П'ятниця, 12 липня 2013, 22:28

Один чоловік по смерті добувся до Бога. Господь прийняв його, радо усміхаючись, та водночас уважно дивився поза нього.

Усмішка Бога стала сумною. Запитав чоловіка:

«Але … ти прийшов сам ? ..»

Чоловік, його кінь і його пес ішли дорогою, коли в них влучила блискавка. Не знали, що ступили на останню стежину свого життя.

Вона вела вгору, сонце припікало, тому відчували спрагу. На повороті зауважили гарну мармурову браму перед золотистим майданом. Посередині майдану стояв фонтан з кришталевою водою.

Подорожній запитав сторожа біля входу:

- Що то за місце?

- Це Небо.

- О, як чудово, що ми дійшли до Неба, дуже хочемо пити!

Сторож вказав на фонтан:

- Можеш туди підійти і напитися досхочу.

- Мій кінь і мій пес теж хочуть пити.

- Мені дуже прикро, - мовив сторож, - але сюди не можна входити з тваринами.

Подорожній дуже засмутився, бо відчував велику спрагу, але ніколи не зміг би напитися лише сам. Подякував сторожу, і всі рушили далі. Після довгої мандрівки через долину подорожній і звірі прийшли до старої брами. За нею виднілася стежка поміж деревами.

- Доброго дня, привітався подорожній зі сторожем. – Я, мої кінь і пес дуже хочемо пити.

- Джерело знайдеш між каменями, сказав сторож, показуючи дорогу. – Можеш напитися досхочу.

Чоловік, кінь і пес підійшли до джерела і вгамували спрагу.

Подорожній повернувся, подякував сторожу і спитав:

- Як називається це місце?

- Це Небо.

- Небо? Але сторож біля мармурової брами твердив, що там теж Небо!

- Там немає Неба, там – пекло!

Подорожній заклопотано мовив:

- Вам треба заборонити їм вживати вашу назву! Адже ця неправдива інформація, мабуть, спричиняє непорозуміння?

- Аж ніяк. Насправді роблять нам велику послугу. Адже там залишаються всі ті, хто, не вагаючись, полишає найкращих друзів.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро