П'ятниця, 21 червня 2013, 23:21

Якось один чоловік довідався, що його збирається відвідати Бог.

“Мене? – занепокоївся чоловік. – У моєму домі?”

Він став гарячково бігати по всіх кімнатах, піднявся по сходах, вийшов аж на дах. Знову спустився і швидко увійшов до пивниці. Тепер, коли до нього мав прийти Бог, він подивився на свій будинок иншими очима.

– О, неможливо! О, бідний я! – лементував чоловік. – Я не можу приймати гостя у такому безладі. Все брудне, скрізь повно сміття. Немає жодного відповідного місця, де можна було би прийняти Бога. Бракує навіть повітря, немає чим дихати!

Чоловік широко відчинив вікна і двері.

– Браття! Друзі! – загукав він. – Нехай хтось допоможе мені поприбирати. Але швидко!

Взявся енергійно прибирати свій дім. Крізь стовп пилюки, який піднімався скрізь, побачив когось, хто прийшов йому допомогти. Удвох було легше. Вони викинули непотрібні речі, поскидали на одне місце і спалили. Помили підлогу і сходи. Багато відер води пішло на те, щоб помити всі вікна. Повимітали бруд, який був по кутках.

– Ми ніколи не закінчимо! – нарікав чоловік.

– Закінчимо! – спокійно відповів другий.

Вони працювали разом, пліч-о-пліч, цілий день. І врешті дім виглядав оновлений, чистий, у ньому приємно пахло.

Коли вже стемніло, вони пішли до кухні і накрили стіл.

– Тепер, – сказав чоловік, – може прийти мій Гість. Тепер мій Бог може прийти!

– Я вже тут, – сказав Незнайомець. І сів за столом. – Сідай і ти, і розділи зі мною учту!

Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку (Мт 28, 20).

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро