Ріка і пустеля (7 червня)
Четвер, 06 червня 2013, 22:43
Ріка, біжучи до моря, по дорозі наткнулася на пустелю і - зупинилася. Перед нею-бо були лише скелі, всіяні гострими шпичаками і глибокими печерами, та піщані дюни, що зливалися з видноколом.
«Така моя доля. Я не зможу здолати пустелю. Пісок поглине мої води і я загину. Не допливу до моря. Усе даремно», - бідкалася ріка.
Поволі її води стали мутніти, а відтак почала перетворюватися на багно, і життя у ній завмирало.
До жалів річки прислухався вітер і вирішив урятувати її.
«Дозволь нехай сонце тебе зігріє, а тоді станеш парою і піднімешся до неба. Про решту я вже подбаю сам», - сказав він.
Ріка злякалася ще більше.
«Я створена для того, щоб плинути поміж двома берегами, спокійно і неспішно. Не моє призначення - мандрувати у повітрі».
Вітер відповів: «Не бійся. Коли перемінишся у пару і піднесешся до неба, станеш хмарою. Я проведу тебе над пустелею, а тоді ти впадеш дощем на землю і знову попливеш рікою, а там добіжиш і до моря».
Та ріка надто боялася і пустеля її поглинула.
Багато людей забуло, що існує лише один спосіб побороти несподівані пустелі почуттів та підступну посуху, які зупиняють плин буття.
Це - життя духовне. Треба дати себе перемінити Сонцю, яким є Бог, і дозволити, щоб Вітер Духа переніс нас. Це ризик, на який небагато зважується. Сказав-бо Ісус: «Вітер віє там, де хоче: і чуєш його шум, та не знаєш, звідки приходить і куди летить».
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро