Четвер, 28 лютого 2013, 00:50

Одного разу король викликав до палацу всіх чародіїв країни й повів їм таке:

- Я хочу завше бути за приклад для моїх підданців. Прагну бути сильним та рішучим, спокійним і навіть незворушним перед лицем будь-яких присудів долі. Та иноді я сумний і пригнічений через якийсь прикрий випадок чи несприятливі обставини.

А то знову з несподіваної радости або великого успіху западаю у стан неймовірного збудження. Це все мені не до вподоби. Почуваюсь такою собі беззахисною галузкою, що її шарпає рвучкий вітер. А зробіть-но мені оберіг, що звільнив би мене від занадто гарних і занадто похмурих душевних станів, від постійних змін настрою.

Та чародії один за одним почали відмовлятися. Вміли виготовляти обереги різного ґатунку для простих людей, але догодити королеві - нелегка справа. Крім того, король потребував оберегу вельми складного у своїм застосуванні.

Чи треба казати, що король сильно розгнівався на безпорадність своїх чарівників? Аж тут вийшов наперед один старий літами мудрець.

- Ваша високосте, - звернувся він, - завтра я принесу тобі чарівного персня. Щоразу, тільки поглянеш на нього, як будеш сумний - розвеселишся, як будеш схвильований - заспокоїшся. Досить лише прочитати вголос вирізьблене на нім заклинання.

Другого дня старий мудрець прийшов до палацу і в цілковитій тиші, спричиненій незвичайною зацікавленістю всіх присутніх, надів королеві на палець магічну каблучку.

Король придивився до неї з напруженою увагою і прочитав карбовані на золоті слова: "Навіть це промине".

"Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом:
час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати.
Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати.
Час плакати і час сміятись,час сумувати і час танцювати.
Час розкидати каміння і час його збирати,
час обіймати і час обіймів уникати.
Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати.
Час роздирати і час ізшивати, і час мовчати і час говорити.
Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир.
Що за користь тому, хто працює, з того, над чим він трудиться?
Я бачив те заняття, що Бог дав людям, щоб вони ним клопотались.
Усе він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце,
одначе, так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця.
Я зрозумів, що нема для чоловіка нічого ліпшого, як веселитись і заживати добра
поки віку його.
А й те: чи їсть, чи п'є, чи заживає добра у кожній своїй праці, і це - дар Божий.
Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки;
нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти;
Бог робить так, щоб його боялись. Те, що є, - давно вже було, а те, що має бути, - вже є;
Бог же викликає минуле"
(Проповідник, З, 1-15).

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро