Спільність у святих речах
Четвер, 07 листопада 2013, 00:40
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Минулої середи я говорив про спілкування святих, що вважається співпричастям між святими особами, тобто між нами вірними. Сьогодні я хотів би поглибити другий аспект цієї реальності, тобто «спільність у святих речах», в духовних благах.
Ці два аспекти тісно пов’язані між собою. Дійсно, спілкування між християнами зростає через участь в духовних благах. Особливо роздумаємо над: спільність святих таїнств, харизм і спілкування любові (пор. Катехизм Католицької Церкви, пп. 949- 953). Зростаємо в єдності, в сопричасті, через таїнства, харизми, котрі кожен отримав від Святого Духа і з любов’ю.
1. По-перше, спільність святих таїнств. Таїнства виражають і втілюють правдиву і глибоку спільність між нами, оскільки в них ми зустрічаємо Христа Спасителя, а через Нього – наших братів у вірі. Таїнства не є ритуалом. Таїнства – це сила Христа, і саме Ісус Христос є присутній в таїнствах. Коли відправляємо Службу Божу, Євхаристію, Ісус є в ній присутній, живий, збирає нас, робить нас спільнотою, спричиняє так, що ми поклоняємось Отцеві. Через хрест, миропомазання і Євхаристію кожен з нас є включений в Христа і з’єднаний із усією спільнотою вірних. Тому, якщо з одного боку Церква вчиняє таїнства, то з другого боку – таїнства вчиняють Церкву, будують її, породжують нових дітей, приєднуючи їх до святого Божого народу, зміцнюючи їх приналежність.
Кожна зустріч з Христом, Котрий у таїнствах дає нам спасіння, заохочує нас піти і переказувати іншим спасіння, яке ми могли побачити, доторкнутись, пізнати, прийняти і яке дійсно є гідним довіри, оскільки є любов’ю. Таким чином таїнства спонукають нас бути місіонерами. А апостольські зусилля, щоб нести Євангеліє в кожне середовище, навіть у найбільш вороже, є найавтентичнішим плодом регулярного сакраментального життя, оскільки є участю у спасительній ініціативі Бога, Котрий прагне дарувати спасіння усім. Ласка таїнств зміцнює в нас сильну і радісну віру, віру, яка вміє бути враженою Божими «чудами» і здатна опертися перед ідолами світу. З цієї точки зору важливо приймати Святе Причастя, важливо, щоб дітей швидко охрещували, щоб приймали миропомазання, оскільки воно є присутністю Ісуса Христа у нас, Ісуса, Котрий нам допомагає. Важливо іти до таїнства примирення тоді, коли відчуваємо, що згрішили. Хтось може сказати, що боїться священика, котрий буде картати. Ні, не бійся! Чи знаєш, кого зустрічаєш в таїнстві примирення? – Самого Ісуса, Котрий тобі прощає. Саме Ісус там на тебе чекає. Це таїнство, яке спричиняє зріст усієї Церкви.
2. Другим аспектом спільності у святих речах є спільність харизм. Святий Дух уділяє вірним чисельні дари і духовні ласки. Це, скажімо так, «фантастичне» багатство дарів Святого Духа має будувати Церкву. Харизми – досить складне слово. Це дари, які нам дає Святий Дух. Дар бути таким чи іншим, мати такі чи інші можливості. Але це – дари. Їх не слід приховувати, а радше в них мають брати участь також і інші люди. Вони не даються для користі тих, хто їх отримує, але для добра Божого Народу. Якщо ж якась харизма служить для отримання нами визнання, то можна сумніватись, чи маємо справу з автентичною харизмою або чи правильно її використовують. Харизми є особливими ласками, даними певним особам, щоб вони служили добру багатьох інших. Це внутрішні відносини, натхнення і стимули, що виникають у свідомості і досвіді певних людей, покликаних втілити їх на служінні спільноті. Ці духовні дари повинні особливо сприяти святості Церкви і її місії. Ми усі є покликані шанувати їх у нас і в інших, приймати їх як корисний стимул для плідної присутності і діяльності Церкви. Святий Павло застерігав: «Духа не гасіть» (1 Сол. 5,19). Духа, котрий обдаровує нас тими дарами, здібностями, чеснотами, такими прекрасними речами, що сприяють зросту Церкви.
