Скульптура (7 серпня)
Середа, 07 серпня 2013, 00:02
Жив собі колись у горах один чоловік, якому належала статуя, вирізьблена великим майстром. Та вже віддавна пожбурив її в кут, де лежала вона лицем до підлоги, й зовсім про неї забув.
Аж ось певного дня прибув до тієї місцини житель великого міста.
Був він людиною вельми освіченою та культурною. І, щойно побачивши статую, одразу спитав її власника, чи той, бува, не хоче її продати.
Власник статуї розреготався й відказав:
- Охота вам жартувати, пане, - хто ж захоче купити такий нікчемний, без жодної форми камінь?
- Добре , - відповів городянин, - я дам тобі за нього срібляника.
А горянин і дуже зрадів, і здивувався водночас.
Скульптуру перевезли до міста на спині слона. Відтоді минуло багато днів і ночей, аж ось певного дня горянин вирушив до міста і, йдучи там по вулиці, постеріг перед одним будинком силу-селенну людей.
- Завітайте до нас, - гукав на повен голос вікна будинку якийсь чоловік, - завітайте до нас і ви побачите найславетнішу і найпрекраснішу в світі статую. Всього за два срібляники дістанете змогу насолодитися незрівнянним витвором великого майстра!
І, заплативши два срібляники, горянин зайшов до музею – побачити скульптуру, яку продав за срібляник. (Х. Жибран)
Я жив самотиною край дороги, у вічному затінку, все дивлячись на супротивний бік вулиці, де в садах на осонні провадили приємні розмови мої сусіди. Я почувався жебраком, що від порога до порога тягне свою біду. Якого, що більше йому перепадає від чужого достатку, то дужче гнітить його жебрача миска. Аж ось на світанку ти вихопив мене зі сну, розчахнувши зненацька мої двері. Ти стояв у отворі й просив милостині. Не сподіваючись угледіти й шеляга, я відкрив свою бляшанку і, вражений, виявив, що дуже і дуже багатий. (Р. Тагор)
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро