Ніхто не прийшов (1 березня)
П'ятниця, 01 березня 2013, 00:00
Плачучи ридма, хлопчик прибіг додому. Дідусь обняв його ніжно, тулить і тулить до своїх грудей. Та хлопчик не перестає ридати і схлипувати. Дідусь голубить його, намагаючись заспокоїти.
- Тебе хтось ударив? - питає.
Хлопчик заперечливо хитає головою.
- Забрали в тебе щось?
- Ні, - відповідає хлоп'я, заходячись плачем.
- То що ж тоді сталося? – стурбовано питає дідусь.
Онук шморгає носом і починає розповідати:
- Бавились ми у хованки, я сховався за шафою. Стояв і чекав, але ніхто не приходив… Кінець кінцем я вийшов зі схованки… і побачив, що забаву вже скінчено й усі пішли додому. Ніхто не прийшов мене шукати! Ридання аж струшували його тільце.
- Розумієш? Ніхто не прийшов шукати мене і знайти!
"Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду.
Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: "Де ти?"
Той відповів: "Я чув твою луну у саду й злякався, бо я нагий, тож і сховався" (Буття, 3,8-10).
Цей випадок промовляє до всіх людей протягом віків і віків. Передовсім до людей нашого століття… Де ти є?
Може, й ти сховався. Зі страху, з легкодухості… З лінощів.
Але Бог не припиняє тебе шукати.
Одна дитина, прослухавши на уроці релігії притчу про захований скарб, вигукнула:
- Боже, я твій скарб!
І хоч сіль притчі була в іншому, однаково дитина мала рацію.
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро