П'ятниця, 28 червня 2013, 04:21

 Жив колись алхімік, який усе своє життя присвятив пошукам філософського каменя, що має силу перетворювати залізні предмети у золото. «Я досліджу усі каміння на землі, один за другим. І так напевно знайду філософський камінь», - думав він.

Спершу це видавалося простим. Алхімік обв’язався залізним ланцюгом і торкався до нього кожним знайденим каменем. Він усе мандрував, а коли помітив якийсь камінь – брав його і торкався ланцюга. Той жест став усім його життям.

Минуло літо. Алхімік, з розмаяним волоссям, вкритим курявою, схудлий, зі зціпленими вустами, немов зачинені двері до його серця, знай ходив у пошуках магічного каменя. Усі дивилися на нього немов на божевільного.

Одного дня якийсь хлопчина із села підійшов до нього і спитав: «Скажи мені, де ти знайшов отой золотий ланцюг, яким ото підперезався?»

Алхімік затремтів: ланцюг, колись залізний, тепер став справді золотим і блищав, обвиваючи його пояс. Це не був сон. Але коли настала ця зміна? Алхімік із силою ударив себе по чолі. Де ж бо він досягнув своєї мети?

Він настільки звик збирати каміння, торкатися ним ланцюга, а потім їх викидати, навіть не дивлячись, чи щось змінилось. Так бідний алхімік знайшов філософський камінь - і втратив його!

Заходило сонце, небо золотилося. Алхімік повертався назад тією самою дорогою, аби взятися за пошуки від початку. Однак його тіло згорбилося і вже не мало сил. Серце було змучене, а сам він нагадував дерево, позбавлене коріння.

Тільки тепер, коли вмираю, здаю собі справу, що мої руки – порожні…

Я жив, проте не жив… Думав тільки про себе!

Але чому певні речі розумієш щойно тоді, коли вже нема часу, аби їх здійснити?..

(Вмирущий у шпиталі, який мав 68 років)

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро