Золоті роки (30 червня)
Неділя, 30 червня 2013, 04:42
Вони побрались п’ятдесят років тому. Одного дня сиділи на залізничній станції в очікуванні потяга. На лавці сиділо двійко закоханих.
Старенькі мовчки спостерігали за молодою парою. Хлопець ніжно обіймав дівчину і пристрасно цілував її.
У жінки заблищало в очах, вона торкнула чоловіка за руку і прошепотіла: «Ти також міг би це зробити!»
Чоловік обурено глянув на неї: «Що? Я ж зовсім її не знаю!»
Незмірний, страшний смуток бринить у словах: «Він/вона більше не цілує мене…»
Мешкаючи разом з моїми батьками, я думала, що їхнє кохання ніколи не вмре.
Я уявляла собі, що воно як велике дерево, готове протистояти будь-якій бурі, а насамперед часові. Тимчасом помітила, що це не так, оскільки велике дерево також може поволі погубити своє гілляччя і всохнути.
Мені розповідали, що велике кохання – немов дерево. Воно не вмирає від одного пориву вітру чи коли буває замало води.
Воно вмирає, коли дозволяєш, аби кохання вмерло всередині, як це трапилось з моїми батьками.
(Дванадцятилітня дівчинка)
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро