Головна

Донька єврея-корчмаря, яка стала християнською черницею і популяризаторкою української культури

ArticleImages_64214_severyna19Донька єврея-корчмаря із села Настасів на Західному Поділлі, що у теперішньому Теребовлянському районі Тернопільської області, Северина Париллє була однією із подвижниць української етнографії між Першою і Другою світовими війнами. Її охрещення у Греко-Католицькій Церкві, прийняття монашого постригу і подальша жертовна праця для українського народу як педагога, серед представників якого вона виросла і який щиро полюбила, – один із прикладів, який спростовує заяви окремих авторів, що юдеї на теренах другої Речі Посполитої вихрещувалися заради вигоди і то в латинський обряд.

«Знали й любили її учениці гімназії СС Василіянок у Львові, високо цінили її всі, кому було дороге наше українське народне мистецтво, а мусіли її подивляти ті, хто знав її походження і розумів жертву її життя. Це була одна з найдивніших жінок, які виросли на українській землі. Сама єврейка з походження, виростала в єврейському оточенні. Натхненна Вищою силою одної днини вихрещується (разом зі своїми братами) в греко-католицькому обряді, а потім – монастирська келія. І не тільки цей крок, але також і її дальші рішення випливали завжди з чисто ідеалістичних спонук», – так написав на десятиліття смерті монахині історик Церкви і мистецтва Дем'ян Горняткевич.

Дитинство і юність

Уже у зрілому віці сестру Северину знали і шанували українські інтелектуали Галичини, вона мала добрі стосунки з Митрополитом Андреєм Шептицьким і родиною майбутнього Патріарха Йосифа Сліпого. Як не як, а її рідний Настасів – село, що межує із Заздрістю, в якій народився Й. Сліпий. І тут ми поринаємо у призабутий світ єврейсько-українських взаємин сільської переважно Галичини кінця ХІХ ст. Факти оспорюють слова Д. Горняткевича, що сестра Северина походила з «чужого» для українців середовища.

Майбутня черниця народилася 27 липня 1884 р. і отримала ймення Стефанія. Згідно з даними шостого тому видання S?ownik Geograficzny kr?lewstwa polskiego i innych kraj?w s?owia?skich, який вийшов друком у 1885 р., у Настасові тоді жило 2944 осіб, у тому числі 2400 греко-католиків, 441 римо-католик і 103 юдеїв. Якщо взяти до уваги те, що у ті часи віровизнання практично ототожнювали з національною приналежністю, а греко-католиками були русини-українці, то й середовище, в якому зростала, було переважно українським. Настасів був типовим селом, хоча й великим. Тут жило 1703 рільників, 60 ремісників, 54 слуг і тільки шестеро торгівців.

«Донька корчмаря зростала під опікою дбайливої няні, української селянки, яка мала визначальний вплив на світогляд дівчинки і прищепила їй любов до Бога, української мови і рідних традицій. Ще під час навчання у народній школі майбутня черниця була учасницею аматорського театрального гуртка при читальні філії товариства «Просвіта» у Настасові», – читаємо уже у статті Дзвінки Воробкало «Історія незвичайної сестри василіянки Северини Париллє».

Закінчивши початкову школу, Стефанія вступила до учительської семінарії у Самборі, а по її завершенні – до львівської дівочої гімназії сестер-василіянок. Гімназійний атестат майбутня монахиня отримала у 1914 р. Відтак вивчала всесвітню історію та українську літературу у Львівському університеті, який закінчила у 1919 р. Як твердить сама героїня нашої розвідки, вона уже тоді, юнкою, була відкритою до українського народу і його культури.

«Пішла я на цвинтар, молилася й передумувала. Усе моє щасливе дитинство промайнуло переді мною, прожите серед оцих щирих людей. Виринули й дитячі мрії про народний сільський одяг, згадалися й обіцянки про поворот до моєї старенької няні. Простіть мені, дорогі мої, що я не виконала цього! Ніколи не прикрашувала я голови скиндячками (стрічками, якими пов'язують голову – авт.), не вбирала вашого чудового одягу. Та не звернулася до вас у село, подруги моїх дитячих літ! Але й не забула я ніколи тієї щирої теплоти, якою окутали ви моє дитинство, не забула тихої краси сільського затишку, який ви прикрашували своїми рушниками», — писала вона.

Зрілість: викладання і етнографія

Уже як черниця сестра Северина Париллє викладала у гімназії василіянок у Львові, де здобула повагу та прихильність своїх вихованиць.

«Діапазон її навчальної практики був широкий, всебічний і глибокий. Історія на її лекціях була справжньою вчителькою життя. Чи у всесвітній, чи українській історії завжди знаходила приклади для виховних моментів, що будують націю. На прикладах, навіть негативних, знаходила виховні мотиви, вказуючи дівчатам – майбутнім громадянкам, жінкам і матерям, як належить правильно поступати, щоб правильно, добре вірно й чесно та корисно служити своєму народові… – подано у статті мовознавця та історика літератури, знайомого сестри Северини професора Василя Лева «Мати Северина Париллє, ЧСВВ». – Відношення матері Северини до учениць було материнське, товариське, від них вимагала праці, послуху, внутрішньої дисципліни, виховувала характери. Тому учениці відносилися до неї з пошаною і відданістю, цінили її педагогічну працю, і точно й сумлінно виконували подавані нею завдання, пильно вивчали предмет».

Самі учениці згадували, що полагоджуючи гімназійні справи, мати Северина носилася коридорами, немов вітер. Вона цілковито вкладала себе у працю.

«Свою любов до вас вщіплюю в серця майбутніх робітниць, над якими від ряду літ працюю, – зверталася черниця до своїх настасівських ровесниць. – А давні мрії про ваш одяг стараюся трохи інакше здійснити. Заки й мене покриє могила. Я збиратиму вашу прекрасну ношу, щоби показати світові вашу мистецьку душу, щоб майбутні покоління гордилися вами».

Дійсно, Северина Париллє почала давати своїм ученицям завдання збирати зразки народного одягу, вишиванок, мосяжні (латунні – авт.) хрестики, весільні головні убори, ґердани, обрядове печиво, писанки, кераміку, витинанки тощо і формувати музей.

«Ця ентузіастка народної творчості об'їхала всю Галичину, щоб зібрати, що тільки можна було, до музею при гімназії СС Василіянок у Львові», – зазначали у статті «На музейні теми» в американській газеті «Свобода» у 1976 році.

Ті ж зразки вишиванок, які зафіксували попередники, але які дістати уже не вдавалося, сестра сама вишивала з альбомів, як от із праці «Motive der hausindustriellen Stickerei in der Bukowina» (1912 і 1913 рр.) Еріха Кольбенгаєра про буковинську вишивку. Пізніше уже Олена Кульчицька таким чином скористала зі збірки Северини Париллє і врятувала цінні зразки у своєму альбомі 1959 року, присвяченому народному одягу західноукраїнських областей. За словами Д. Горняткевича, задум сестри Северини був простим і його могла втілити до неї кожна вчителька. Але не втілила…

Виставки в Америці

Тим же часом черниця почала популяризувати унікальні колекції. Вона налагодила співпрацю із кооперативом «Народне мистецтво» і в його журналі «Нова хата» почали публікувати зразки народного строю.

«Кооператива «Народне мистецтво» з матір'ю Севериною склали основні закони української народної ноші і спопуляризували її в чистому вигляді правдивого українського народного одягу», – відзначав професор Василь Лев.

Також уродженка Настасова організовувала успішні виставки українського одягу та предметів побуту у Львові. Згодом у неї визрів задум провести аналогічні імпрези у США – країні, де вже існувала чисельна та організована українська діаспора. Туди черниця-етнограф вирушила за підтримки Митрополита Андрея Шептицького у 1932 році. Причому заздалегідь вивчила англійську мову, – щоб супроводжувати експозицію змістовними доповідями. Новаторськими способами подачі культури українців для іноземців стали показ одягу нашою молоддю і концерт.

