Неділя, 08 лютого 2015, 22:28

Великий піст попереджують підготовчі неділі і седмиці. Служби підготовчих неділь і самого Великого посту містяться в Посній Тріоді. Вона починається від Неділі про Митаря і Фарисея і закінчується Великою суботою, обіймаючи 70-денний період.

Передують Великому постові – святій Чотиридесятниці – Неділя про Митаря і Фарисея, Неділя і седмиця про Блудного сина, Неділя і седмиця М’ясопусна (м’ясо-пуст), Неділя і седмиця Сиропусна (сиро-пуст, сирна, масляна).

У підготовчі седмиці Церква готує віруючих до посту поступовим введенням стриманості: після седмиці загальниці (седмиця від Неділі про Митаря і Фарисея до Неділі про Блудного сина) відновлюються пости в середу і п’ятницю; потім слідує вищий ступінь підготовчої стриманості – заборона споживати м’ясну їжу. У підготовчих службах Церква, нагадуючи про перші дні світу і людини, про блаженний стан прародичів і їхнє падіння, про пришестя на землю Сина Божого для спасіння людини, розположує віруючих до посту, покаяння і духовного подвигу.

У Синаксарі Сиропусної суботи говориться, що подібно до того, «як воєначальники перед озброєним військом, що вже стоїть в строю, говорять про подвиги древніх мужів і тим підбадьорюють воїнів, так і святі отці, тим, що вступають у піст, вказують на святих мужів, що просіяли в пості, і навчають, що піст полягає не тільки у стриманні від споживання страв, але і в приборканні язика, серця і очей».

Таке приготування до посту Чотиридесятниці є давнім встановленням Церкви. Так, уже знамениті проповідники IV століття, святі Василій Великий, Йоан Золотоустий, Кирило Олександрійський, у своїх бесідах і словах говорили про стриманість в Неділі, що передують Великому постові. У VIII столітті преподобні Теодор і Йосиф Студити склали служби на Неділі про Блудного сина, М’ясопусну і Сиропусну; в IX столітті Георгій, митрополит Никомидійський, склав канон на Неділю про Митаря і Фарисея.

Готуючи до посту та покаяння, Церква в першу Неділю прикладом митаря і фарисея нагадує про смирення, як істинний початок і основу покаяння та всякої чесноти, і про гординю, як головне джерело гріхів, що оскверняє людину, віддаляє її від інших людей, робить боговідступником того, що ув’язнює себе в гріховну самотню оболонку.

Смиренність, як шлях до духовного піднесення, показав Сам Бог Слово, що смирився до немічного стану людської природи, «прийнявши вигляд слуги» (Флп 2,7).

У піснеспівах Неділі про Митаря і Фарисея Церква закликає «відкинути» високохвальну гординю, вивищення люте, згубне, «високе самохвальство» і «пусту пиху».

Для пробудження почуттів покаяння і плачу за гріхи Церква в підготовчі Неділі співає на утренях, починаючи з Неділі про Митаря і Фарисея і закінчуючи П’ятою неділею посту, після Євангелія, співу «Воскресіння Христове бачивши» і читання 50-го псалма, перед каноном, зворушливі стихири «Відчини мені двері покаяння, Життєдавче», «На стежки спасення настав мене, Богородице», «Роздумуючи над безліччю моїх гріхів, окаянний, жахаюся». Порівнюючи 70-денний період Тріоді з 70-річним перебуванням Ізраїля в полоні вавилонському, Церква в деякі підготовчі Неділі оплакує духовний полон нового Ізраїлю співом псалма 136 «На ріках вавилонських».

В основу першої стихири – «Відчини мені двері покаяння» – покладена притча про митаря: з неї взяті порівняння для зображення покаянного почуття. В основі другої стихири – «На стежки спасення настав мене» – лежить притча про блудного сина. В основі третьої – «Роздумуючи над безліччю моїх гріхів» – пророкування Спасителя про Страшний суд.

У Неділю про Блудного сина євангельською притчею (Лк 15, 11 - 32), від якої отримала назву і сама Неділя, Церква показує приклад невичерпного Божого милосердя до всіх грішників, які з щирим каяттям звертаються до Бога. Ніякий гріх не може похитнути чоловіколюбства Божого. Душі, що розкаялася і відвернулася від гріха, що пройнялася надією на Бога, Божа благодать виходить назустріч, цілує її, прикрашає і торжествує примиренням з нею, якою б вона не була гріховною колись, до свого каяття.

Церква настановляє, що повнота і радість життя полягають у благодатному союзі з Богом та в постійному спілкуванні з Ним, а віддалення від цього спілкування являється джерелом духовних лих.

Показавши в Неділю про Митаря і Фарисея справжній початок покаяння, Церква розкриває всю його силу: при істинному смиренні і каятті можливе прощення гріхів. Тому жоден грішник не повинен розчаровуватися у благодатній допомозі Отця Небесного.

Неділя М’ясопусна називається також Неділею про Страшний суд, так як про нього читається Євангеліє на Літургії (Мт 25, 31-46).

У М’ясопусну суботу, яка називається також вселенською отцівською суботою, Церква звершує поминання «всіх од віків спочилих, що у вірі жили побожно та благочестиво спочили: в пустинях чи містах, на морі чи на землі, чи на іншому місці… що від Адама до нині, чисто Богові служили – отців і братів наших, і теж приятелів та свояків і кожну людину, що в житті вірно Богові служила і до Нього переставилася всяким видом і способом». Церква ревно просить «щоб могли вони під час суду дати добру відповідь Богові і у радості праворуч Нього сподобилися стати серед праведних і в світлому причеті святих, та були достойними Небесного Його Царства».

По несповідимому Промислу різною буває смерть у людей. «Належить відати», – йдеться в Синаксарі, – «що не всі падають в прірву з гірських круч, винищуються вогнем, морем чи іншими раніше названими смертними бідами, а також холодом і голодом – зазнають це за Божим велінням. Бо промисли Божі такі, що з них одні бувають за благоволінням, інші – за допуском, треті –  заради випробування, і заради попередження, і заради напоумлення».

У М’ясопусну суботу  Церква, як любляча мати, особливо молиться за тих померлих, які можливо були похоронені без церковної молитви або за яких взагалі ніхто не молиться. Церква молиться, щоб Господь «сподобив долі праведних», «вірних, що потонули у воді і були винищені війною, охоплені землетрусом і вбивцями забиті, і вогнем спалені». Возноситься моління за тих, хто в невіданні і не в своєму розумі закінчив своє життя, за тих, яким Господь, знаючи все корисне, допустив померти раптовою кончиною – «що відійшли несподівано від печалі й радості» і за тих, хто загинув в морі або на землі, на річках, джерелах, озерах, які стали здобиччю звірів і птахів, яких вбито мечем, спалено блискавкою, які замерзли на морозі і в снігу, поховані під земляним обвалом або стінами, яких вбито через отруєння, задушення і повішення ближніми, які загинули від всякого іншого виду несподіваної і насильницької смерті.

Думка про кінець нашого життя при згадуванні про тих, що відійшли вже у вічність, отвережуючи, діє на кожного, хто забуває про вічність і немов приліплюється всією душею до тлінного і швидкоплинного.

Неділя М’ясопусна пригадує нам про загальний і останній Страшний суд живих та мертвих. Це нагадування необхідно для того, щоб люди, які згрішили, не впали в безтурботність і недбальство про своє спасіння в надії на невимовне милосердя Боже. Церква в стихирах і тропарях служби цієї Неділі зображує наслідок беззаконного життя, коли грішник стане перед безстороннім Судом Божим.

Нагадуючи про останній Суд Христовий, Церква разом з тим вказує і істинний сенс самої надії на милосердя Боже. Бог милосердний, але Він і справедливий Суддя. У богослужбових піснеспівах Господь Ісус Христос називається праведним, а Суд Його – справедливим і непідкупним випробуванням. І закоренілі грішники, і ті, що безтурботно покладаються на милосердя Боже, повинні пам’ятати про духовну відповідальність за свій моральний стан, а Церква всім своїм богослуженням цієї Неділі прагне привести їх до усвідомлення своєї гріховності.

На які ж діла покаяння і виправлення життя особливо звертається увага? Насамперед і головним чином, на діяння любові і милосердя, бо Господь винесе Суд Свій здебільшого за ділами милосердя і при тому можливими для всіх, не згадуючи про інші чесноти, не однаково доступні для кожного. Ніхто з людей не має права сказати, що він не міг допомогти голодному, напоїти спраглого, відвідати хворого. Матеріальні діла милосердя цінність свою мають тоді, коли вони будуть проявом любові серця та з’єднані з духовними ділами милосердя, якими і тіло, і душа ближніх облегшуються.

Остання підготовча до Святої Чотиридесятниці седмиця називається сирною, сиропусною, масляною. У цю седмицю вживається лише молочна їжа: молоко, сир, масло, яйця.

Церква, поблажливо ставлячись до нашої немочі і поступово вводячи нас в подвиг посту, установила в останню седмицю перед Чотиридесятницею вживати молочну (сирну) їжу, «щоб ми, від м’яса і звичайного споживання їжі ведені до суворої стриманості..., мало-помалу від приємних страв прийняли кермо, тобто подвиг посту».

Піснеспівами сирної седмиці Церква вселяє нам, що ця седмиця є вже переддвер’я покаяння, предпразденство стриманості, седмиця передочищувальна. У цих піснеспівах Свята Церква запрошує до суворої стриманості, нагадуючи про гріхопадіння прародичів, що сталося від нестриманості.

У Сиропусну суботу звершується спогад святих мужів і жінок, які подвигом посту просіяли. Прикладом святих подвижників Церква зміцнює нас на подвиг духовний, «щоб споглядаючи первообразне і незлобиве їхнє життя, творили ми численні і різні добродійства, наскільки хто має сили», пам’ятаючи, що святі подвижники і подвижниці, яких Церква прославляє, були людьми, наділеними немочами плоті подібно до нас.

Остання неділя перед Великим постом має в Тріоді найменування: «Неділя Сиропусна, вигнання Адамове». У цей день згадується подія вигнання наших прародичів з раю.

Сиропусна неділя називається також Неділею Прощення. У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: звершувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд звершувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення.

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають чотири передпостові неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, – для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Той тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготують його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.

http://www.ukr-parafia-roma.it/