Середа, 04 грудня 2013, 16:42

Допоки у Києві триває Майдан, не залишаються осторонь і представники духовенства. Вони вийшли за межі надання приміщень храмів для протестувальників, долучившись повноцінно до акцій та мітингу. Щодня на мітингу священики правлять молитву. Але лише молитвою їхня присутність не обмежується. Кореспондент РІСУ побувала на Євромайдані і поспілкувалася з кількома священнослужителями та їх паствою.

Юрій, отець-диякон храму Святих Бориса і Гліба, голова Федерації бойового гопаку у Київській області, 33 роки

Отець-диякон Юрій так само допомагає людям, працюючи на складі на території собору, який постачає харчі, дрова та одяг усім центрам мітингу. Щоранку він проводить служби у своїй церкві, а потім рушає на Майдан, аби продовжувати допомагати нужденним.

Я прийшов сюди, виходячи з патріотичних позицій, оскільки в політиці розчарувався раніше та не вірю нікому. Однак я вірю у наш народ, у нашу державу та переконаний, що мушу бути тут до завершення і виконання наших вимог. Наразі очевидно, що опозиція вже пішла домовлятись з владою, бо ще вчора відставка уряду була безумовною, а тепер вони дають якийсь «останній шанс».

Так, імпічменту Януковича не буде, це дуже малоймовірно, бо не можна враз втратити все те, що він збирав всі ці роки. Він має великі гріхи, які не виправити одним махом. Прогресом стане те, що буде діалог президента з народом – от в чому буде наша перемога. Перш за все, це мусить бути обіцяння не переслідувати тих, хто брав участь у протестах, а також відставка голови МВС Віталія Захарченка.

В нас є сила тому, що народ робить інвестицію у майбутнє, виходячи на вулиці. І у своїй церковній діяльності ми підкреслюємо, що тут не мусить бути політики, але має бути милосердя, закон Божий, який є понад усе.

Люди відстоюють свою свободу, що не суперечить закону, а також Божому закону, який є вищим за все. Суть всього, що відбувається – це революція свідомості та єдності людей, а не революція, яка не призведе ні до чого.

Отець Георгій (Янковський), настоятель Свято-Микільської парафії в Києві

Отець Георгій вже третю добу перебуває на Майдані, аби підтримати людей та чергувати на барикадах, аби у випадку штурму затримати правоохоронців, щоб жінки та діти встигли сховатись. Зараз він встановив малий пункт, де кожен може помолитись, сповідатись та долучитись до ранкової чи вечірньої служби.

Я стою тут як громадянин та священик. Ми прийняли рішення вийти на Майдан та допомогти людям, не бути осторонь. Так, я готовий стояти у ланцюгу, ми тут всі чергуємо для цього. Адже наша мета – захищати людей від насилля, яке допустила влада.

Мета мирного кордону -– виграш часу, доки жінки та діти встигнуть відійти у безпечні місця. Проте нападати на Беркут ніхто не збирається, тому що це підкреслено ненасильницька акція спротиву.

Яна, студентка НТУ КПІ, 20 років

На Майдані вже шосту добу, допомагає мітингувальникам, що розташувались у Михайлівському соборі. Добровільно пішла з пар, аби долучитись до волонтерського табору. Постійно розносить теплі речі людям, роздає їжу та слідкує, аби кожен мав усе необхідне.

Зараз люди сплять у кількох точках, в тому ж числі і в самому соборі, вони можуть знаходитись там цілодобово. Надаємо їм ковдри і вони лягають прямо на підлогу. Священики ставляться з повним розумінням, іноді служба триває, поки кілька протестувальників сплять після чергування під стінами, у нефах.

У перший день, коли ми тут вперше знайшли притулок, семінаристи підійшли до нас і тихенько сказали, що всі бажаючі можуть розміститись в аудиторіях Духовної академії, якщо в цьому є потреба. Окрім того, вони читають Євангеліє, проводять служби, усі охочі долучаються до них.

Звичайно, все це підтримувати важко, вже рук не чуєш, постійно то те треба зробити, то се. Звідси їду о третій, іноді о четвертій ранку додому, трохи сплю та повертаюсь на чатування. Буду до кінця стояти, бо спати нормально не вдається – лишень заплющую очі, як постають картини, як роздаю їжу, допомагаю комусь… Всі події перед очима.

Всі люди будуть стояти до кінця, адже це був суспільний спалах, що не може вщухнути так просто. Якщо це зрозуміють – то буде більше дій та змін у кожному з нас.

Михайло, підприємець, координатор волонтерського центру

Підкреслює, що сам атеїст, а координує допомогу на території собору без будь-яких проблем, адже ставить за мету допомогу людям від щирого серця.

Ми за будь-який «кипіш», окрім голодування (сміється). Я тут вже шосту добу, от допомагаю людям, тут і ночую. Навіть сім’я не знає, що я на Майдані, просто сказав, що поїхав у справах – і ніяких питань. Тут, розумієте, така юнацька романтика, малий відпочинок для душі.

Але ми будемо «кипішувати» до кінця, я такий собі романтик у душі. Я тут суто за своєю ініціативою.

Семінаристи: вишкіл служіння людям

А ще на майдан прибувають десятки семінаристів — для них це і громадська позиція, і місія людей, які готуються стати священиками. Можливо тут якраз і формується їхнє покликання.

Брат Олег, ІІ курс семінарії, на сайті УГКЦ ділиться своїми враженнями: «На майдані всі люди живуть надією, що їх почують, що кричуще порушення прав людини в їхній Батьківщині буде зупинено, що злочинців нарешті каратиме справедливий суд... Звичайно, успіх залежить від того, скільки нас вийде на майдан, але не тільки. Уся ця ситуація потребує безнастанної молитви за всіх учасників і за успішне й мирне вирішення ситуації. Тож підтримайте нас, будучи разом із нами фізично і молитовно! "Штурмуйте небо молитвами!"»

***

Доки волонтери не припиняють відповідати на прохання нужденних мітингувальників, у соборі триває вечірня служба, а на вулиці навколо ікон, встановлених на виступі стіни, проводиться власна молитва. Група людей стала півколом навколо молодого чоловіка, що читає Святе Писання, вони разом повторюють за ним молитву та просять прочитати певні уривки. Отака релігійна самоорганізація прямо під стінами монастиря

Біля входу до Михайлівського і на самому Майдані Незалежності сидять кілька груп людей навколо бочок з вогнем, вони тихо перемовляються, борючись з сильними поривами зимного вітру. Повітря дзвенить від тиші, все надзвичайно спокійно, адже чергові готуються до тривалої ночі.

На самому ж Майдані бурлить життя: тут і приїжджі, що гуртуються навколо вогню, вечеряючи канапками, які розносять студентки; тут і фанати футболу, що воліють зігрітись, погасавши з м’ячем, тут і основна громада, яка стоїть під центральною сценою, підтримуючи лозунги виступаючих; тут і охоронці барикад, які пильно вдивляються в обличчя тих, хто приходить та виходить; і жінки, що організовують усіх волонтерів у штабі в Будинку профспілок. І хоч багато хто починає втрачати довіру чи надію на успіх протесту, атмосфера панує домашня та надзвичайно ввічлива, така, яка і має бути в Європі за її суттю.