Пустельники (26 червня)
Вівторок, 25 червня 2013, 22:03
Поблизу джерела мешкало багато пустельників. Кожен із них збудував собі свою хатину і провадив усі дні у глибокій тиші, у роздумах і молитвах. Кожен у зосереджені взивав до Божої присутності.
Бог хотів їх навідати, проте Йому не вдалося знайти дороги. Посеред пустелі бачив лише окремі точки, на відстані одна від одної.
Якось, у певній потребі, один пустельник подався до другого. На землі залишився слід від кроків. Другий також відповів візитом – і слід поглибився. Так само і інші пустельники стали відвідувати один одного.
Це траплялося щораз частіше.
Одного дня Бог, якого завжди взивали добрі пустельники, з висоти узрів цілу павутину стежок, які лучили їхні хатини. Дуже задоволений, Він сказав: «Так! Тепер маю вже позначену дорогу, тепер можу вже їх навідати».
Просив я Бога, щоб забрав від мене мою гордість – і Бог сказав: «Ні». Сказав, що це не Йому належить позбавити мене гордості, а що це я повинен від неї відмовитися.
Просив я Бога, щоб зцілив мого сина-інваліда – але Бог сказав: «Ні!». Сказав, що тіло є чимось тимчасовим.
Просив я Бога, щоб дарував мені терпіння – а Бог відказав: «Ні!». Сказав, що терпіння є плодом страждання. Що не вділить мені його, що сам його мушу здобути.
Просив я Бога, аби дарував мені щастя – і Бог відповів: «Ні!». Сказав, що обдарує мене своїми дарами. Досягти щастя – це моє завдання.
Просив я Бога, щоб позбавив мене болю – і Бог відповів: «Ні!». Сказав, що страждання віддаляє нас від суєти цього світу і наближає до Нього.
Просив я Бога, аби Він подбав про розвиток мого духа – і Бог відказав: «Ні!». Сказав, що мушу зростати сам і що Він належно прищепить мене, аби я міг приносити плоди.
Спитав я Бога, чи Він мене любить – і Бог відповів: «Так!». Він дав свого єдиного Сина, який віддав життя за мене, і сказав, що піду до неба, бо вірую.
Попросив я Бога, аби допоміг мені любити інших так, як Він любить мене – і Бог сказав: «Нарешті ти зрозумів!»
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро