Четвер, 04 вересня 2014, 23:13

Давним-давно жив один святий старець, який багато молився і часто уболівав про гріхи людські. І дивним йому здавалося, чому це так буває, що люди в церкву ходять, Богу моляться, а живуть все так само погано, гріха не убуває. «Господи, - думав він, - невже не чуєш Ти наших молитов? Ось люди постійно моляться, щоб жити їм у мирі й покаянні, і ніяк не можуть. Невже марнота їх молитва?»

Одного разу з цими думками він поринув у сон. І здавалося йому, ніби светозарний ангел, обійнявши крилом, підняв його високо-високо над землею. У міру того як піднімалися вони вище і вище, все слабкішим і слабкіше ставали звуки, що доносилися з поверхні землі. Не чути було більш людських голосів, затихли пісні, крики, весь шум метушливого мирського життя. Лише деколи долітали звідкись гармонійні ніжні звуки, як звуки далекої лютні.

- Що це? - Запитав старець.

- Це святі молитви, - відповів ангел, - тільки вони чуються тут.

- Але чому так слабо звучать вони? Чому так мало цих звуків? Адже зараз весь народ молиться в храмі?

Ангел глянув на нього, і скорботно було обличчя його.

- Ти хочеш знати? Дивись.

Далеко внизу виднівся великий храм. Чудесною силою розкрилися його склепіння, і старець міг бачити все, що робилося всередині. Храм весь був сповнений народом. На криласі видно було великий хор. Священик у повному обладунку стояв у вівтарі. Йшла служба. Яка служба - сказати було неможливо, бо жодного звуку не було чути. Видно було, як стояв на лівому криласі дяк щось читав швидко-швидко, човгаючи і перебираючи губами, але слова туди, вгору, не долітали. На амвон поволі вийшов величезного зросту диякон, плавним жестом поправив своє пишне волосся, потім підняв орар, широко розкрив рот, і ні звуку! На криласі регент роздавав ноти: хор готувався співати. «Уж хор-то, напевно, почую», - подумав старець. Регент стукнув камертоном по коліну, підніс його до вуха, витягнув руки і дав знак починати, але як і раніше панувала повна тиша. Дивитися було дивно дивно: регент махав руками, притупував ногою, баси червоніли від натуги, тенора витягувалися на носках, високо піднімаючи голову, роти у всіх були відкриті, але співу не було.

«Що ж це таке?» - Подумав старець. Він перевів очі на молільників. Їх було дуже багато, різного віку і положень: чоловіки і жінки, люди похилого віку і діти, купці і прості селяни. Всі вони хрестилися, кланялися, багато щось шепотіли, але нічого не було чути. Вся церква була німа.

- Чому це? - Запитав старець.

- Спустимося, і ти побачиш і зрозумієш. - Сказав ангел.

Вони повільно, ніким не видимі спустилися в самий храм. Ошатно одягнена жінка стояла попереду всієї натовпу і, мабуть, ревно молилася. Ангел наблизився до неї і тихо торкнувся рукою. І раптом старець побачив її серце і зрозумів її думки.

«Ах, ця противна почтмейстерша! - Думала вона. - Знову в новій капелюсі! Чоловік - п'яниця, діти - обшарпанці, а вона Хизується! Бач випялілась!»

Поруч стояв купець в хорошій полотняною чумарці і задумливо дивився на іконостас. Ангел торкнувся його грудей, і перед старцем зараз же відкрилися його потаємні думки: «Ото яка прикрість! Продешевив Товару такого тепер дарма не купиш! Не інакше як тисячу втратив, а може, й півтори»

Далі виднівся молодий селянський хлопець. Він майже не молився, а весь час дивився наліво, де стояли жінки, червонів і переминався з ноги на ногу. Ангел доторкнувся до нього, і старець прочитав у його серці: «Ех, і хороша Дуняша! Всім взяла: і обличчям, і звичкою, і роботою От би дружину таку! Піде чи ні?»

І багатьох стосувався Ангел, і у всіх були подібні ж думки, порожні, пусті, життєві. Перед Богом стояли, але про Бога не думали. Тільки робили вигляд, що молилися.

- Тепер ти розумієш? - Запитав Ангел. - Такі молитви до нас не доходять. Тому і здається, що всі вони точно німі.

У цю хвилину раптом боязкий дитячий голосок виразно промовив:

- Господи! Ти благ і милостивий Спаси, помилуй, зціли бідну маму!

У куточку на колінах, притиснувшись до стіни, стояв маленький хлопчик. У його очах блищали сльози. Він молився за свою хвору маму. Ангел доторкнувся до його грудей, і старець побачив дитяче серце. Там були скорбота і любов.

- Ось молитви, які чути у нас! - Сказав ангел.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)