Задум вдався і виставки відбулися у Нью-Йорку, Філадельфії, Вашингтоні. Сестра Северина також налагодила контакти з американськими науковцями, яких зацікавила українська культура. Загалом виставку відвідали, як пише Уляна Стеців-Тимчук, 200 провесорів університету та багато студентів. А ще черниця добре приглянулася до настроїв серед українців-діаспорян.

«Стрічалася в Америці зі старшими українськими громадянами та розмовляла з ними про тутешні і старокраєві справи, а також зі шкільними дітьми, – читаємо у газеті «Діло» за 18 листопада 1932 року. – На її думку, патріотизм у них не погас, а про дітей висловилася, що вони, на жаль, відчужені від рідного, української мови не знають і загалом мало є труду і заходів, щоби це поліпшити».

Загалом монахиня того разу пробула в США п'ять тижнів.

«У Філадельфії і в Вашингтоні я оглядала музеї. Тут заступлений цілий світ, і в мене блиснула думка, як добре було б заснувати тут музей українського народного мистецтва, – писала монахиня після повернення, у грудні 1933 року. – Тоді пізнав би світ, що на таке мистецтво може спромогтися лише нарід із високою культурою. Нехай хто хоче, назве мене непоправною мрійницею, а я таки певна, що моя мрія згодом здійсниться. Я постановила впливати на учениць нашої гімназії, щоб вони вчилися зберігати кожний кусник із ділянки народного мистецтва, щоб у майбутньому створити один репрезентативний музей у нас, а другий у широкому світі».

У США Северина Париллє залишила частину експонатів у тамтешнього українського владики Костянтина Богачевського – у Стемфорді дійсно заснували музей української культури.

По поверненні до Галичини черниця продовжила активну роботу педагога і збирача. Частину того, що віднаходила, передавала у Стемфорд на прохання першого директора музею о. Лева Чапельського. У 1935 р. мати Северина знову була у Штатах, брала участь у виставці виробів народного мистецтва.

Доля матері Северини та її збірки

У 1939 році край окупували радянські війська. Львівська гімназія сестер-василіянок стала школою і ще протягом деякого часу мати Северина могла викладати – одягатися доводилося уже у світське. Аби вберегти надбання багаторічної роботи, вона передала зібрання до музею Наукового Товариства імені Шевченка. Із 1940 року ці фонди стали частиною колекцій Львівського музею етнографії та художнього промислу.

Тож виходить, що з часом задум монахині про два музеї української культури таки здійснився. Натомість та, хто працею свого життя доклалася до їх наповнення уже у квітні 1940 року змушена була перебратися до містечка Струсів у сучасному Теребовлянському районі. Тут її, хвору на серце, прийняли у своєму помешканні родичі Йосифа Сліпого Родіон Сліпий та Ольга Ситник-Сліпа. Северина Париллє померла 2 лютого 1941 року. Похована у тому ж містечку.

Що прочитати:

Горняткевич Дам'ян. С. Северина Париллє, ЧСВВ // Свобода (США). –2 лютого 1951 року, С. 3.

Лев Василь. Мати Северина Париллє, ЧСВВ // Наше життя/ Our Life (США). – 1991.– № 5. – С. 2-3.

Мати Северина ЧСВВ зі Львова відвідала Америку // Діло (Львів), 1932, 18 листопада 1932 року, С. 4.

На музейні теми // Свобода (США). – 12 травня 1976 року, С. 2, 4.

Пропам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. – Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто, 1980. – 334 с. – (Український Архів. – Т. 22).

Родом зі Струсова. Розповіді про Цегельських / Ред. Л. Купчик. – Львів: Бетлегем, 2002. – 306 с. – С. 5.

Стеців-Тимчук Уляна. Сестра Северина Париллє, ЧСВВ. «Я знала ваші радості й терпіння» // Місіонар. – 2015. – № 2. – С. 29-30. VI. – S. 927.

10.  Воробкало Дзвінка. Історія незвичайної сестри василіянки Северини Париллє // "Фотографії старого Львова"

Володимир Мороз

http://risu.org.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/