Головна

Таємниця музики

Музика має унікальну силу, бо вона здатна надихнути людське серце на шляхетні вчинки. Це загальновизнаний факт. Музиці часто надається особливе місце серед інших видів мистецтва. Вважається, що будь-яке мистецтво прагне стати музикою.

Вона супроводжує нас усюди, але що дивно, музиці на практиці приділяється менше уваги й поваги, ніж будь-якому іншому мистецтву. Більшість людей звикли витрачати свій час на перегляд фільмів, рідко хто просто слухає музику, зазвичай вона служить приємним або стимулюючий фоном. Насправді музика сприймається саме так через свою швидкоплинну й «нематеріальну» природу, звертаючись лише до одного з чуттів.

Це не просто питання «культурності» й «некультурності» людини. Навіть інтелектуала важко змусити сидіти в зовнішній та внутрішній тиші, слухаючи музичний твір. Це тому, що музика частіше концептуально не пов'язана з іншими мистецтвами, вона стимулює постійне, непослідовне мислення через відсутність зорового сприйняття і коротку концентрацію уваги. Ще уважне прослуховування музики схоже на молитву. Це те, на що ніхто, здається, не має змоги чи бажання знайти час.

Музика, мабуть, найменш зрозуміле мистецтво. Навіть справжні поціновувачі й критики часто зустрічаються з великими труднощами, коли пояснюють, що саме їм подобається у конкретному музичному творі, натомість легко описують свої емоційні враження. Це в свою чергу створює суперечки щодо музичного смаку. Про це гарно сказав французький письменник Стендаль: «Ми не здатні пояснити, чому наші вподобання в музиці обертають мудреця в музичного фанатика».

"Музика, мабуть, найменш зрозуміле мистецтво. Навіть справжні поціновувачі й критики часто зустрічаються з великими труднощами, коли пояснюють, що саме їм подобається у конкретному музичному творі, натомість легко описують свої емоційні враження.

Філософи не набагато просунулися в розумінні музики, й на це є певні причини. Перша полягає у тому, що темі самої краси приділялося мало уваги, порівняно з темами буття, істини й добра. «Краса є бідним родичем трансцендентальної сім'ї», — відзначив релігійний філософ Етьєн Жільсон. Об’єктом обмірковування філософів про красу була скоріше «ідея красивого», ніж «конкретні, чуттєві речі», в яких перебуває художня краса.

Внаслідок цього виникає друга причина, чому розуміння музики вислизає від філософів: понад усі інші мистецтва, музика не може бути переведена в поняття, а філософія рішуче концептуальна наука. Зокрема, філософи й теологи стародавнього та середньовічного світу, як правило, пишуть про «музику сфер», теорії акустики й музику як вираження математики. Однак, які б плідні не були їхні дослідження в цих галузях, вони не зосереджувалися на мистецтві музики як такої.

Третя причина — історична — тільки протягом останніх двох століть музика (тобто, музика у чистому вигляді) була відокремлена як самостійний вид мистецтва. Наприклад, коли Платон писав про музику, яка імітувала пристрасті, його визначення музики (mousike) включало слова й було глибоко прив'язане до драматичної вистави. Навіть зараз, коли інструментальна музика стала більш відомою, вона часто розглядається як поверхнева або декоративна. У своїй праці «Критика чистого розуму» Іммануїл Кант розрізняв «вільну красу», яка є «самобутньою» і не вимагає ніяких посилань на щось поза неї, і  «означальну краса», яка приєднана до концепції. Він відніс музику без тексту до вільної краси. По суті, краса інструментальної музики є найчистішого роду, але за іронією долі, це привело Канта до думки, що музика є найнижчою з мистецтв, яку можна прирівняти хіба що до дизайну шпалер, бо вона «просто грає у відчуттях». Вона не представляє ідею, яка підлягає концептуальному естетичному судженню, яке для нього було вищою функцією мистецтва.

