа ще варто додати близько 200 тис. імігрантів-заробітчан і 55 тис. тих, які очікують на притулок. Отже, парадоксальним чином кількість християн збільшилася, попри те, що у відсотках їхня кількість весь сам зменшується. Наприклад: 60 років тому вони становили половину мешканців Віфлеєма. Тепер в усій околиці мешкає близько 30 тис. християн, а всіх мешканців налічується 200 тис. Це означає, що християни вже становлять тільки 15%. Як випливає з останніх статистичних даних, кількість ізраїльських християн досягає 161 тис. осіб, тоді як 2012 р. була тільки 158 тис. Влада Ізраїлю не приховує задоволення, що їхня країна є єдиною на Близькому Сході, де кількість місцевих християн збільшується.
До цієї демографічної картинки додається exodus арабських християн, головною причиною якого є насамперед економічна ситуація, що змушує людей, головно молодих, шукати праці за кордоном.
«Коли йдеться про арабськомовних християн, то їхня кількість статистично маліє», — зазначив о. Давид Нойгаус, який у Єрусалимі є вікарієм Латинського патріархату для єврейськомовних католиків. В Ізраїлі збільшується абсолютний приріст арабськомовного християнського населення, але не так швидко, як юдейського чи мусульманського, а отже, його відсоток зменшується. Однак католиків, які живуть в юдейському суспільстві, а отже, у середовищі, де розмовляють івритом, стає щоразу більше. «Отже, ми маємо нові покоління католиків єврейської мови, які не є ізраїльтянами, не мають юдейського походження, але розмовляють по-єврейському, бо народжуються і виростають у цьому суспільстві», — каже о. Нойгаус.
У Палестинській автономії серед 3,8 млн. мешканців безоглядно переважають мусульмани: 98%. Відсоток християн — близько 2 (100 тис.) У самому секторі Газа християни становлять мікроскопічну меншість, до того ж гнану: в «морі» з півтора мільйонів мусульман. Їх там налічується близько 1–1,5 тис. (0,1%).
Більше половини християн Святої Землі це вірні православних і східних Церков. Католики зосереджені в кількох Церквах: римській та східних обрядів — греко-католицького (мельхітського), маронітського (ліванці), сирійського, вірменського, халдейського, коптського, ефіопського. У Римській Католицькій Церкві, окрім переважаючого арабського середовища, є також національні спільноти, серед них єврейська, польська, румунська, філіппінська, нігерійська. Найбільш чисельною є мельхітська Церква (бл. 60 тис. вірних), далі латинська (понад 25 тис.) і маронітська (понад 5 тис. вірних). Інші спільноти налічують від кількох десятків до кількох сотень осіб. У Єрусалимі резидують троє Патріархів: греко-православний, вірменський і латинський.
Католицька Церква має у Святій Землі 115 парафій. Близько 120 орденів та інститутів богопосвяченого життя провадять там понад 320 монастирів і чернечих домів, у яких мешкає близько 1800 черниць і ченців.
Головними осередками богопосвяченого життя є Єрусалим, Назарет і Віфлеєм. РКЦ провадить близько 120 шкіл різного рівня, понад 40 домів опіки над дітьми, старими і хворими, і 12 лікарень, університет у Віфлеємі, духовну семінарію в Бейт Джала. Діє кільканадцять харитативних і гуманітарних організацій, а також понад 40 хостелів для паломників.
Більшість церковних освітніх, харитативних та медичних установ служать переважно мусульманському населенню, але це все одно не покращує становища християнської спільноти у мусульманському оточенні. Православні Святої Землі належать до Єрусалимського патріархату, патріарх і всі решта високих ієрархів то греки, натомість духовенство переважно складається з місцевих арабів. Також існують нечисленні спільноти монахів і вірних, які підлягають патріархатам Московському і Румунському. Як єпископства, там присутні Англіканська Церква і лютерани.
Як зазначає єпископ Шомалі, у стосунках християн із мусульманами у Святій Землі видно негативні тенденції: зростають ісламський фундаменталізм і агресивна ісламізація у країнах Близького Сходу. Замість пропагування духа толерантності та пошани для релігійної різнорідності маємо справу з обмеженням релігійної свободи. Почуття загрози для християн ви пливає не тільки з досвіду життя меншини і в реаліях постійного конфлікту, але також через тиск і навіть акти насильства з боку радикальних палестинських мусульман і проявів «м’якої» дискримінації у реаліях життя в юдейському середовищі. Місцеві християни зазнають цього в різних аспектах: мусульмани їх відкидають, бо вони християни, а єврейське середовище їх погано сприймає, бо вони араби.
На думку єпископа Шомалі, у міжрелігійному діалозі важливе те, щоб не нав’язувати іншій стороні свого бачення, а поважати те, що в тій релігії є доброго і святого.
«Нині перед християнами у Святій Землі стоять великі виклики», — підкреслює єпископ Вільям Шомалі з Латинського патріархату Єрусалима. «Важливо, аби вони могли почуватися в суспільстві переважно юдейському і мусульманському, що вони рівні з іншими у правах громадяни, щоб пишалися своєю вірою і давали іншим справжнє свідчення».
Кшиштоф Томасік, deon.pl