Середа, 20 березня 2013, 00:43

В епоху кам’яних замків і войовничих лицарів в обладунках, один відважний юнак вирішив стати ковалем. Він прийшов до кузні учнем і дуже швидко навчився таємниць ремесла. Умів користуватися різним інструментами, кував залізо на кувадлі, надимав ковальський міх. Хлопець став вправним майстром: він навчився виковувати гострі шаблі й легкі шоломи, що витримували будь-який удар, канделябри з тисячами рельєфів і міцні ґрати.

Щойно він закінчив навчання, як його викликали до королівського палацу на службу челядником.

Однак виявилося, що весь його талант роботи з залізом тут зовсім непридатний, тому що хлопець не набув навиків виконувати найпростіші речі. Він не вмів, наприклад, користуватися кременем, щоб добути вогонь і розпалити піч, а це для челядника – річ необхідна.

Наші діти, безумовно, мусять навчитися читати, плавати, користуватися комп’ютероми, а також всього того, що буде необхідне для життя в XXI ст. Але якщо крім цього ми більше нічого їх не навчимо, якщо ми не допоможемо їм у духовному розвитку, то вони ніколи не опанують свого стрижня. У деяких культурах процес відкривання власного духовного центру так і називається – наукою бути людською істотою.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро