Середа, 05 лютого 2014, 13:35

Про людину, яка покинула придворне життя і, ставши монахом, присвятила себе боротьбі з єрессю, розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов'я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові.

? Як сталося так, що перший секретар імператора став монахом, а по своїй смерті - святим?

Мало відомо про ранні роки життя святого Максима. Проте знаємо, що він народився в сім’ї багатих людей, які дали йому добру освіту. Не дивно, що успішна дитина відомих батьків була прийнята на службу до імператора в Константинополі.

У той час існували і єретичні течії, зокрема монотелітизму, з яким до кінця свого життя боровся Максим Ісповідник. Тодішній Константинополь «кишів» різноманітними монастирями. Тому було звичним явищем, що освічена людина вступала до монастиря.

? Максим Ісповідник покинув придворне життя і став монахом, а згодом і настоятелем монастиря. І майже все своє життя присвятив боротьбі з єрессю монотелітизму. У чому ця єресь полягала? І чому Святий Максим так ревно боровся проти неї?

Почну з того, що коли Максим став ченцем, то почав цікавитися творами святих отців. Найбільше він захоплювався працями Григорія Богослова і «арегопагітиків» - блоком християнських писань, які були натхнені александрійською богословською школою. У певний момент він почав відстоювати православне вчення стосовно того, що в Христі існує не лише божественна, а й людська воля. Проте це суперечило вченню представників єресі монотелітизму, які твердили, що людина відмовляється від своїх бажань заради виконання Божої волі.

? Недаремно Максима йменують ісповідником, бо він загинув ісповідницькою смертю. Через свою боротьбу із цією єрессю йому відтяли праву руку і язик...

На той час це було звичним явищем. Якщо людина висловлювала певні ідеї, які суперечили тодішньому панівному державно-церковному трендові (панівна єресь монотелітизму у Візантії), то її могли заслати у заслання, піддавати тортурам і навіть вбити. Максима ж заслали в Колхіду (сучасна Грузія), де він був ув’язнений і помер. Був переслідуваний, ув’язнений, йому відтяли руку і язик. Таким чином намагалися зупинити будь-яке висловлювання його християнських ідей. Однак він помер своєю смертю.

? Цей святий залишив по собі велику богословську спадщину, з якої користають сучасні богослови. Це і його пояснення складних частин Святого Письма, молитов, а ще коментар до Божественної Літургії. Для чого було писати в ті часи такі коментарі?

Святий Максим виступає передовсім як коментатор. Він читає і пояснює твори Григорія Богослова та «арегопагітиків». Цікавою є його т. зв. містагогія, тобто пояснення Божественної Літургії. Цей жанр з’явився в Церкві у IV столітті. Його основоположниками були Кирило Єрусалимський та Іван Золотоустий. Вони намагалися використовувати літургійні тексти, щоб пояснювати основи християнства. Це своєрідні містагогійні катехизи.

Звичайно, що в часи Максима Ісповідника не було вже таких напливів християн до Церкви, як у IV столітті, тому він долучається до цього жанру, який був вже дещо модифікований. Це вже радше коментарі літургійних обрядів, які показують Літургію як ікону, а не як текст і обряд. Його твори були дуже поширені в часи Київської Русі.

? Одним із поширених його вчень було, що рай на землі можна зберегти тоді, коли цей рай буде в кожному з нас. Як це можливо здійснити?

Центром богослов’я святого Максима є таїнство Воплочення. Христос став людиною, щоб людина в Христі могла брати участь в Його божественній природі (це вчення вперше з’явилося в Посланні святого апостола Петра). Святий Максим твердить: якщо ми намагатимемося брати участь в житті Ісуса Христа, у Його поєднанні як Бога і людини, то зможемо у своїй душі відновити те, що втратили внаслідок гріха. Участь у Божественній Літургії своєю кінцевою метою має обожнення людини.

Розмовляла Руслана Ткаченко, http://news.ugcc.org.ua/