Кущ тернини (29 жовтня)
Вівторок, 29 жовтня 2013, 00:31
Він виріс на гірському схилі й упивався повітрям і сонцем. Ще коли був м’якеньким зеленим паростком, його незугарні криві гіллячки всіяли гострі колючки. Птахи і вівці зненавиділи його, бо при випадковому дотику неодмінно позбувалися пучка пір’я чи вовни. Навіть кози, невблаганні створіння, що могли, здавалося, скубти навіть каміння, - ті його уникали.
Інші кущі і кущики пишалися квітками, а декотрі ще й плодами. Бідолашний терен міг родити хіба шпичаки.
Вечоровий вітер приносив йому погорду і насміхи інших рослин.
Але коли Бог захотів говорити з Мойсеєм, то вибрав скромний кущ тернини на схилі гори.
Тернина тоді стала троном Бога. Вона ясніла дужче за сонце – пломінким блиском вогню, неначе б кожна з його шпичок перемінилася на коштовний камінь, що виграє тисячами леліток найчистішого світла.
Учні чекали перед входом на виставку найбільших винаходів світу. Вчителька намагалася приготувати дітей до того, що невдовзі мали побачити.
«Хто може назвати якесь значне відкриття, якого ще 20 років тому не було?» - спитала вона. «Це я, пані», - сказав хлопець, вказуючи пальцем на себе.
О Господи, переконай мене,
Що потребую Тебе так само,
Як Ти мене.
Якби я не мав Тебе –
Кого б просив?
Якби Ти не мав мене –
Хто б просив?
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро