Понеділок, 14 квітня 2014, 23:11

Жив собі цар, і все життя не давали йому спокою три питання: яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? І яка найголовніша справа?

Думав цар: «якщо знатиму відповіді на ці питання, весь світ підкорю, здійсню все, що забажаю, і стане народ шанувати мене, як великого мудреця».

Без ліку людей приходило перед царя, цілий сойм вчених мужів, але на ці питання так і ніхто не відповів. Дійшли одного разу до царя чутки, що живе далеко пустельник один і що славиться він мудрістю. Велів цар осідлати йому коня і поїхав сам розшукувати пустельника. Їде він лісовими хащами і бачить: стоїть хижка, а біля неї хирлявий старий землю сапує. Мало з ніг від втоми не падає, але мотики не випускає. Зіскочив цар на землю, підійшов, поклонився старцеві.

-          Приїхав я до тебе, щоб дістати відповідь на три свої запитання. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа?

Вислухав його пустельник, але нічого не відповівши, продовжував обробляти землю.

-          Ти, мабуть, втомився, дозволь допомогти тобі, - запропонував цар.

Узяв він у пустельника мотику і взявся до роботи. Потім знову своїх три запитання повторив. І цього разу не відповів пустельник, а сказав лише мотику повернути. Але цар слухати його не хоче, мотику не віддає, сам вирішив справу закінчити.

Раптом бачить цар: іде на зустріч чоловік, все лице поранене, залите кров’ю. Зупинив його володар, потішив добрим словом, пішов до струмка, приніс води, омив рани, перев’язав. Попросив поранений пити – цар його напоїв, потім повів його до хижки, поклав спати. Тай сам почав готуватися до сну – уже звечоріло. Зрання знов до пустельника пішов. Дивиться - а той зерно садить у ґрунт, що вчора спушений був.

-          Мудрий пустельнику, - почав благати цар, - невже ж не відповіси на мої питання?

-          Вистачить з тебе, - мовив той, - ти вже сам на них відповів.

-          Не чув я жодних відповідей, - здивувався цар.

-          Ти, побачивши мою старість і неміч, змилосердився наді мною і взявся допомагати. Якби не залишився тут, то вбили би тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожньому скалічили лице.

Цар з подиву слова вимовити не може, а пустельник далі мову провадить:

-          Найважливіша пора - коли ти допомагав мені. Найважливіша в ту пору людина – я, а твоя допомога – найважливіша справа. Прийшов поранений – і найголовнішим став він, а найголовнішою справою стала твоя допомога йому.

Мало-помалу зрозумів цар смисл слів пустельника.

-          Пам’ятай, отже, - мовив пустельник на прощання, - найголовніша пора – сьогодні, найголовніша людина – яка поряд у тут пору. А найголовніша справа – чинити добро тому, хто поряд, тому що саме для цього ми й народжуємося.

-          Сів цар на коня і поїхав до палацу. Довіку пам’ятав він напучення пустельника, і слава про великодушність та справедливість того царя рознеслася по всьому світу.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)