" По суті, краса інструментальної музики є найчистішого роду, але за іронією долі, це привело Канта до думки, що музика є найнижчою з мистецтв, яку можна прирівняти хіба що до дизайну шпалер, бо вона «просто грає у відчуттях».

Якщо це правда, що мистецтво, яке не посилається на розум може тільки звертатися до почуттів, Кант був правий, кажучи, що інструментальна музика є «скоріше задоволенням, аніж культурою». Але музика швидше звертається до інтелекту, ніж до розуму, якому передує інтуїція. Якщо ми хочемо зрозуміти мистецтво в раціоналістичному столітті, ми повинні знайти й повернути людське серце, до якого звертається усе мистецтво, а особливо, музика. Тоді справжня глибина й роль музики буде нам відкрита.

Врешті-решт, єдиний спосіб зрозуміти музику — це витрачати багато часу, слухаючи її, але ті, хто бажають поглибити свої знання також можуть звернутися до маловідомого нарису французької черниці-бенедиктинки — Елізабет-Паули Лабат (1897-1975 р.р.). Будучи талановитою піаністкою, органісткою і композитором, яка навчалася у приватній музичній школі Schola Cantorum в Парижі, Лабат вступила до бенедиктинського ордену Сен-Мішель-де-Кергонан в 1922 році. Її есе «Пісня, якою я є. Таємниця музики» було опубліковане в 1963 році. Це не що інше, як повноцінний трактат про роль музики в духовному житті.

Зосереджуючи нашу увагу на серці, Лабат, хоча й знайома з філософською традицією, залучає ідеї не тільки філософів, але й містиків та поетів, а також черпає матеріал із власного музичного досвіду й сорока років чернечого життя. Хоча Лабат в основному посилається на європейську традицію від григоріанського церковного співу до Стравінського, її погляди в рівній мірі підходять до красивої музики будь-якої культури.

У наступних частинах цієї статті, я розгляну погляди Лабат про базову ідентичність, трансцендентальні якості й духовну цінність музики.

У своєму есе «Пісня, якою я є» Лабат розглядає «музику як мову спілкування невимовного духовного змісту». Те, що посилання на музику як мову не є буквальне, а аналогічне, свідчить опис «невимовності»  її змісту. Все у творі образ, знак, символ більш високої духовної реальності, значення якої не слід розуміти лише абстрактно.

Оскільки людина поступово панує над створеним через філософію і науку, а також прагне практично застосовувати речі, щоб все навколо служило їй, проста наявність навколишніх речей, як правило, відходить на задній план, а разом з ним — наше усвідомлення їхньої божественної іскри або трансцендентного елементу. Це твори мистецтва, більш ніж природні, не створені, щоб бути десь використаними, але, щоб бути присутніми для нас в самих собі. Це їхне власне буття, яке ми називаємо красою, яку ми цінуємо.

Мистецтво взагалі й музика зокрема привертають нашу увагу до божественної іскри, яка проявляється в реальності речей і налаштовує нас до «буття» речей у цілому.

" Чим людство стає дозрілішим і починає все більше усвідомлювати себе, а також гіркий і складний характер своєї долі, тим більше воно прагне виразити це в музиці — у мистецтві, яке найбільш підходить для передачі основних прагнень людини, у якому можна висловити людське життя, любов і бажання за допомогою нових способів.

Сутність музики

Перш ніж розглянути, що «означає» музика, ми повинні розібратися, що таке «музичні знаки» самі по собі. Основними елементами музики є ритм і мелодія. Для Лабат ритм — чоловічий елемент музики, яка надає порядок, форму й життя жіночому елементу — мелодії. Ритм— це елемент «пропорції і балансу», тоді як мелодія — це «спонтанність і витонченість». Музика, таким чином, є поєднаннням порядку та любові. Гармонія в основному — це розвиток, прояв складності в єдності.

Крім цих основних елементів, Лабат не намагається описати методи музики за всю історію, оскільки, на її думкою, їхня кількість постійно зростатиме, поки існує людство.

«Оскільки, музика по суті живе мистецтво, вона завжди буде рухатися в бік нових форм і нових засобів вираження, заснованих на фундаменті мелодії, ритму і гармонії. Чим людство стає дозрілішим і починає все більше усвідомлювати себе,а також гіркий і складний характер своєї долі, тим більше воно прагне виразити це в музиці  у мистецтві, яке найбільш підходить для передачі основних прагнень людини, у якому можна висловити людське життя, любов і бажання за допомогою нових способів. Таким чином, від ще примітивного і водночас досконалого мистецтва Григоріанської кантилени і ранніх мотетів до творів Онеггера і Стравінського, музика завжди  шукатиме чогочь більш гнучкого і витонченого  у своєму ритмі, нових кольорів модальності,  більш сугестивного звучання, гармоній, якіє багатші, відважніші та духовніші»

В якому значенні музика є експресивною? Правдиві теорії, які стверджують, що в нашій культурі найпопулярнішою є та музика, яка виражає емоції, пристрасті або настрій. З іншого боку, Лабат підтримує твердження Ігоря Стравінського про те, що «музика, за самою своєю природою, по суті безсила висловити хоч щось, незалежно від того чи то почуття, чи настрій, чи психологічний стан, чи явища природи тощо». За Стравінським, «музика виражає себе».

Це може здатися гострим запереченням загальноприйнятої точки зору, але Лабат розглядає його як зрозумілу реакцію на концепцію музики, яка не хоче визнати, що джерело величі музики «лежить за межами людських почуттів, навіть найблагородніших, в незбагненному абсолюті». Справді, важко зробити так, щоб музика була настільки точною, щоб виразити особливі емоції. Лабат обирає гнучкішу позицію, зазначивши, що «різні пристрасті позначені різними модальностями».

«Любов, наприклад, може бути спокійною або імпульсивною, радісною або сумною, при цьому залишається тією ж любов’ю. Будучи мистецтвом ритму, музика схильна передавати імпульси душі, які не є самими почуттями, а скоріше виразами нескінченності відтінків, які можуть набувати емоції»

" Музика, за самою своєю природою, по суті безсила висловити хоч щось, незалежно від того чи то почуття, чи настрій, чи психологічний стан, чи явища природи тощо, музика виражає себе.

Те, що ми нечітко називаємо «емоціями», які викликані музичним твором, можна віднести до різних пристрастей. Якби це було не так, Бах або Моцарт не змогли б перенести мелодію для одного тексту на інший без жодної художньої втрати.

Не відкидаючи загальноприйнятої точки зору, Лабат також підтримує погляди Стравінського щодо суті музики: «Тоді як музика не передає почуття або точніше, кінетичний аспект почуття, вона на більш глибокому рівні є чистою конструкцією звуку, який перевершує будь-яке збудження, будь-які настрої серця. Більш глибоким рівнем музики є «суверенна краса», через яку великі твори «наповнені містикою».

Тут ми знаходимо цікаву аналогію між музикою і різними рівнями читання Святого Письма. Під час читання Святого Письма ми переходимо від буквального значення, до поглиблення рівнів духовного змісту. Так само, коли ми чуємо музичний твір, ми можемо спочатку бути переповненими певними враженнями, почуттями, асоціаціями та образами, які можуть навіть бути задумані композитором, як в деяких творах, наприклад, Дебюссі. Тим не менше, тільки тоді, коли ми виходимо за рамки цих вражень і прислухаємося до чистого ритму звуку, ми виявляємо суверенну красу.

«Будь-хто, хто не був захоплений цим божественним світлом ще не відчув музику по-справжньому, він лише перебуває в її передчутті. З точки зору істотного, божественного елементу, це правда, що музика є «конструкцією звуку, більш нічого». [...] Ми стоїмо перед абсолютом істини та любові, які сяють у красі. [...] Чиста краса, що відкривається поза знаками, запрошує нас вийти за межі музики і за межі себе, щоб ми могли долучитися до неї в її святилищі».

Лабат розширює аналогію ще далі. Є деякі висловлювання в Святому Письмі, які несуть в собі лише духовний зміст: «Перш ніж був Авраам, Я є», «Бог є любов». Так само й музика, яка так чисто з’єднана зі  своїм творчим джерелом, що пов'язує нас з невидимим світом без посередництва думок і почуттів. Лабат, як і багато інших, вважає, що цю особливу чистоту можна віднайти в деяких творах Баха.

" Музика є найвищою з мистецтв, бо наближається до краси найбільш чисто й прямо, без посередництва слів, понять або асоціацій.

Із цієї причини музика є найвищою з мистецтв, бо наближається до краси найбільш чисто й прямо, без посередництва слів, понять або асоціацій. Всі інші форми мистецтва, за виключенням нерепрезентативного живопису й скульптури, мають на увазі деяку абстракцію, зовнішнє посилання або змішування. Проте музика, як найбільш незалежна з мистецтв, найближча до існування у чистій формі, тобто виражає сама себе.

Важлива присутність трансцендентної краси, а не відсутність більш чи менш випадкових зображень або почуттів. Немає нічого поганого в музиці в супроводі слів, які звертаються до нашої уяви. Якщо ці слова інтегровані з обережністю, не спрощуючи музику, а також не відволікаючи від неї, вони можуть навіть допомогти людям зрозуміти музику на більш глибокому рівні.

Слід, звичайно, пам'ятати, що музика, незалежно від своїх трансцендентних якостей, несе в собі печатку особистості, яка створила її. Лабат відзначає, що музика, яка живе вічно, прагне володіти обома величинами, трансцендентністю або універсальністю, а також «характером» (як називає його Лабат), печаттю особистості свого творця, його культури, часу, місця і традиції.

Якщо є музика, яка, здається винятково чистою, є також музика, яка зраджує свою мету через своє грубе відтворення технічними засобами або маніпулятивне використання асоціацій. Якщо елементи музики використовуються, «щоб справити враження на слухача, щоб причинити йому свого роду насильство, якщо вони прагнуть більше роздратувати слухача, аніж торкнутися його душі, якщо вони служать лише тому, щоб заповнити пробіл або підсилити віртуозність виконавця, то вони не є знаками за своєю вартістю, вони стають самоціллю, зраджуючи мистецтву».

" Немає нічого поганого в музиці в супроводі слів, які звертаються до нашої уяви. Якщо ці слова інтегровані з обережністю, не спрощуючи музику, а також не відволікаючи від неї, вони можуть навіть допомогти людям зрозуміти музику на більш глибокому рівні.

Чиста музика відкриває, а не руйнує серце слухача. Лабат наводить Григоріанський хорал зокрема, як музику, яка «ставиться до нас з великою повагою».

Те, що тут у великій мірі наголошується на справжній сутності музики,  не означає, що слухання музики має стати значним виснажливим зусиллям. При слуханні музики необхідна не напруга, а увага, відношення до музики з «пильною увагою душі, яка для того, щоб отримати, віддає себе і чекає».

Музика та душа

Краса сприймається розумом і торкається чутливості, але її невизначений характер і спосіб, за допомогою якого вона кличе нас вийти за межі наших повсякденних потреб і схильностей показує, що «наша душа містить недосліджені глибини», в які проникає музика і відкриває їх нам. Це не підсвідомість, а «над-свідомість», частина душі, яку прагне розкрити Лабат в її другому розділі «Умови сприйняття краси».

Містики і поети є найбільш компетентними, щоб навчити нас цьому внутрішньому світу, до якого музика веде нас понад усі мистецтва, оскільки вони відчули його. Лабат розрізняє саме таких два типи вчителів пізнання внутрішнього світу, оскільки містики в християнському сенсі бачать усе у світлі відкуплення, освячуючої благодаті й житті Трійці, в той час як поети, незалежно від того, чи бачать вони речі в надприродному світлі чи ні, налаштовані й натхненні «диханням Бога» в усьому, що Він створив. Тим не менше, я думаю, що Лабат не заперечуватиме твердження, що поети та всі митці знаходяться в таких тісних стосунках з Буттям, що самі є містиками природного порядку.

Містики (серед них Святий Августин, Святий Фома, Святий Бонавентура, Таулер, Святий Йоан від Хреста, Свята Тереза Авільська) говорять про «глибину, центр або вершину» душі як щось, що знаходиться  «понад і поза межами наших здібностей, в точці, де вони виникають, як таємниче святилище, де ми нерозривно пов'язані з Богом і підтримуємося Ним». Це «область досконалої простоти і єдності, те місце, де благодать народжується і сповнюється», «істинна батьківщина, яку ми покликані відновити через сходження в глибини нашого справжнього я». Це внутрішня пустеля, Царство Боже, місце абсолютної наготи і багатства, де тиша й порожнеча зустрічає невичерпне джерело і повноту буття». У першій частині цієї статті, я назвав це місце ??«серцем», хоча цей термін схильний до багатозначності.

" Чиста музика відкриває, а не руйнує серце слухача.

Святий Августин називає це таємниче святилище пам'яттю — «здатністю в будь-який момент відновити в собі приховану присутність Бога». У відносинах пам'яті з іншими здібностями душі виявляється образ Трійці. Для Августина, як пояснив Гілсон, «пам'ять породжує причину, а пам'ять і воля відновлють волю». Іншими словами, вершина свідомості — це є пам'ятання про Бога, на образ якого ми створені, і саме ця пам’ять дозволяє нам знати й прагнути Його. І тільки тоді, коли ми знаходимо цей відбиток Творця, ми виявляємо нашу справжню сутність.

Містик, зійшовши в глибину душі або піднявшися у її висоти, бачить весь Усесвіт із точки зору Бога-Творця, і, таким чином, має солідарність з усіма створеними речами, як у Святого Франциска Ассизького — «брат сонця і сестра місяця». Через те, що містик також знає Бога як Спасителя і Освятителя, а також втілену людину, створіння для нього набирає ще більш високої гідності.

Тому що споглядання по суті є ідентифікаціює з предметом споглядання, ця солідарність є також баченням поета, який торкається таємниці Буття, вічності в красі створеного. Він може не знати цієї таємниці, але він торкається її інтуїтивно і через поетичне бачення «викуповує час», повертаючи сотворене до його вічного кореня. Таким чином, можливо, не знаючи про це, поет відкриває себе, торкаючись до вічного в собі кореня.

Містик виявляє вічність у речах, бо він відкрив це в собі й тому бачить все з точки зору присутності Бога в душі. Поет торкається Божої присутності у своїй душі, бо торкаючись вічності в створених речах, він змальовує її через споглядання центру свого я.

" Легко усвідомити частку себе, яка раніше була відома, але через мистецтво можна відкрити незвідані глибини своєї душі, про існування яких ви ніколи не підозрювали.

Таким чином, містик і поет обидва наближаються до того самого кореня Буття з різних напрямків. Поет, який (якщо він не християнин) не знає, до чого він наближається, ідентифікує себе з Буттям, але в темряві й мигцем, як двоє закоханих в Пісні Пісень розділені гратами. Містик живе повністю у світлі, бо Христос постукав і увійшов через двері душі.

Це сокровенне святилище існує в кожній людині,  не тільки в містиках і поетах,  мистецтво може привернути всіх до цього місця і змусити їх усвідомити глибини своєї душі. Навіть більше, ніж про поезію, це можна сказати про музику, оскільки поезія торкається Буття через слова й поняття, музика ж занурює нас одразу в невідомий, внутрішній світ.

Справжню місію музики влучно висловив великий джазовий піаніст Білл Еванс:«Музика повинна збагачувати душу, вона повинна вчити духовності, відкриваючи людині частину себе, яка не могла бути виявлена іншим чином.Легко усвідомити частку себе, яка раніше була відома, але через мистецтво можна відкрити незвідані глибини своєї душі, про існування яких ви ніколи не підозрювали. Ось це справжня місія мистецтва. Митець повинен знайти щось усередині себе, що є універсальним і що він може виразити певним чином, щоб передати це іншим людям. Магія мистецтва в тому, що воно може спілкуватися з людиною, яка не може збагнути його. Збагачення  — це основна функція музики».

Велична музика, якщо ми дійсно відкриті для неї, окрилює нас і робить нас вільними від «поневолення дріб'язковим», від убогості нашого обмеженого інтелекту та серця, стисненого егоїзмом. Якщо ми матимемо це на увазі, ми будемо сприймати музику з великою увагою, повагою і духовним захопленням. Також в межах цього більш глибокого розуміння музики, Лабат допускає, що вартість музики не обов'язково буде применшена, якщо вона використовуватиметься з метою «відпочинку та спокою».

Наш досвід прекрасного та таємничого найбільшою мірою проявляється тоді, коли несхожі речі поєднуються. Найбільш очевидним прикладом цього є Воплочення, в якому Всемогутній Бог стає маленькою, беззахисною дитиною та потім помирає принизливою смертю, щоб зробити людей богами. Тяжіння та відторгнення це  таємні закони Всесвіту, які, можна сказати, складають саму сутність музики. У такому розрізненні між контрастом та єдністю я пишу завершальну частину цього есе про музику. Це есе ґрунтується на читанні книги с. Елізабет-Паули Лабат під назвою «Пісня, якою я є

Музика та зв’язок

Пропорцію, гармонію, ієрархію та прогресію можна знайти не тільки в музиці, а в складовій частині космосу та життя людини. Ритми Всесвіту походять від та повертаються до Творця, сутність якого полягає у відносинах Трійці. Для Лабат уся сутність музики полягає у зв’язку мелодії, гармонії та ритму, які в свою чергу є поєднанням вібрацій, що виникають одночасно та в певному проміжку часу.

Саме через цей зв’язок ми отримуємо певні прозріння щодо того, чому чудова музика може викликати в нас сльози, цьому Лабат присвячує цілу главу. Ми живемо у стосунках із Богом, не тільки з Тим, хто сотворив нас у певному проміжку часу минулого, однак, з Тим, хто є протилежним джерелом нашого буття, значенням нашого життя. Також зрозумілим є те, що, коли пережиття краси приводить нас до контакту з Богом, у глибинах нашої душі, ми проливаємо сльози радості та полегшення.

Однак природа таких сліз є дуже складною тому що, ми, як гріховні істоти, що живуть у відчуженні, частково відрізані від справжнього джерела нашого буття. Наші сльози виникають не тільки від радості, але й від «болючої ностальгії» — печалі через те, що ми втратили можливість жити в раю. Таким чином, як зазначалось раніше, досвід прекрасного все більше зумовлює пробудження глибинного контрасту — «ідеального щастя, поєднаного з великим жалем».

Як християни, ми знаємо, що така ностальгія не я тільки справою минулого, тому що є інший, більш значущий рай, що чекає на нас, у який ми, на жаль, ще не можемо увійти. Клайв Льюїс умів підкреслити те, що його життя має різні барви в певні моменти, часто у зв’язку з пережиттям прекрасного, під яким він мав на увазі відчуття радості, яке він відрізняв від поняття задоволення та щастя. Таким чином, чим більше радості в пережиті прекрасного, тим глибша фрустрація у перехідній природі такого пережиття. Як писав Бодлер:

«Коли витончена поема викликає сльози на ваших очах, ці сльози не є доказом великої радості, вони радше є свідченням дратівливої меланхолії, через напруження нервів, через природу, приречену на недосконалість, яка відразу бажає володіти на Землі тим таємним знанням щодо раю».

" Чим більше ми відпочиваємо в Бозі, тим більш енергійним буде наш власний рух.

