Понеділок, 20 жовтня 2008, 19:24

Відтепер, з 19 жовтня 2008 року Божого, копія Чудотворної ікони Самбірської Богородиці оберігатиме усю греко-католицьку паству церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі та усіх християн столиці нашої держави. Ми щасливі у Бога бо приймаємо такі щедрі дари. Ми укріплюємо свою Віру, Надію і Любов у Христі через щедроти його матері Діви Марії.

Стаття

СЛЬОЗИ

Срібні руки, ноги, очі, серця - для чудотворної ікони в Самборі
Чому заплакала кривавими сльозами Богородиця, досі ніхто не може пояснити

280 літ тому в м. Самборі трапилася незвичайна подія: одного вересневого дня міщанка Олена Добрянська прибігла до церкви з приголомшливою новиною - образ Матері Божої, який їй дістався від померлих родичів, ... плаче! Тоді й почалася дивна історія прослави першої в Галичині коронованої ікони, яка отримала назву Самбірська чудотворна Богородиця.  

 Майже легенда
Існує переказ, що першу ікону намалював євангеліст Лука, коли відвідував Пресвяту Марію аби розпитати ся про дитинство і невідомі деталі життя Ісуса. Цю історію пристосовують дуже часто до старовинних образів, особливо коли вони прославляються чудами зцілення, навернення, незвичайними подіями. Не оминула така традиція і Самбірську реліквію, приписуючи їй попередню належність грецьким купцям, котрі буцімто опинившись у прикарпатському місті, злякані нічною появою сяйва від ікони, залишили її господарю хати, в якого влаштувалися на нічліг. В документальних же джерелах вперше про неї згадується під 1705 роком. На той час припадає спалах холери (як називали її в народі, "морової зарази" або "морового повітря"). Від епідемії з родини міщанина Івана Стамовича, виживає тільки сестра дружини Олена Добрянська. Разом зі спадком їй дістається образ Матері Божої з Дитятком на руках, намальований на полотні незнайомим подорожнім купцем.

Вже у наш час мистецтвознавці визначили, що сакральна пам'ятка виконана в останню чверть XVII ст. представником Галицької іконописної школи в українсько-візантійському стилі. Походження надприродного явища кривавих сліз на лику Пресвятої Марії, як і мироточення мощей, і єрусалимський вогонь, і чудо св. Януарія належить до нерозгаданих таємниць світу. Що вони віщують - незрозуміло, але у всіх випадках (а трапляються вони у різних країнах до нині) людей охоплює страх, цікавість, надія, а в підсумку піднімається загально віра.

Так само трапилося й у Самборі 1727 року. Першими дивну річ помітили студенти (в найнятій ними кімнаті якраз висів цей образ), які й засвідчили, що на очах і на голові Матері Божої то з'являються, то зникають краплі кривавого кольору. Теж саме побачив священик місцевої української церкви Різдва Богородиці о. Андрій, якого негайно закликали до хати пані Добрянської. Далі чудо повторилося перед сусідами, родичами. Коли ікону на прохання священика перенесли до храму, розпочалося справжнє паломництво.

Від повітря, вогню, раптової смерті і болю...
Ікона плакала з перервами сто днів. Одночасно фіксувалися численні зцілення. Розголос про незвичайну подію змусив духовну і світську владу утворити кілька комісій для перевірки вірогідності чудес. Результати суворого дослідження перевершили уяву: до середини ХІХ ст. у церковних архівах значиться більше ста записів із датами, іменами, місцями проживання тих, хто під присягою (!) засвідчував неймовірне одужання своє чи родичів. Цікаво, що в багатьох описах згадується, як хворі (або їх кревні) під час Служби Божої чи Акафісту лежали хрестом перед іконою, над ними читали Євангеліє, вони пили та вмивалися освяченою водою, а виходили з храму цілком здорові! У це важко повірити, але скривлені кидали костилі, в богомільних прохачів повертався слух і зір, кого приносили ледь живого, вертав додому власними ногами цілком бадьорий.

Наприкінці 1727-го ікону офіційно проголошено чудотворною. А наступного року в подяку за отримані ласки місцевий магнат, боярин Ілля Комарницький з дружиною Оленою прикрасили її срібно-золотою шатою (ризою) та зафундували нову муровану церкву, куди після завершення будови було перенесено Самбірську святиню. Десь, мабуть, тоді й було домальовано внизу образу портрети цих жертводавців разом з їхнім родинним гербом, і цей додаток пізніше переходив на всі відомі копії ікони.

Ще більшого пошанування удостоїлась Плачуча Богородиця на початку ХХ ст. Єпископ Костянтин Чехович 1908 року призначив головний престіл, де стояла ікона, як упривілейований для молінь за тих, хто відійшов у Вічність. Тобто якщо священик будь-коли на цьому місці відправить Службу за душу померлого, то небіжчик може оминути бодай частину кари в чистилищі (митарств).

Слід сказати, що у місцевій старовинній пісні до Самбірської Богородиці є слова-прохання "від повітря, наглої смерти всіх нас ізбавила". Напевне, мається на увазі оте "морове повітря", холеру, яка колись косила тутешній край. Між іншим, в пізніших століттях про цю хворобу в місті та околицях не повідомляється. А ще через випадки порятунку під час пожеж цій іконі приписували охорону від вогню і їй ставили окремі каплиці по селах.

Щось містичне і страшне відчули самбірчани, коли ікона заплакала вдруге. Це сталося в 1914 році перед початком Першої світової війни. Явище тривало 9 днів, потім сльози зникли, не змінивши ні стану полотна, ні кольору зображення. Із наступом російського війська образ вирішили зняти і таємно перевезти до Відня, а на її місце поставити майстерно виготовлену в Дрездені копію.

Під час тієї першої подорожі трапилася дивна пригода. Коли втікачі зупинилися на ніч в селі Устрік Горішних на одній віллі, охоронцю ікони доктору Юліяну Рабію наснилася пані в білому одязі з синьою стрічкою - вона наче хотіла збудити чоловіка і кілька разів рукою вказувала на південь. Юліан тут же схопився, підняв усю свою групу і наполіг негайно вирушити з дому. Вже у Відні стало відомо, що тієї ночі віллу знищено гарматним вогнем.

Цікаво, що в перші дні окупації до храму навідався царський градоначальник, проте, зауваживши підробку, втратив інтерес до святині. Після повернення в Самбір чудотворність ікони далі підтверджували випадки зцілень. Знову було призначено комісії, знову люди свідчили про допомогу, яку одержали від Плачучої Богородиці, віддаючись їй під опіку, коли вже лікарі визнавали своє безсилля. Слава про самбірське диво розійшлася по європейських країнах, сюди прибували прочани різних конфесій, не соромилися приклонити коліно ні високі військові чини, ні сановиті чиновники, ні титуловані особи. Після відповідної процедури перевірки фактів, Ватиканська капітула ухвалила надати чудотворній іконі Пречистої Діви Марії в Самборі золоту корону, що й було здійснено 1928 року єпископом Перемиським Кир Йосафатом Коциловським. До тієї пори в Україні було всього три коронованих образи - Жировицький, Холмський та Почаївський.

Повернулася чи й не втікала зовсім?
На початку Другої світової війни у 1939 році за дорученням єпископа Йосафата Коциловського сестри Служебниці перевезли чудотворну ікону до свого монастиря на Лемківщині, пізніше до Перемишля і звідти вона повернулася до рідного храму у 1941 році. Як виявилося, ненадовго. Перед наступом радянських військ, переживаючи за збереження святині, її почали готувати у третю мандрівку на Захід. Місце над головним престолом у храмі посіла найкраща з усіх старих копій - Дрезденська.

І тут сучасні дослідники зіштовхуються з непоясненими речами. За одними даними, вивезений 20 липня 1944 р. оригінал ніколи ніхто не привозив назад, і його місцезнаходження досі не визначено. Більше того, спершу ходили чутки, нібито під час подорожі він згорів, пізніше говорилося про імітацію спалення, аби його сховати від загребущих рук чужинців. Були відомості, що справжній образ фашисти підмінили і вивезли до Дрездена. Інші документи говорять, що на бажання Московського Патріарха Алексія "плачучу" ікону забрала делегація духовенства 7 жовтня 1955 року, при чому керівники групи раптово померли по дорозі в Москву. Майже одностайно стверджується, що це була Дрезденська копія, і на жаль, подальша її доля не відома.

На тлі таких версій ще одна - про звичайне переховування ікони в церкві - виглядала безнадійною. Але... Коли десятиліття тому до Львівського музею історії i релігії передали на реставрацію старовинний образ, експерти приголомшили звісткою - це була автентична чудотворна ікона! І після реставрації Василем Боянiвським 15 лютого 1997 року її урочисто знову внесли до храму.

"Вона чує вас"
Сьогодні над головним престолом у Самбірському храмі знову висить копія у золото-срібних ризах. Вищий провід Церкви вирішив, що народ має право на вільний доступ до чудотворної краси. Тому для Плачучої Богородиці виготовлений окремий бічний престіл у церкві, до якого може підійти будь-хто. Щоправда до самої ікони тяжко дотягнутися рукою, бо знизу її підпирає масивна засклена дошка з вотами.

Воти - це дарунки вдячних людей у вигляді маленьких рук, ніг, очей, а найбільше - сердець. Зроблені вони з дорогоцінного металу, прикрашені коштовностями і наче вказують, від якої недуги зцілилися їхні господарі. Остання срібна пожертва потрапила сюди від якоїсь пані з Польщі минулого літа.

Незабутнє враження справляє образ на всякого, хто вперше його побачив на власні очі, а не з фотографії чи репродукції у книзі. Насамперед дивуєшся тихому світлу, що йде від святих ликів Марії та Ісуса, хоча саме зображення притемнене, як то буває на дуже старих картинах. За первісним виглядом, Богородиця мала насичено темно-синій плащ, розшитий яскравими золотими зірочками, а сорочка Спасителя була червоною. Цих кольорів реставратори, очевидно, навмисне не відтворювали. Два ангели, які на голубих хмаринках підтримують корону Пресвятої Діви, вже й не проглядаються. Проте, хоч і в таких присмеркових тонах що довше вдивляєшся в ікону, то більше відчуваєш від неї якесь магічне випромінювання спокою і радості.

Матір, ніжно обіймаючи Дитя, пильно і сумно дивиться просто у твої вічі. Босоногий Ісус, сидячи на лівій руці Марії, приязно усміхається. Однією рукою він повертає обличчя Неньки до прохача, а другою відслонює плащ з її голови, відкриваючи вухо. Ось та унікальна деталь, на яку вкажуть усі, хто отримав благодать від чудотворної Плачучої Самбірської Богородиці: «Вона чує Вас». 

Пані Ольга

 За матеріалами: http://www.lutskosbm.narod.ru/statti.html