Неділя, 12 травня 2013, 13:19

Християни вірять, що Христос, прийшовши в наш уражений гріхом світ, не міг не померти, а померши, не міг не воскреснути. Для того Він - Бог - і став людиною. Уявити, що Він не воскресав - це все одно, що уявити, ніби Він і не народжувався.
Уявити таке можливо лише в рамках фантастики. І, до речі, деякі фантасти справді зверталися до цієї теми. Для більшості з них як людей нецерковних відсутність факту Воскресіння Христового означає, передусім, відсутність Церкви.

Парадоксально, але такий висновок робили не тільки письменники-фантасти, які намагаються уявити нашу цивілізацію без Воскресіння. Саме на «християнстві» без Церкви, без «посередників» між Богом і людиною наполягають всі люди, які заперечують чудо Великодня і бачать у Христі не Бога, а лише одного з «найбільших учителів людства».

Справді, Церква - це реальний досвід життя з Богом, досвід входження у життя вічне вже тут, на землі. Але щоб подолати смерть і увійти у Вічність, потрібен Той, Хто здатний дати людині щось більше, ніж уроки моральності, Той, Хто здатний явити Себе як Шлях через смерть до Воскресіння. Тому без Христа не було б і громади Його учнів (усіх епох), які йдуть цим шляхом.

Так, без Воскресіння не було б християнства.

Саме до цього зводиться найлогічніша, на погляд пересічної людини, інтерпретація питання в заголовку: «Що було б із нашою цивілізацією без християнства?». Це питання містить цілком меркантильний підтекст: «Що християнство дало світові? Нашому грішному світові? Чим корисне воно було для нашої цивілізації грішних людей?».

Це родюче поле для фантазії - і для фантастики теж.

Фантазуючи на цю тему, нерідко стверджують, що не було б науки. Справді, наука в сучасному розумінні з'явилася, розцвіла й принесла рясні плоди прогресу саме в країнах християнської традиції. Чогось принципово не вистачало іншим цивілізаціям - Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, арабського Сходу, - щоб акумулювати і переплавити донаукові спостереження і певні досягнення в цілісну об'єктивізовану систему пізнання матеріального світу. Саме вироблена християнством «деміфологізація світу й свідомості» вплинула на виникнення повноцінної науки, здатної сприймати світ як такий, а не як систему «магічних взаємодій».

Втім, тут потрібно уникати крайнощів. Наприклад, вмикаючи електричну лампу або відкручуючи кран із гарячою водою, не треба щоразу з вдячністю думати про них як про «дари християнства». Багато чого з того, на що практично спрямована сучасна наука, лише забезпечує людині комфортніше існування. А до цього людство прагнуло завжди. Наприклад, уже в містах древніх римлян діяли каналізація та водопровід, древнім грекам була відома статична електрика. Так що за дві тисячі років у нашому гіпотетичному «світі без Христа» черговий Архімед цілком міг би створити аналогічні «предмети побуту».

Порох і папір дала світові нехристиянська цивілізація Китаю. Так що наша цивілізація «без християнства» цілком напевно мала б літературу, бібліотеки, щотижневі газети, і, звичайно, бомби, гармати, гвинтівки, пістолети, протипіхотні міни та гранати.

Звичайно, не було б християнського живопису, літератури, архітектури... Не було б цілих напрямків і жанрів мистецтва. Не було б шедеврів як західної, так і східної християнської архітектури, таких як Кельнський або Міланський собори, чи храм Покрови на Нерлі (пам'ятка кам'яної архітектури XII століття у м. Володимирі, Росія. – Прим. пер.) Не було б ґотики, не було б візантійського стилю. Ймовірно, не було б кінематографа і фотографії. Думаю, що без наукового сплеску не було б і високих технологій, а з ними - комп'ютерів та Інтернету.

Хоча, безумовно, залишалися б нехристиянський живопис, література, музика та архітектура.

Значно більше відрізнялася б від сучасної соціальна сфера.

Досить імовірно, що залишалося б рабство - язичницька спадщина, подолана християнством. Порівняймо: в буддійському Тибеті рабство було законодавчо скасовано в 1950 році, в мусульманській Мавританії - в 1980 році, а в Індії кастовий поділ не подолано й досі.

Далі - клановість. Плоди побутового комфорту, а також мистецтва й культури були б доступні набагато вужчому колу привілейованого класу. Допускати в нього нижчі класи було б просто безглуздо. Саме нехристиянські цивілізації виробили принцип суспільного добробуту «народ повинен бути темним і вбогим».

Ще більші зміни стосувалися б кожної людини окремо. Річ у тім, що й поняття особистості витворило саме християнство. Саме з патристичного богослов'я про співвідношення іпостасі й природи в Бозі утвердилося і уявлення про особистість людини, створеної за образом Божим. Саме вченням про рівну богообразність кожної людини, про вибір, який кожен повинен зробити самостійно і про дорослу відповідальність за цей вільний вибір, християнство багато посприяло тому, що цінність людської особистості піднялася на небачену раніше висоту. Саме в християнському світі заговорили про права й свободи особистості, й сама людина, усвідомлювана як «вінець творіння», стала у власних очах і в сприйнятті суспільства цінною самостійною особистістю.

Такої свободи і таких можливостей для кожного в стародавньому світі не було, й, гадаю, не було б і в «цивілізації без Христа». Людина, як і колись, була би сповита родовими узами і міцно прив'язана до свого роду, племені, народу. І життя її цінувалося б не саме по собі, а відповідно до того, наскільки цінними для суспільства були б її навички і вміння. Людина була б, насамперед, функцією, а не особистістю.

У цивілізації ж, де людина – це функція, а не особистість, не було б і безкоштовних лікарень, будинків для людей старшого віку, дитячих притулків і шпиталів. У нехристиянських цивілізаціях турбота про власне здоров'я завжди лягала на плечі самої людини або її близьких. Не було б загальних пенсій і допомоги для інвалідів, а також допомоги з безробіття, не було би благодійних фондів, безкоштовних загальних шкіл, гуманітарної допомоги жертвам стихійних лих... Взагалі, дуже багато послуг соціальної сфери, до яких ми звикли, виросли суто з ідей християнського милосердя, що їх втілювали окремі подвижники, на приклад яких із часом стало орієнтуватися і ціле суспільство.

Загалом «суспільство без Воскресіння» було б жорстокішим. Саме завдяки євангельському ідеалові добра, порядності, вірності та милосердя сьогодні навіть найбільший лиходій намагається приховати свої злочини, тоді як у давнину їх не тільки не приховували - пишалися ними. Канібалізм, людські жертвоприношення, ритуальна розпуста та інші традиції деяких дохристиянських європейських народів, швидше за все, збереглися б і в цій гіпотетичній цивілізації - до слова, з «цивілізованістю» і культурою вони цілком уживалися, наприклад, у ацтеків або тих же древніх римлян.

До речі, невідомо, чи канула б у небуття древня європейська норма, відповідно до якої чоловіки того чи іншого племені щороку повинні були здійснювати грабіжницькі набіги на сусідів. А їх також стримали саме за допомогою християнської моралі й усвідомлення спорідненості всіх людей.

Можливо, сучасній людині це здасться несподіваним, але уявлення про те, що всі люди походять від єдиного предка, а отже, кровно і сутнісно споріднені, принесло у світ саме християнство. Більшість древніх народів власне повноцінними людьми визнавала тільки членів свого народу чи споріднених йому, тоді як інших навіть міфологічно виводила від принципово іншого предка.

Але насправді все, що ми перерахували, - речі другорядні.

А важливо зовсім не це.

Один із персонажів роману Чака Паланіка «Бійцівський клуб» каже: «Уяви, що Бог тебе не любить...». Це те саме питання із заголовку нашої статті. Уявити, що було б із нашою цивілізацією, якби Христос не воскрес - це те ж саме, що спробувати уявити світ, що його не любить Бог, людство, до якого байдуже Творцеві, й людину, яка прагне до неба, вічності та істини, але знову і знову натрапляє на кам'яну плиту. Цивілізація без Воскресіння Христового - це безконечні й безглузді страждання сотень поколінь, що живуть і вмирають під могильною плитою байдужого неба.

Георгій Максимов, Переклад Оксани Шкодзінської за foma.ru