Головна

Отець - Доктор Августин Волошин і Рахівщина.

Доповідь на Урочистій академії його пам’яті в Ужгороді

19. 07. 2017 р.

«Радуйтеся  праведні у  Господі і прославляйте його святе ім’я»

Псалом 97,!2

Постать о. А. Волошина є багатогранною та захоплюючою. Він жив і творив у багатонаціональному, багатоконфесійному та багатопартійному середовищі свого часу, але своїм праведним життям, любов’ю Бога і народу та прославою Божого імені захоплював широкі маси і зумів заслужити не тільки всеукраїнське, але і   всесвітнє визнання. Перше моє знайомство із цим великим іменем настало в сьомому класі школи, коли мене мій батько попросив запитати вчителя історії, хто такий «батько» Волошин. Відповідь мені вчителя була категорична: то є заборонений діяч і не цікався ним. Пізніше, в часі мого навчання в підпільній семінарії  одного разу я запитав викладача отця І. Маргітича (майбутнього єпископа): Ви та й інші священики молитеся в літургії за прославу о. А. Волошина. Сподіваєтеся, що це можливе?  Відповідь мені була такою: «прослава  гідної особи буде тоді, коли буде кому в цьому намірі молитися, засвідчити праведність життя тієї особи і домагатися її беатифікації». Вельмиповажне зібрання! Ваша присутність сьогодні у цьому залі підтверджує, що є кому це робити щодо постаті о. А. Волошина.

Моє подальше захоплення постаттю А. Волошина повело мене  до пошуків періодичних видань 20-тих та 30-тих років, яких було обмаль у катакомбній церкві. Із них по крупинках я й почерпнув правдиве знання про цю людину, яку владика І. Маргітич та ряд священиків, з якими я спілкувався вважали святою людиною, рівною А. Шептицькому та Й. Сліпому. Далі мої знання про нього збагатилися в Рахові, де я продовжив душпастирську працю від початку незалежності України. Тут іще жили люди - наочні свідки його діяльності і приємно згадували духовне піднесення народу в часи Чехословацької республіки і Карпатської України, та ділилися спогадами про А. Волошина. Вони знали про нього із співпраці з ним священиків  Рахівщини, з «Катехизмів», «Місяцесловів», « Благовісників»,» «Календарів», Букварів», «Читанок»,  та інших шкільних підручників, які він видавав, із яких молилися і вчилися в школі, та які дехто й досі зберігає, як священні реліквії родини. Знали про нього від вчителів, яких він готував в Ужгородській вчительській семінарії, із «Пластового»  вишколу та діяльності «Просвіти». Розповідали про нього, як натхненника Товариств тверезості та захисника народу від лихварів через кредитні та торгові дружества. А згодом цю постать ґрунтовно і всесторонньо  дослідили і вивчили вчені історичного факультету Ужгородського державного університету під керівництвом професорів О. Довганича та М. Вегеша і видали багато томів цих досліджень, і тепер кожен не лінивий може знати вичерпну правду про цю людину. За його великі заслуги перед українським народом у культурному житті і державотворенні та просвітню і педагогічну працю 15.03.2002р. йому присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Та найбільші заслуги о. А. Волошина є на духовній ниві, завзятим плугатарем якої був за все своє свідоме життя. Сам єпископ Мукачівської Греко-католицької єпархії О. Стойка, оцінюючи духовні змагання отця Августина назвав його «Батьком» народу. Обраний послом до Празького парламенту о. А. Волошин допоміг єпископу П. Гебею домогтися в уряду Праги припинити насильне захоплення греко-католицьких храмів на Закарпатті у 20-тих роках минулого століття та повернути всі загарбані, в т.ч. і на Рахівщині, зокрема, в  Рахові та Ясіні. Це забезпечило чотирикратну перевагу греко католиків над православними в нашому краї аж до репресії ГКЦ радянською владою.

Будучи членом беатифікаційної комісії МГКЄ в 2003р., автор цих рядків вважав за потрібне збирати свідчення про героїчні чесноти та знаки святості цієї постаті, поряд із іншими. Боже Провидіння допомогло мені в грудні того ж року при підтримці владики Михайла Гринчишина включити о. А. Волошина до списку на беатифікацію новомучеників Львівської Митрополії. Та незабаром мене було виключено із комісії і справа дальшого збору свідчень загальмувалася до цього часу. І на прохання Голови Місії «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих» о. Поліарпа Марцелюка, ЧСВВ із благословення владики Мілана Шашіка нам довелося невідкладно організувати цю Урочисту Академію для наповнення справи о. А. Волошина свідченнями про його героїчні чесноти та знаки святості, допоки іще є живі свідки його духовного подвигу, а також прийняти при житті свідків Звернення про його беатифікацію. Цією нагодою складаю щиру подяку всім організаторам цього заходу, особливо Заслуженому журналісту України О. Маслянику, родині науковців Наталії та Івана Ребриків, В. Матейку, академіку М. Мушинці, проф. С. Федаці, доц. В. Кришенику та іншим, які допомогли мені провести цей захід, мужньо долаючи загрозу його зриву.  Така ж сама велика подяка всім доповідачам та свідкам.

На висвітлення теми моєї доповіді наведу наступні факти польових  та архівних досліджень в Рахівській філії Інституту Історії Церкви.

1. Опитування респондентів із родин духовенства підтвердили, що о. А. Волошин підтримував братні духовні стосунки із священиками на Рахівщині. Нащадки священиків Ф. Ференчика, Ю. Васька та М. Савчука стверджували автору цих рядків,  що названі та й інші душпастирі в своїх громадах на заклик о. Августина брали активну участь у заходах «Просвіти», відповідаючи там за християнський вишкіл народу, прививали йому імунітет від мороку безбожництва та ложновірства на проповідях. Вони також освячували Український Прапор на різних урочистостях, а за час літнього таборування «Пласту» у с. Верхньому Водяному відправляли там богослужіння, скеровуючи молодь до побожного життя. У програмі таборування мали години релігії та читання Св. Письма, а через Св. Тайни Покаяння та Євхаристії ретельно оберігали духовне здоров’я молоді.

Численні вітання із Ювілеями 50-тиліття та 60-тиліття о. А. Волошина із Рахівщини, представлені в книзі І. Ліхтея «Августин Волошин: два Ювілеї» яскраво підтверджують велику пошану тут до його постаті.

Зі сльозами на очах не раз згадував мені о. Микола Ченгерій та розповідав про те, що він від юності молиться і до кінця життя буде молитися за о. А. Волошина, бо той своїм милосердям  допомагав його батькам  дати освіту  дітям в учительській та духовній семінаріях в Ужгороді, в тому числі  йому та його брату Івану стати священиками.

 

Отець Микола  показував мені і письмове підтвердження цього факту, яке наведене тут. Він стверджував, що його третій брат Гаврило та сестра Анна (Чижмар за чол.)  закінчили учительську семінарію в Ужгороді при підтримці о. А Волошина, працювали вчителями і брали участь у виставах українського театру «Нова сцена». За свідченням о. Миколи,  підтвердженим тривалими дослідженнями автора в ДАЗО, багато родин на Рахівщині завдячували о. А. Волошину за те, що їх діти здобули добру освіту. Переважна більшість вчителів та дяків Рахівщини 20-тих та 30-тих років минулого століття вчилися у єпархіальних вчительських семінаріях, де керував та викладав о. А. Волошин, що засвідчують особові справи вчителів, вивчені автором в обласному архіві Берегова в рамках дослідження ролі Церкви в освіті народу Закарпаття.

Отець А. Волошин  впродовж  десятиліть підтримував тісні стосунки з українською інтелігенцією Рахівщини та опирався на неї. У «Просвіті» він співпрацював із ясінцями: Клочураками  Степаном та його братами, із братами Василем, Іваном та Дмитром Климпушами, Бандусяками, Німчуками, Манівчуками та інш.;  богданцями: Калинюками, Шорбанами, Папаригами  та ін.; рахівчанами:  Папаригами, Попенками, Ворохтами, Ерстенюками, Ткачами, направленими сюди Рийтіями та ін.; бичківцями: Підмалівськими, Марущаками, Коржами, Савчуками, Волощуками, Кузьмиками, Мандзюками, Йосипчуками, Молдованами та іншими. Через  «Просвіту» підтримував зв'язок із сільською інтелігенцією Рахівщини: Грицаками, Миронами, Брехлійчуками, Поповичами, Скрипками, Гощуками, Рознійчуками, Сасами   та іншими. Недаремно на виборах до Першого Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. Рахівщина була представлена 7-ма послами: Клочурак Степан, Климпуш Василь, Німчук Дмитро, Марущак Михайло,  Тулик Михайло, Мандзюк Микола та Мойш Григорій. Всі вони були задіяні в урядах Карпатської України. Навіть перше засідання Сойму планувалося провести у Рахові, та цьому завадили воєнні події.

3. На Рахівщині працювало багато учителів, які здобули свій фах в Ужгородських учительських семінаріях при о. А. Волошині (були окремо чоловіча і дівоча семінарії). Працюючи там майже 40 років, він зробив із них справжню кузню християнськи- та громадянськи- свідомих педагогічних кадрів, які ревно й успішно трудилися для піднесення освіти та національного усвідомлення народу. Кожен випускник  цієї учительської семінарії і в найбідніших умовах тодішніх сільських шкіл умів навчати дітей Катехизму  та шкільні предмети, а знаючи музику- вчив церковний спів, засновував  учнівський хор, «Пласт» та «Просвіту» в селі, які ставали осередками здорового фізичного, духовного і патріотичного виховання народу. Більшість вчителів Рахівщини були організовані в «Учительській громаді Підкарпатської Русі», яка під мудрим керівництвом о. А Волошина й привела народ від тутешняцької свідомості до української ментальності. Русини усвідомили себе українцями, відчули потребу своєї державності і вибороли її.

4. Після Віденського арбітражу (2 листопада 1938р.) Прем’єр А. Волошин був змушений терміново евакуювати із Ужгороду, Берегова  та Мукачева всі уряди до Хуста та інших міст. Також і всі заклади освіти. За його розпорядженням на Рахівщину  тоді було евакуйовано:

1) Василіянську гімназію  із Ужгорода - до Великого Бичкова, де засновано і Василіянський монастир. Автором цієї доповіді в пошуковій роботі знайдено та ідентифіковано ряд групових світлин за час навчання в тій гімназії, зокрема і викладача релігії в гімназії о. Полікарпа Лозана, ЧСВВ. Окрім нього, сюди із Ужгорода в листопаді 1938р. переїхали о. Полікарп Булик,  ЧСВВ та о.- Др. Лойош Міня. Приємні спогади про навчання в тій гімназії подали автору пись- менник Василь Піпаш-Косівський, Василина Бурса та Клара Брунцвік.

2) Мукачівську гімназію -  із Мукачева до Рахова.

Перенесенням цих закладів на Рахівщину сповнилося давнє бажання народу – мати заклад середньої освіти в Східньому регіоні Карпатської України, оскільки до м. Хуста було трудно звідси добиратися і тамошня гімназія могла прийняти далеко не всіх бажаючих здібних дітей.

Рахівську українську гімназію за дорученням А. Волошина організував і очолив відомий на Закарпатті професор Мукачівської гімназії Юлій  Головацький і 10 лютого 1939 р. вона удостоїлася великої честі - її відвідав Прем’єр о. А. Волошин. Він був на уроці латинської мови у 7-му класі та провів нараду із професорським складом  гімназії. Копія  Протоколу  тієї наради зберігається в музеї владики І. Маргітича  у Рахові. В центрі міста Рахова до цієї події була збудована Арка Карпатської України, біля якої урочисто зустрічали Прем’єра.  Небола Марія (дів. Мельничук) запам’ятала, як вона із іншими дітьми біля Арки та гімназії радісно скандувала тоді «Волошин - наш Президент!» і це скандування виявилося пророчим, бо незабаром його обрали на цю посаду.

В Рахові іще живуть колишні студенти тих гімназій: Піпаш В.О.-Великобичківської; Мельничук Анна, Катеринюк Василь та Небола Марія – Рахівської, а у В. Бичкові – Бурса Василина (дів. Копич), які радісно ділилися із автором спогадами про своє навчання в часи А. Волошина. У Великобичківській гімназіі вчилися також Василь Парасич (потім став священиком), а також діти священика Юрія Васька із Ясіня. Син останнього Степан, а також о. В. Парасич дали  автору свої спогади про навчання там. У Рахівській гімназії вчилися діти рахівського священика о. Степана Сабова.

Тривалою пошуковою працею автора цих рядків знайдено багато групових світлин учнів та викладачів обох евакуйованих на Рахівщину гімназій, які представлені на стендах фотохроніки музею та Інституту історії Церкви в Рахові, як свідчення батьківської турботи о. А. Волошина про освіту та краще майбутнє свого народу.

5. Саме Рахівщина стала тим останнім тереном Закарпаття, по якому ступали його ноги, із котрого назавжди попрощався із Україною справді Божий священик та Великий син українського народу. Він любив Бога та свій знедолений народ понад усе. У Великому Бичкові 16 березня 1939 р. о. А. Волошин в Успенському храмі відправив останню на Закарпатті свою Літургію, і поспішно виїхав із членами уряду на еміграцію. Наочним свідком тієї події у числі багатьох був нині живий тодішній студент Великобичківської гімназії отців-василіян Василь Піпаш, який після Літургії із багатьма людьми, витираючи сльози, супроводив о. Августина із храму до моста на Румунію, про що і розповів у своєму свідченні до беатифікації Слуги Божого.

«…прийде час, твердо віримо, національного воскресіння Української нації…Високо тримаймо національний прапор, а Україна воскресне.». Ці пророчі слова із Звернення А. Волошина до українців,  написані ним в Югославії у далекому 1939р. збулися через 50 років. На їх здійснення він віддав своє життя мученицькою смертю.

Джерела:

1. Архів Рахівської філії І. І. Церкви по темі: «Роль Церкви в освіті народу на Закарпатті», справи 1-5.

2. Закарпатська періодика 20-30-тих років 20-го ст.

2. ДАЗО. Ф.28; Ф.506; Ф.489; Ф.336; Ф.391 - конспекти автора багатьох досліджених справ цих фондів.

3. Стенди фотохроніки Рахівської філії І. І. Церкви.

4. Ігор Ліхтей. «Августин Волошин: Два Ювілеї». Ужгород. 2017.

5. Вегеш М. та інші. «Августин Волошин» Ужгород. 2005.

6. Записи польових досліджень автора.

7. Катерина Лабінська-Снігур. «Вірні до кінця.» Львів. 2016.

 

 

Голова Рахівської філії Інституту Історії Церкви МГКЄ

Ставр. прот. Василь Носа

м. Рахів, 12.07.2017р.

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/