Головна

Папа про літургійну реформу: «Вона неминуча»

38441736_303Літургія є життям для всього церковного люду, адже зі своєї природи вона є «народною», а не клерикальною, на що вказує етимологія цього слова.

Вона є життям, а не ідеєю, яку слід збагнути. Такими думками Папа Франциск поділився у четвер, 24 серпня 2017 р., з учасниками 68?го італійського Національного літургійного тижня, який збігся із 70?річчям Центру літургійної діяльності, який постав саме для впровадження реформ у церковній літургії.

У контексті згаданої річниці Святіший Отець насамперед підсумував цей період, який увійшов в історію Церкви та літургії з огляду «на суттєві події», центральною з яких є ІІ Ватиканський Собор та ініційована ним літургійна реформа. Сенс тих змін полягав у прагненні оживити літургію, яка, своєю чергою, оживила би всю Церкву, в якій усі вірні могли брати участь у служінні свідомо й активно. Папа підкреслив, що Собор і реформа — не плід імпровізації: їм передувало тривале приготування. Про це «свідчить те, що було названо літургійним рухом, та відповіді Римських Архиєреїв на розлад, що відчувався в церковній молитві».

Папа згадав про святого Пія Х, який розпорядився впорядкувати справи, пов’язані із сакральною музикою, та створив комісію для загальної реформи літургії. До цих проектів реформи повернувся Пій ХІІ в енцикліці «Mediator Dei» та у створенні відповідної комісії. Він також впровадив конкретні рішення щодо Псалтиря, дотримання євхаристійного посту, провів реформу Страсного Тижня та Пасхального чування.

Папа Франциск далі зауважив, що напрямок, накреслений Собором, формалізувався згідно з принципами пошани до здорової традиції та законного поступу, в літургійних книгах, які затвердив блаженний Павло VI. Практичне застосування постанов Собору під проводом єпископських Конференцій у відповідних країнах, за його словами, триває й досі, оскільки «для оновлення ментальності замало самої реформи літургійних книг».

«Сьогодні, — підкреслив Наступник святого Петра, — ще потрібно багато працювати в цьому напрямку, зокрема, наново відкриваючи мотиви рішень, що були ухвалені в рамках літургійної реформи, долаючи необґрунтоване та поверхове прочитання, часткове сприйняття і практики, що її викривлюють. Ідеться не про переосмислення реформи наново через сумніви її рішень, а про краще пізнання причин: як через вивчення історичної документації, так і через розкриття її творчих причин і дотримання дисципліни, що нею керує. Узявши все це до уваги і подолавши вже довгий шлях, можемо ствердити з усією певністю та вчительським авторитетом, що літургійна реформа — неминуча».

Згадавши історичний шлях літургійної реформи, Папа поділився думками про тему, над якою протягом цих днів працювали учасники Національного літургійного тижня. Він насамперед звернув увагу на те, що «літургія є живою з огляду на живу присутність Того, який, “вмираючи, знищив смерть, а воскресаючи, повернув нам життя”. Без дійсної присутності Христового таїнства, — додав він, — не існує жодної літургійної живучості. Як без серцебиття не існує людського життя, так і без Христового пульсуючого серця не існує літургійної чинності».

Святіший Отець також нагадав кілька принципів християнського богослужіння як живої молитви. По?перше, її оживлює присутність самого Христа, без якого літургії не існує. Знаком Спасителя є як сама особа священика, так і відповідно розташований та приготовлений вівтар. По?друге, літургія це життя цілого Люду Божого, а отже, в ній необхідно уникати клерикалізації, так, аби літургія очевидним чином ламала бар’єри, творячи спільноту, в яку включені всі її учасники. По?третє, літургія це не ідея чи якийсь відірваний культовий жест, вона є самим життям. Отже, служення літургії має насправді перемінювати нашу дійсність і наш спосіб розуміння світу.

«Літургія є життям для всього церковного люду. Зі своєї природи, літургія є “народною”, а не клерикальною, будучи, як навчає етимологія, дією для народу і чинністю народу», — вів далі Папа. Численні літургійні молитви вказують на те, що йдеться «про дії самого ж Бога на користь свого люду, але також дії люду, який слухає Бога, промовляє та реагує, прославляючи, призиваючи та приймаючи Його».

Наступник святого Петра підкреслив, що Церква, яка молиться, збирає всіх, чиє серце відкрите на Євангеліє, нікого не відкидаючи: великих і малих, багатих і убогих, дітей і похилих віком, праведників та грішників. Літургійний збір «долає у Христі будь-які межі віку, раси, мови і національної приналежності».

«Ознака “народності” літургії нагадує нам про те, що вона є інклюзивною, а не ексклюзивною, творцем сопричастя з усіма, однак, не уніфікуючи, тому що запрошує кожного, з його покликанням та оригінальністю, робити свій вклад у будування Христового тіла», — підкреслив Папа, додаючи: «Ми не повинні, отже, забувати про те, що, насамперед, в літургії виражається побожність усього Божого люду, що далі доповнюється побожними практиками та благочестям, що їх ми знаємо під назвою народної побожності, яку слід належно цінувати та заохочувати в гармонійності з літургією».

Врешті, Святіший Отець поділився думками про те, що літургія несе в собі досвід переміни способу мислення й поведінки, а не збагачення «власного багажу ідей про Бога». Літургійний культ не є насамперед «доктриною», яку слід зрозуміти, чи обрядом для виконання, але «джерелом життя та світла на нашій дорозі віри». Бо ж існує серйозна різниця між тим, щоб «сказати, що Бог існує» і «відчути, що Бог нас любить».

«В літургійній молитві ми відчуваємо сопричастя, виражене не абстрактним мисленням, а дією, виконавцями якої є Бог і ми, Христос і Церква. Обряди й молитви — через те, чим вони є, а не через наші пояснення — стають школою християнського життя, відкритою для тих, які мають очі, вуха та серця, відкриті для того щоб збагнути покликання та місію Ісусових учнів», – сказав Єпископ Рима. — «Це збігається з містагогійною [впровадження у таємницю] катехизою Отців Церкви».

Підсумовуючи, Папа зазначив, що Церква насправді жива тоді, коли, «формуючи одне живе буття з Христом», стає носієм життя, коли вона є «материнською, місіонерською, коли виходить назустріч ближньому, є швидкою до служіння, не ганяючись за світськими впливами, які роблять її безплідною». «Врешті, не можемо забувати про те, що багатство молитовної Церкви, як “католицької”, виходить за межі римського обряду, який хоч і найпоширеніший, але не єдиний, — додав він. — Гармонія між обрядовими традиціями Сходу й Заходу, завдяки подихові того самого Святого Духа, дає голос єдиній Церкви, що молиться до Христа, з Христом та у Христі, на славу Отця і для спасіння світу».

За матеріалами: Радіо Ватикану, Deon

Джерело: http://credo.pro/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/