Четвер, 01 травня 2014, 23:13

Жив собі селянин, який вважав, що було би набагато ліпше, якби він міг впливати на погоду.

– Зерно буде швидше достигати, – думав він, – і в колосках буде більше зерна.

Бог почув його думки і сказав:

– Коли гадаєш, що знаєш ліпше, яка і коли потрібна погода, то керуй нею цього літа.

Селянин дуже зрадів. Відразу ж побажав він сонячної погоди. Коли земля підсохла, він побажав, щоби вночі випав дощ. Зерно росло, як ніколи. Всі не могли натішитися, а селянин думав: «Чудово, цього року все добре – і погода, і врожай. Такого колосся я ще на віку своєму не бачив».

Восени, коли поле пожовкло, селянин прийшов збирати врожай. Але як же засмутився він, коли колоски виявилися порожніми! І зібрав саму солому.

Знову почав селянин Богу скаржитися, що врожай ні на що не годиться.

– Ти ж замовляв погоду, як хотів, – відповів Творець.

– Я посилав по черзі то дощ, то сонце, – пояснив селянин. – Я зробив усе, як треба. Ніяк не можу зрозуміти, чому колосся порожнє?

– А про вітер ти ж забув! Тому й нічого не вийшло. Вітер потрібен, щоб переносити пилок з одного колоска на інший. Без цього врожаю не буде.

Селянину стало соромно, і він подумав:

– Краще нехай Господь керує погодою. Ми тільки переплутаємо усе в природі своєю «мудрістю».

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)