Вівторок, 16 вересня 2014, 20:59

“Бо Я… слабував…”

Спільнота храму святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі «Епіфанія» на чолі із священиком Анатолієм Теслею в черговий раз відвідала людей похилого віку.

Приємно розпочати день, знаючи, що на тебе чекає робота чи навчання, чи якесь служіння, побачити знайомі обличчя людей. У книзі «Мозаїка милосердя» о. Арнальдо Панґрацці зазначає -  відвідини є першим і найосновнішим елементом для встановлення особистого зв’язку з хворим. Саме тоді душпастир має нагоду стати свідком Бога та речником християнської спільноти для того, хто страждає.

“Господній Дух на мені, бо він мене помазав.

Послав мене нести Добру Новину бідним…” (Лк. 4, 18)

Входження Бога в історію спасіння у Святому Письмі часто представлене як низка відвідин. Бог після укладення Союзу зі своїм народом входить у його життя. Відвідини Бога мають своє звершення у Воплоченні Сина Божого. В Ісусі Бог насправді “відвідав та відкупив свій народ”. Тепер Його діло спасіння продовжується в Церкві.

Душпастир як посланець Церкви, що продовжує місію самого Ісуса, проявляє ініціативу у відвідуванні хворих. Кожному він сповіщає євангельську звістку й можливість зустріти Ісуса та Його любов. Євхаристія майже завжди є кульмінацією такої зустрічі. Тому відвідини людей спільнотою «Епіфанія» супроводжувались молебнями із уділенням Євхаристії потребуючим. Також о. Анатолій при читанні певних молитов уділяв Єлеопомазання.

За духовною частиною слідували розмови про повсякденні справи. Члени спільноти завжди приносять із собою добре слово розради, утіхи для  похилих людей, адже, за словами В. Сухомлинського, «слово - найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі».

Розмови були довгі, повні роздумів, бо «Епіфанія» вже декілька місяців не робила відвідин людей. На літо вирішила зробити собі маленькі канікули. Та й похилі парафіяни не завжди у цей час вдома. Пані Тетяну – колишню працівницю Київзеленбуду – діти  забирають у село на дачу. Там вона відпочиває на природі. Деяким хворим: пані Ганні, інколи пані Світлані Новіковій чи пані Галині через літні відпустки дітей, внуків чи вихователів немає кому відкрити зсередини двері. У зв’язку з цим ми не завжди можемо до них попасти…

Похилі люди, в основному, розказували про своє прожите життя, згадували молодість, порівнювали минулі часи із сучасним життям. Пані Ярослава Ільків згадувала, як вона до хвороби (у неї стався інсульт)  кожні півроку (восени і навесні) ходила з вірними Аскольдової могили на прощу до Зарваниці. На дні наших відвідин якраз припало чергове паломництво до цих святих місць. «Хоча зараз я і не ходила на прощу, але духовно була там. Отож зразу після неї я відчула переміну свого здоров’я у кращу сторону» - ділиться враженнями пані Ярослава. Можливо, її друзі там за неї помолились. Також ця жінка постійно дає пожертву на радіо Марія, завжди слухає його в ліжку і дякує Богу за такий великий дар – донесення Христової науки через засоби масової інформації в оселі вірних.

Після розмов похилі люди отримували від членів спільноти «Епіфанія» гостинці: декоративний посуд, коробку цукерків, святу воду. Це своєрідна благодійна допомога від парафії. Натомість деякі з них також нас пригощали домашніми ласощами. А пані Тетяна, як завжди, приготувала нам багату вечерю.

Варто зазначити, що похилі люди дуже раді відвідинам спільноти. Розказують, що сумують за нами, завжди нас пам’ятають, згадують у молитвах. Ми їм як рідні. Декого з них доглядають вихователі, адже діти живуть окремо, роз’їхались хто куди. Майже у всіх вже є внуки. У пані Катерини було п’ятеро дітей. Зараз – двоє онуків: Олександр і Володимир. З відвідуваних нами людей деякі (пані Катерина після аварії, пані Галина, пані Ярослава) на інвалідному візку. Пані Світлана Новікова уже лежить, не встає. Але свої фізичні недомагання всі вони поборюють духовною радістю, молитвою. Ми не до кінця можемо усвідомити їхнє життя і тільки любляче серце нашого Господа здатне цілковито зрозуміти страждання важкохворих, самотніх та немічних людей похилого віку. Саме тому лунає до нас зі сторінок Слова Божого Його святий заклик: “Бо Я… слабував і Мене ви відвідали …” (Мт. 25:35, 36) І найголовніше, що це не просто наказ, це постанова наслідувати Самого Христа. Адже якось Він у Своєму милосерді навідав нас. Зійшовши з Небес, Він присвятив Своє земне життя людям: годував їх, воскрешав, лікував фізично та духовно, а насамкінець, “до кінця полюбивши”(Ів. 13:1), віддав за нас найбільше – Своє життя. “Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла” (Еф. 2:10). Справді, кого ж наслідувати нам більше, ніж свого Небесного Батька! І як не помогти тим, хто відчуває потребу в нашій підтримці. Скільки ж благословення приносить спілкування, спільна молитва та розрада, адже “…серце радісне добре лікує…” (Пр. 17:22) І саме увагою, простою людською підтримкою та допомогою ми найкраще засвідчимо людям про Господа.

Даніела, «Оратнта»