Трансцендентна музика

Зв’язок є однією з трансцеденталій одним із атрибутів Буття (наприклад, Бога). Поняття «атрибут» не має сприйматися як те, що Бог має якісь якості окремо від Його сутнісного Буття. Навпаки, ми можемо сказати, що Бог поєднує у собі багато чого, що Бог є життям, любов’ю, істиною, єдністю, красотою, божественністю та ін. Поки ці атрибути приймають участь у Бутті, поки вони існують, доти всі речі також є частиною усіх трансцеденталій. Уже подивившись на музику та взаємозв’язок, ми побачимо особливий спосіб у який музика представляє життя, любов, істину та єдність. Це є те, як музика єднає нас із Богом.

Музика — це мистецтво руху та спокою. Як зауважила Лабат: «У Бозі життя одночасно є поєднанням вічного, руху та основи». Ритм буття є моментом переходу від Єдності до Троїчності, й цей рух досконало завершується у Трійці. Чим більше ми відпочиваємо в Бозі, тим більш енергійним буде наш власний рух. Артистичне натхнення само по собі має тринітарний рух, тому що артист веде життя, яке досягає свого остаточного, зовнішнього представлення у вигляді виробу мистецтва. Поки найбільш «напруженою» формою життя, якою володіє картина чи статуя, є пасивність, у музиці життя дихає та перебуває у русі.

Найбільш повною формою життя є вічність, єдине всеохопне теперішнє. Однак людина знаходить свій шлях до вічності не тільки деякими, більш-менш ілюзорними проміжками часу, а через час-в-собі. Граючи чи слухаючи музику, ми віддаємося теперішньому моменту, забуваємо час, тоді, коли вся композиція єднається у пам’яті.

Щоб розуміти життя Бога, ми маємо знати, що «Бог є любов» (1Йн 4,8). Музика — мова любові, яка безмежно виражає себе в красі, задовольняючи душу та оспівуючи почуття. Також ми часто говоримо про любов завдяки музичним термінам «конкорд» і «гармонія» та завдяки тим речам, для яких музика часто використовується: святкуванням, хвалі, подяці, які самі є результатом любові. Любов може проявлятися в багатьох аспектах, так само й у музиці, однак її сутність завжди залишається однаковою.

Любов — це істина, що пояснює «наше походження, нашу долю та наш кінець». Музика є радше голосом правди до тих пір, поки артист залишається вірним натхненню, яке походить із його глибинних джерел, аніж бажанням справити враження чи лише технічним досягненням. Певний тип «знання», який пропонує музика походить не від абстракції, а радше від почуттів, «єдиного виду інтуїтивного знання притаманного людині». Розум «пізнає себе» у красі, яку він знаходить поза собою, а також в унікальній людській креативності. Таким чином, музика не є тільки уникненням чи світом фантазій. Вона є не менш, ніж «країною реальності», тому що її реальності — занадто прозорі та насичені концептуальним вираженням.

" Музика є радше голосом правди до тих пір, поки артист залишається вірним натхненню, яке походить із його глибинних джерел, ніж бажанням справити враження чи лише технічним досягненням.

Музика та єдність

Усі з вищеперелічених трансцеденталій є єдиними, але така єдність досягає своєї таємничої досконалості у трьох постатях Бога. Через те, що музика робить нас спорідненими з усіма речами, Лабат зараховує її до «священної єдності». Коли ми по-справжньому слухаємо музику, ми єднаємось у тілі, серці та розумі. Ми також єднаємось із зовнішнім світом таким чином, що дари поєднуються зі спогляданням та з речами, які ми споглядаємо.