Яким є наше ставлення до цих дарів Святого Духа? Чи усвідомлюємо ми, що Божий Дух вільно дає їх тим, кому захоче? Чи вважаємо їх духовною допомогою, якою Господь підтримує нашу віру і зміцнює нашу місію в світі?
3. Перейдімо до третього аспекту спільності у святих речах, тобто спільності любові. Єдність між нами, яка викликає любов. Погани, які бачили перших християн, дивувалися: як же вони люблять один одного! Між ними немає ненависті. Вони не пліткують один про одного. Це любов Бога, яку в наші серця вливає Святий Дух. Харизми є важливими в житті християнської спільноти, але вони завжди є засобами для зросту в любові, яку св. Павло розміщає вище від харизм (пор. 1 Кор. 13,1-13). Звичайно, без любові навіть найбільш дивовижні дари є даремними. Хтось міг би сказати, що якийсь чоловік лікує людей, але чи в його серці є любов? Якщо так – то вперед! Але якщо не має її, то не служить Церкві. Без любові усі дари не служать Церкві, бо там, де немає любові – там порожнеча, яку заповнює егоїзм. Запитую вас: якби ми усі були виключно егоїстами, чи могли б ми жити у спільноті, в мирі? Могли б чи ні? [вірні відповідають - ні!]. Для цього необхідною є любов, що поєднує нас. Найменший із наших жестів любові має добрі наслідки для всіх! Тому життя єдністю Церкви, спілкуванням любові означає не шукати свого інтересу, але поділяти терпіння і радість братів (пор. 1 Кор. 12, 26), бути готовими нести тягарі найслабших і вбогих. Ця братська солідарність не є риторичною фігурою, способом мовлення, але інтегральною частиною спілкування між християнами. Якщо ми живемо нею, тоді у світі ми є знаком, «таїнством» любові Бога. Ми є тим знаком одні для одних і для усіх! Не йдеться лише про ту звичайну любов, якою можемо обдаровуватись навзаєм, але про щось значно глибше: це спільність, яка дає нам змогу увійти в радість і біль інших осіб, щоб щиро зробити їх нашими.
Але часто ми є занадто нечутливими, байдужими, відірваними, і замість того, щоб передавати братерство, передаємо незадоволення, сухість, егоїзм. А чи з незадоволенням, сухістю і егоїзмом можна сприяти розвитку Церкви? Ні! Із незадоволенням, сухістю і егоїзмом Церква не розвивається. Вона зростає лише з любов’ю, любов’ю, що походить від Святого Духа! Господь запрошує нас відкритися на спілкування з Ним у таїнствах, харизмах і в любові, щоб жити у спосіб, гідний нашого християнського покликання!
А зараз я хочу попросити вас про акт милосердя. Будьте спокійні, це не буде важко! Йдеться про акт милосердя. Перед тим, як прибути до вас на площу Св. Петра, я їздив відвідати маленьку, півторарічну дівчинку, яка є дуже важко хворою. Її батько і мати моляться і просять Бога оздоровити цю красиву дівчинку. Вона називається Ноемі. Бідолашка усміхалась. Зробімо вчинок милосердя. Не знаємо тієї дівчинки, але вона охрещена, вона – одна з нас, християнка. Вчинімо для неї акт милосердя, і спочатку в тиші попросімо, щоб Господь допоміг їй в цій хвилі і дарував їй здоров’я. Спочатку хвильку в тиші, а потім відмовимо «Богородице Діво». – «Богородице Діво…». Дякую вам за цей акт милосердя!
За матеріалами ekai.pl