П'ятниця, 17 травня 2013, 00:17

Дуже давно один місіонер разом зі своїм провідником-індіянином пробився через Скелясті Гори. Щовечора, коли чубок сонця ховався за видноколом, молодий індіянин відходив від місіонера, повертався у той бік і починав ритмічно переступати з ноги на ногу. При цьому він упівголоса наспівував якусь тужливу пісню.

Ці співи і танці при заході сонця викликали у місіонере подив і зацікавлення. Врешті-решт він спитав свого провідника:

- Що означає цей дивний ритуал, який той здійснює щовечора? - Та нічого особливого, - відповів молодий чоловік. – цю пісеньку ми склали разом із моєю дружиною. І коли не можемо бути разом, кожен із нас, хай де у той момент перебуває, повертається до сонця, коли воно заходить, і розпочинає танок і спів. Так ми, навіть далеко одне від одного співаємо і танцюємо разом.

А з ким ти танцюєш, коли заходить сонце?

Одна жінка-містик, що жила у IX столітті, залишила таку молитву:

"Мій Господи! Сяють зорі, заплющують очі закохані. Кожен закоханий зі своєю коханою, А я сама лишень із Тобою!"

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро