Головна

Кардинал Паролін у Росії: український аспект

timthumbВізит Держсекретаря Ватикану до Росії – подія, яка провокувала чимало інтригуючих повідомлень в світових і українських медіа. Вкрай до того, що під час цього візиту обговорюватиметься можливий візит Папи Франциска до Росії.

Відомо, що Франциск вже не перший Папа, який готовий хоч завтра поїхати туди, але поки що цього не бажає російська сторона. Раніше під сумнів ставилась навіть можливість зустрічі з Московським Патріархом, але після Гавани це питання зняте з порядку денного. Зрозуміло, що згода на візит кардинала П’єтро Пароліна з боку російських властей, світських і церковних, є намаганням показати, що плоди гаванської зустрічі таки існують, і стосунки між Церквами і державами налагоджуються. І що найбільш важливо, було зрозуміло, що російська сторона намагатиметься всіма силами показати спільність позиції сторін у важливих для РФ питаннях навколо Сирії, України і Венесуели.

Наскільки мені відомо, росіяни хотіли, щоб візит кардинала Пароліна відбувся в рамках паломництва мощей св. Миколая у травні-червні цього року. Навіть більше: російська сторона хотіла, щоб до Росії були привезені цілі мощі святого (чи значна частина), а не лише їх часточка. Мабуть, сподіваючись, що завдяки поєднанню візиту Держсекретаря і прибуття святині, необхідні меседжі вдасться поширити з більшою помпою. Однак у Ватикані наполягли на відділенні «мух від котлет»: релігійні події – окремо,  геополітика – окремо.

Історія взаємостосунків між Ватиканом і Москвою після зустрічі Папи і Патріарха в Гавані не розвивається так, як би цього хотілось обом сторонам. Відбувається це зі зрозумілих причин: для Апостольської столиці йдеться передусім про екуменічний діалог та про мир у світі, російська ж сторона намагається втягнути Ватикан у свою орбіту і продемонструвати одностайність позицій обох партнерів щодо важливих для неї геополітичних питань, а саме: Сирії і України. Це ми бачили вже у Гаванській декларації. Розуміючи, що Ватикан, часто навіть надто високою ціною, прагне поглиблювати екуменічний діалог, керівництво Росії і Московської Патріархії не пропускає нагоди наповнити його необхідними собі сигналами. Один з найбільш пікантних з них, це створення ілюзії того, що «Москва і Рим за одно». Особливо це стосується пострадянського інформаційного простору. Це мало б підірвати довіру до Ватикану як серед українських греко-католиків, так і серед українців загалом. Мета не позбавлена сенсу: оскільки УГКЦ на сьогодні залишається єдиним доволі потужним і легітимним в очах світового християнства церковним тілом на терені України поруч із Московським Патріархатом. Міф про те, що у Московського Патріархату з Ватиканом кращі стосунки, ніж між українськими греко-католиками і Римською апостольською столицею культивується службовцями-дипломатами РПЦ доволі давно і систематично. Не пасуть задніх в цьому напрямку й співробітники місцевого Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ (МП). Часом навіть складається враження, що дехто з них і справді в це повірив.

Однак Гаванська декларація і її тенденційна інтерпретація Російською Церквою здійняла не лише чимало критики, але й мала відносний терапевтичний вплив на підходи Ватикану в діалозі з РПЦ. Про це я писав в річницю підписання Гаванської декларації. Вшанування її Рим «спустив» на рівень місцевої швейцарської єпископської конференції. А кардинал Курт Кох, очільник Папської ради зі сприяння єдності християн, (щодо дій якого також прозвучало чимало критики тоді) вкотре запропонував РПЦ напряму порозумітись із УГКЦ, що для Московського Патріархату є радше страшним сном.

Повертаючись до теперішнього візиту, варто пригадати слова Оксани Забужко про «інформаційну окупацію» України. Вона стосується релігійної сфери не менше, ніж політичної. Зрештою, коли в Росії ці сфери були розділені? Якщо аналізувати повідомлення про зустрічі, які провів кардинал Паролін в Росії, то не важко не помітити контраст між акцентами російської сторони і офіційного ватиканського сайту. Зрозуміло, що те, яким чином сторони подають свої сигнали є не просто примхою контент-менеджерів сайтів. Гадаю, що це всім зрозуміло. Я волів зосередитись лише на тому, що стосувалось України, оскільки аналіз всього, що прозвучало в ці дні, зайняло б надто багато місця.

Отож першою в шерезі була зустріч із Митрополитом Іларіоном, очільником Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ. Офіційний сайт Московського Патріархату закцентував на тому, що Московський Патріархат і Ватикан мають спільну позицію стосовно «релігійних» законопроектів в Україні, традиційно звинуватив греко-католиків в агресії і відзначив, що релігійні організації в Україні повинні сприяти миру. Ватиканський сайт говорить, що зустріч була конструктивною, а щодо України повідомляється лише те, що сторони торкнулись цього питання. Про спільну позицію Московської Патріархії та Ватикану щодо будь-якого питання стосовно України офіційний ватиканський сайт мовчить.

Зустріч із МЗС Росії Лавровим російські офіційні ЗМІ висвітлили в схожому ключі: представник Росії висловив подяку Ватикану за підтримку Мінського процесу, а також за гуманітарну допомогу жителям Донецької і Луганської областей. Лавров також сказав про неприпустимість використання релігійного чинника для посилення конфронтації в Україні. В цьому випадку ватиканське офіційне джерело взагалі промовчало про Україну. Повідомлення про зустріч між Пароліном і Лавровим містить лише інформацію про Сирію і Венесуелу, де, як відомо, Росія підтримує диктатора Мадуро, а Ватикан схиляється до підтримки громадянського суспільства.

Однак зустріч із міністром Лавровим мала надзвичайно важливий аспект. По її закінченню відбулась спільна прес-конференція, на якій кардинал Паролін зробив єдину офіційну заявуза час цілого свого візиту. Вона пройшла майже непоміченою великою частиною ЗМІ, однак документ, який кардинал Паролін зачитав перед пресою, має надзвичайну вагу і містить чимало чітких сигналів як для російського політичного і церковного істеблішменту, так і для цілого зовнішнього світу.

Найбільш важливим для нас є п’ятий параграф заяви кардинала Пароліна, в якому він зреферував ті точки, які для Ватикану є базовими у вирішенні конфлікту на українському сході та в інших частинах світу. Перш за все Держсекретар Ватикану звернув увагу на необхідність при розв’язанні цих конфліктів дотримуватись справедливості, законності та правдивості у висвітленні фактів щодо ситуації в зонах бойових дій, а також закликав уникати інформаційних маніпуляцій. Справа в тому, що для Ватикану джерелом інформації про бойові дії на Сході України не є телеканали «Звезда» чи «Russia today». В Апостольській столиці дуже добре розуміють, що паралельно з гарячою війною триває війна інформаційна, тому про ситуацію як вона є, краще дізнаватись безпосередньо від людей, які бачили її зблизька. Зрештою, навряд чи й сам Лавров не розуміє, що Держсекретаріат має змогу отримувати інформацію, як від власних, так і від багатьох іноземних чи міжнародних спостерігачів, які є чи бувають в зоні військових дій. Саме цим обумовлений заклик до припинення маніпуляцій в інформаційній сфері, що безперечно стало б суттєвим кроком на шляху до припинення війни.

Наступним моментом стало включення ситуації навколо російсько-українських стосунків в ширший контекст міжнародного права. Кардинал Паролін закликав «суворо дотримуватись великих принципів міжнародного права, повага до якого має ключове значення чи то для захисту світового порядку і миру, чи для відновлення здорової атмосфери і взаємної поваги у міжнародних стосунках». Нагадування про міжнародне право свідчить про те, що у випадку війни на сході України йдеться не про внутрішній, громадянський конфлікт, а про порушення норм міжнародного права. Asianews, ресурс, який належить Папському інститутові закордонних місій, у своєму повідомленні вказав, що ці слова стосуються ситуації з анексією Кримського півострова. Так само прокоментував ці слова оглядач FAZ Даніель Деклерс для DW. Однак ці слова, безперечно стосуються також і ситуації з присутністю російських військ на сході України, де ми маємо справу з гібридною інтервенцією на територію іншої держави. Нагадаю, що про необхідність дотримання саме міжнародного права для закінчення війни на сході України кардинал Паролін говорив і минулого року, коли відвідував Україну.

Третій меседж «українського абзацу» з промови кардинала Пароліна стосувався ситуації з безпекою і дотриманням прав цивільного населення. Безперечно йдеться про території, де немає легітимної цивільної адміністрації і відповідно не поширюється правове поле жодної держави. Про стан з захистом життя і гідності населення, яке, на жаль, залишилось на тимчасово окупованих українських територіях (а також в Криму), Ватикан, як і у випадку з інформаційними маніпуляціями, знає не з повідомлень каналу «Russia today», а знову ж таки від власних представників, а також від спостерігачів інших держав чи міжнародних організацій. Офіційних звітів на цю тему вже є більш, ніж достатньо. Оскільки Московський Патріархат ця тема не надто турбує, то хто, як не Апостольська столиця, повинна була донести голос Церкви стосовно святості і недоторканості людського життя до вух російських політиків?

На останок, до цих тез варто звернути також увагу на інтерв’ю, яке кардинал Паролін дав відразу після свого повернення до Ватикану. Відповідаючи на питання стосовно України, кардинал знову сказав, що Ватикан намагається сприяти досягненню справедливого і довготривалого миру. Стосовно конкретних кроків, Держсекретар  сказав про необхідність звільнення полонених, яке на його думку, помогло зрушити мінський процес з місця. Не менш важливими «українськими» темами зустрічей, за його словами, було питання перемир’я, припинення вогню та безпека цивільних. Ці тези є суголосними з тими принципами мирного врегулювання, які відстоює і постійно артикулює УГКЦ.

Якщо перші дві зустрічі Держсекретаря Ватикану відбулись на рівні «закордонних міністрів», церковного і світського відповідно, то дві наступні відбулись з найвищими очільниками російської держави і Церкви.

Патріарх Кирил вкотре повторив на зустрічі із Держсекретарем Ватикану про те, що РПЦ і Ватикан мають близькі позиції стосовно ролі Церкви в «конфлікті на Україні». Тут слід сказати, що наскільки мені відомо, у розмовах із ватиканськими чиновниками російські світські очільники навіть не намагаються замовчувати той факт, що на сході України є російські війська. Єдиним, хто вдає, що не розуміє, що відбувається, залишається Патріарх Кирил. Чому він обрав саме таку роль в цьому кривавому кордебалеті є цілком зрозумілим. Якщо в політичному та ментальному планах Росія Україну вже фактично втратила і це підтверджують чимало соціологічних даних, то на церковному полі ще залишилось що втрачати. Більшість православних парафій в Україні належать до РПЦ, хоч ця кількість й не трансформується автоматично в більшість щирих прихильників. Це свідчить лише про неефективність обраховування ваги українських конфесій "квадратно-кущовим" способом, тобто кількістю зареєстрованих громад. З іншого боку, Російська Церква навряд чи може похвалитись великими здобутками на терені роботи з українською молоддю, яка в бік цієї Церкви вже перестала поглядати. Її «актив» доволі «ветхий деньми», але незважаючи на це все у найближчий десяток років зібрати такий-сякий хресний хід за царя Ніколая ІІ чи з іншого «русмірівського» приводу ще буде можливим.

Наталія Яковенко якось влучно відзначила, що людина  – це істота, яка підвішена у бутті на павутині власних сенсів. Гадаю, це стосується не лише окремих осіб, але й спільнот. Спільність цих сенсів із оточенням допомагає контактувати із собі подібними і взагалі бути адекватним відносно реальності. Коли ці сенси, комунікативний код, перестають бути адекватними оточенню, починається маргіналізація і відхід зі сцени. І справа тут не в Благій вістці Христа, яка завжди свіжа і нова, а в специфічній суспільно-релігійній культурі, використовуючи яку Московський Патріархат намагається комунікувати зі світом. А вона (ця культура) стає все менш адекватною сучасній українській дійсності. З часом її комунікативний код залишатиметься зрозумілим лише людям зсередини системи, але буде незрозумілим для більшості суспільства.

Найпарадоксальнішим є те, що якщо в середовищі УПЦ (МП) з’явиться достатньо потужна сила (тобто вона є, але не достатньо сильна), яка б прагнула оновити цей комунікативний код на основі власне Євангелія, а не нинішньої специфічної суспільно-релігійної  культури, то це б зближувало цю конфесію з іншими українськими Церквами. А це  для РПЦ є ще одним кошмарним сном. Тож у УПЦ (МП) дві прості альтернативи: ставати більш християнською (це передбачало б пропозицію українському суспільству оновленого, відкритого Православ’я) і ближчою до інших Церков України і менш зорієнтованою на російські культурно-політичні утопії або поступово маргіналізуватись в українському суспільстві. Натомість в керівництві РПЦ на сьогодні сподіваються лише одного – нового 2010 року, коли В. Ющенка змінив В. Янукович. Їм видається, що все можна відіграти назад, коли в Україні зміниться політична влада. Цього чекають як в Києво-Печерській Лаврі, так і в Чистому провулку в Москві. А те, що відбулось із українським суспільством (особливо внаслідок російської військової агресії) за ці роки, вони не схильні особливо враховувати. Щоб трохи відчути, в якому віртуалі знаходиться Московський Патріархат стосовно української дійсності, варто бодай погортати останню книгу радника Патріарха Кирила з суспільних питань Алєксандра Щіпкова «Социал традиция» (А. Щіпков є зам. голови Синодального відділу по зв’язках з суспільством і ЗМІ, того самого, який до реорганізації очолював одіозний о. Всеволод Чаплін).

Про зустріч кардинала Пароліна із Патріархом Кирилом офіційний ватиканський сайт взагалі промовчав…

Остання зустріч, яку відбув Держсекретар Ватикану в Росії, тобто з В. Путіним, висвітлювалась ватиканським сайтом за таким самим принципом, як це було у випадку з головою МЗС С. Лавровим. Офіційний сайт Апостольської столиці навіть не згадує про Україну. Офіційний сайтПрезидента Росії про це також мовчить.

Отож візит, який, безперечно, скрупульозно і виважено готувався, в тому числі щодо меседжів з боку Ватикану, нічого гучного не спровокував. Повідомлення Ватикану про розмови кардинала Пароліна із представниками Російської Православної Церкви не виходили за межі традиційного: сторони констатували конструктивність зустрічі та бажання продовжувати і так далі і тому подібне. Розмова про українські справи стосувались тих точок, які так чи інакше торкаються сфери релігійної. В цьому нічого екстраординарного немає, оскільки Московський Патріархат справді присутній в Україні, і так чи інакше дороги обох Церков в Україні перетинаються. Те, що, згідно з повідомленнями російської сторони, представник Ватикану погодився з тим, що політика не повинна втручатись в релігійне життя, а Церкви повинні відігравати миротворчу роль, теж не є чимсь екстраординарним. Оскільки це в однаковій мірі стосується, як українських католиків, так і православних. Фактично нічого з того, що подали в своїх повідомленнях російські церковні ЗМІ (це були загалом особисті цитати російських владик) не потрапило в офіційні релізи Ватикану.

Проте різниця між повідомленнями (російської і ватиканської сторони) про зустрічі із політичними очільниками РФ більш яскрава. Згадки про Україну в контексті цих зустрічей на сайті Ватикану були взагалі відсутні. Гадаю, що Апостольська столиця, яка прагне займати і втримувати в цій ситуації роль посередника, розуміє, що Росія ним (посередником) не є. Санкції щодо Росії через блокування Мінського процесу, які залишаються чинними, є яскравим пригадуванням цього. В Апостольській столиці розуміють, що Росія є частиною проблеми, не частиною вирішення конфлікту, який забрав життя вже понад 10 тисяч людей. Тому це не була зустріч посередників, а власне посередника і сторони конфлікту. З такого погляду стає зрозумілим,  чому ватиканські релізи мовчать про обговорення «української тематики» під час зустрічей з С. Лавровим і В. Путіним.

Я не мав змоги переглядати всі повідомлення українських ЗМІ про цей візит, однак, знаючи схильність українських журналістів, а часто й науковців користуватись російськомовними джерелами, передбачаю, що частина цих повідомлень дійшли до українського споживача саме в російській інтерпретації. Якщо ж - ні, то це свідчитиме, що ми таки виходимо із «інформаційної окупації».

Анатолій БАБИНСЬКИЙ

https://risu.org.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/