Субота, 22 березня 2014, 00:19

Якось до срібловолосого мудреця, обливаючись сльозами, прийшла молода і дуже вродлива дівчина:

-          Що мені робити? – крізь сльози скаржилася вона. – Я завжди прагну по-доброму поводитися з людьми, нікого не ображати, допомогти, як тільки можу. І хоча зі всіма я привітна і ласкава, але часто замість вдячності і поваги дістаю гіркі образи і глузування. Я ні в чому не винна і це так несправедливо й образливо. що аж плач бере. Порадьте. що мені робити?

Мудрець глянув на красуню і з усмішкою промовив:

-          Роздягнися і прогуляйся по місту нагою.

-          Та ви з’їхали з глузду! – обурилася красуня. – В такому вигляді будь-хто збезчестить мене і щ бозна-що сотворить зі мною.

Тоді мудрець відчинив двері і поставив на стіл дзеркало:

-          От бачиш, - відповів він, - з’явитися на людях, оголивши своє красиве тіло, ти боїшся. То чому ходиш світом з оголеною душею? Вона розчинена у тебе як ці двері. Всі, кому тільки охота. приходять у твоє життя. І якщо бачать у доброчинствах твоїх, як у дзеркалі, відображення бридкости своїх пороків, то прагнуть обмовити і принизити тебе. Не кожному вистачає мужності признатися. що хтось кращий за нього.

-          То що ж мені робити?

-          Ходімо. я покажу тобі свій сад, - запропонував старець. – Багато років я поливаю і доглядаю ці прекрасні квіти. Але ще жодного разу не бачив як розпускається пуп’янок, хоча втішаюся красою і ароматом кожної квітки. І ти, наче квітка, розкривай своє серце перед людьми без поспіху. непомітно. Зважай, хто доглядає і поливає квітку, чинячи тобі добро, а хто обриває пелюстки і топче її ногами.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)