Прагнення до єдності можна знайти не тільки в красі та трансцендентній реальності музики, а також у її елементах та методах. Як ми володіємо єдністю у собі, перед тим, як ми можемо стати одним із іншими, згідно молитви Христа, так і у великій музиці:  кожна індивідуальна частка має свою єдність, яка розповсюджується назовні, щоб досягти єдності цілого. Ритм — основний елемент у музиці, він виконує функцію «одночасного розвитку та синтезу». На технічному рівні, єдність може бути виражена в розгортанні цілого уривку від мелодичної тематики, у стабільному підґрунті, яке виникає унаслідок гармонійного розвитку, іншими словами, басової лінії чи в появі єдиного мотиву, який здається, що спрямовує усю працю в цілому до єдиного, заключного моменту.

Я також хочу додати, що так, як тіло зберігає єдність із душею, так і музика поєднана з ритмом. Ритм не є тільки загальним структурним елементом музики в її композиції, він надихає та є джерелом подальшого руху до моменту виконання. На тому рівні, коли музиці не вистачає ритму, її елементи складаються з багатьох атомів, які розпадаються, коли тіло помирає. Найбільш геніальна мелодія та гармонія без пульсу схожа на, згідно зі словами Св.Павла, християнина, який має усі дари Святого Духа, «мідь бренячу або кимвал звучний» (1Кор.13,1).

Тільки Христос володіє повнотою життя, любові та істини, увінчаними єдністю. Він сходить із божественних висот та «примирює у собі найбільш різкі контрасти», захоплюючи усе сотворіння та підносячи його до єдності в Трійці. Містики вбачали в музиці єдність Блаженного Споглядання, у якому є

«Одне світло (Бога та Агнця), одне життя, (що сходить із трону Величності), одна любов (Бога люблячого) та одна єдність, (яка тримається на ідеальній згоді Бога з тими, хто є Його, з ангелами та людьми, що формують єдине суспільство)».

" Коли ми по-справжньому слухаємо музику, ми єднаємось у тілі, серці та розумі.

Музика та благодать

Оскільки наше дослідження природи музики та екстраординарної книги Лабат підходить до кінця, ми спробуємо дізнатись, що, хоча, музика є духовним знаком та знаряддям трансцендентної краси, вона сама не є такою красою. Чим вище добро, тим більша сила, що веде нас до Бога, тим більша небезпека поставити таке добро на місце Бога. Найбільш божественна музика не може зробити нас моральнішими. Незважаючи на її можливість привести нас до спілкування з Творцем, вона не спроможна зменшити відстань між природою та благодаттю. Великий творець робить шедевр, який є відокремлений від нього самого, святий — сам є шедевром, який сформований Богом, не тільки як Творцем, але як Відкупителем та Освятитетелем.

Духовні дари, отримані неправильним шляхом, можуть утримувати нас від єдності з самим Богом «в ідеї досконалості». Саме в цьому ми можемо побачити одну вирішальну різницю між роботою благодаті та досвідом естетичної краси:

«Дійсно правдиве те, що, щоб торкнутись Бога в радості споглядання, ми маємо спочатку відірватися від божественного. Ми повинні бути роздягнені благодаттю в ночі очищення, що є найбільшим болем для містика. Естетична краса, з іншої сторони, схоплює нас без попереднього аскетизму так, якби ми зовсім не були грішниками, однак уже є готовими для її видатної радості».

Поки Лабат дає зрозуміти, що мистецтво не може бути сурогатом релігії, вона також відкриває справжню славу мистецтва, понад усім — мистецтва музики, через яке навіть найбільшому грішнику дозволяється відчути передчуття блаженного бачення та дозволяється отримати знання про те, що робить природу трансцендентною. Для тих, хто, за словами Св.Бенедикта, «нахилили вухо серця», музика є одночасно школою споглядання та манною у пустелі, що відкриває нас до чесноти надії, даючи докази щодо пробудження бажання місця, яке досі було небачене, де кожна частинка нашої душі буде перемінена у пісню хвали.

" Найбільш божественна музика не може зробити нас моральнішими. Незважаючи на її можливість привести нас до спілкування з Творцем, вона не спроможна зменшити відстань між природою та благодаттю.

Томас Ван, Catholic Culture Переклад: Владислав Бецун, СREDO

CREDO

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/