Середа, 25 лютого 2015, 23:24

08 лютого 2015 р., о. Ігор, нам передав в’язані шкарпетки від бабці Марії із Карпат для поранених хлопців.

Наша екуменічна спільнота, Олександр, Василина і Марія, вперше вирішили завітати до Психіатричного відділення в військовому шпиталі на Печерську.

Подзвонили ми в дзвіночок (там всі двері закриті на ключ), до нас вийшов черговий лікар не представився, проте спитав хто ми такі, попросив показати посвідчення Волонтерів, на що ми відповіли, що у нас ніяких посвідчень не має, хіба що можемо показати паспорт, врешті нас пропустили всередину. Ми попросили запросити до нас чотирьох хлопців (були чотири пари шкарпеток). До нас вийшли три хлопці: Валерій, Павло і Юрій, від шкарпеток відмовились, попросили передати на війну бо там вони насправді дуже потрібні, а в лікарні у них все є.

Ми трохи розгубились, але Василина запропонувала хлопцям, якщо вони не проти, можемо поспілкуватись, Павло і Юрій погодились а Валерій не захотів.

Лікар провів нас до кімнати для спілкування і сказав, що більше нас не пропустить в лікарню…

Павло (25 років) з Шепетівки, одружений, жінка має от от народжувати, розмовляти не захотів, просто побув з нами.

Юрій (30 років) бармен, з Херсонської обл., 72 бригада. Потрапив в лікарню після обстрілу «Градами», отримав контузію, і шок, сім хлопців із чотирнадцяти померли підчас обстрілу в нього на очах.

Юрій, буд дуже здивований що ми зайшли в Психіатрію, до них ніхто не приходить, всі з ким вони спілкуються це психологи і психіатри, там є все, крім спілкування. Живуть по 10 хлопців у палаті.

Найбільше його турбує те, що Бог його не пробачить за те, що він вбивав на війні. Ми трохи пояснили, (на скільки ми це можемо пояснити), що він захищав свою Країну, своїх побратимів, свій народ, що це не напад а захист. Ще питав: «Ви мабуть думаєте, що ми тут усі психи» на що ми відповіли, ми по суті всі трохи психи, йому трішечки стало легше.

Вірить у Бога. Виникають у нього питання чому Бог допускає війни, допускає такі страждання для людей… але «Віра в Бога врятувала його життя». Свідчить про Молитву, про її силу, «як би Ви тільки бачили як ми там молимось».

Юра, попросив принести йому Хрестика, в нього був хрестик, але після приїзду в шпиталь порвалась нитка.

15.02.2015 ми посвятили хрестика і вирішили занести Юрію. До нас вийшов черговий лікар, Микола, сказав, що нам заборонено провідувати хлопців бо ми їм такого наговорили, що хлопці нас не хочуть ні бачити ні чути.

Ми були неприємно вражені такими словами, але наполягали на своєму, все ж таки попросили запросити Юрія до нас, щоб передати те, що пообіцяли і підемо. Юрій спав. Ми попросили лікаря, передати привіт від наполегливих Близнючок, хрестика і цукерки із Цитатами зі Св. Письма, пообіцяли прийти, навіть якщо Вони нас не хочуть бачити.

Через годинку Юрій написав смс, (номер телефону Юрій нам залишив попереднього разу), попросив пробачення, що не вийшов до нас, спав, дякував за Хрестика.

Психіатричне відділення, це насправді не відділення «психів», як ми всі собі думаємо. Так, там зовсім інше спілкування, виважені відповіді, якщо не знаєш відповідь на питання краще промовчати, фантазувати не доречно.

В Психіатричне відділення найперше потрапляють хлопці які все таки мають страх, що Бог не пробачить їм їхніх вчинків, також побачене на війні страждання, смерть Побратимів, це все залишає свій відбиток..., але Любов зцілює всі недуги і страждання.

Після цього ми не були в Психіатрії, трохи розгубились після такого прийому, але ми насправді наполегливі Близнючки бо З Нами Бог…

Василина і Марія Томишинець для «Оранти»