Хто більше значить (21 березня)
Четвер, 21 березня 2013, 00:45
Був собі добрий і побожний брамин, який жив на пожертви вірних. Одного дня він подумав: «Переодягнутися в біснуватого і пуду просити милостиню».
Опоясався ганчір’ям, як це роблять парії, найбідніші люди Індії.
Того дня ніхто не вклонився йому на вулиці, ані не дав жодної милостині.
Спочатку він пішов на базар, потім до храму, але жодна душа не озвалася до нього й словом.
Наступного дня брамин одягнувся так, як звичайно вдягаються люди його касти: біла накидка, шовковий тюрбан і вишитий каптан. Тепер люди знову з ним віталися й давали гроші – і йому особисто, і на храм.
Вернувшись додому, брамин зняв свої шати, розклав на кріслі й глибоко їм вклонився. Потім промовив: «О моя одежо, яка ти, мабуть, щаслива! О, яка щаслива! Одяг – ось що поважають на землі, а зовсім не людських істот, які всього лише його вдягають».
Цирк, розташований на околиці міста. Раптом серед вистави, загорівся. Клоун, уже готовий до свого виходу на манеж, вибіг на вулицю, щоб покликати на допомогу. Примчав на міську площу і почав гукати до всіх: «Біжімо зі мною! Цирк горить!»
Але люди тільки сміялися, думаючи, що це блазенський жарт, вигаданий з метою привабити людей на циркову виставу. Вони аплодували, заходячись від сміху.
«Якщо не загасимо вогонь, то він перекинеться на поля і ліс, а тоді й на місто!» - не вгавав клоун, переконуючи людей, що потрібно їхня негайна допомога, однак жодного результату. Він запевняв їх, що не жартує і не виконує циркового номера, й його слова – чистісінька правда.
Він навіть заплакав, але це викликало нові вибухи сміху в натовпі. Йому причали: «Браво! Молодець!»
Тим часом пожежа поширювалася, полум’я охопило не тільки цирк – зайнялися сусідні будинки, а далі й ціле місто.
Чому головну увагу ми звертаємо на одяг а не на людей? Покладаємо надію на краватки та імідж. Молоді люди часто одружуються з одежею, а не з особою, яка її носить.
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро