Головна

«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина VІІІ

На черзі, мабуть, найцікавіший розділ, адже мова далі – про християнський вимір сміху: як і чому сміються, а може, якраз і не сміються християни. Розглядати будемо роль «сміху» та «гумору» у християнській культурі у період її «перед-історії» (час Старого Завіту) та періоді становлення і формування (від народження Христа і аж до часів Середньовіччя). Цікаво, що смисл та функціональне призначення визначених понять змінювались та трансформувались. Отож, вашій увазі – прослідкувати зміни у канонах сміху , котрі далі буде окреслено. Приємного вам прочитання та мудрих висновків!

 

Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.

2.2 Феномен сміху у культурі християнства: чи міг сміятись Богочоловік?

Після того, як ми проаналізували сміх у культурі політеїстичній, треба зрозуміти принципи сміху та гумору у монотеїзмі, зокрема у християнстві. І якщо у попередньому підрозділі ми аналізували сміх та гумор на прикладах іронії Гери, Зевса, Гермеса, то тепер порушена проблематика  трансформується у площину сміху/несміху Христа і зводиться до відповіді на запитання: чи сміявся Христос, а радше навіть – чи міг сміятися Христос, будучи на землі (водночас Богом і людиною). Якщо кожна людина фізично має здатність до сміху, а Христос згідно теологічної позиції мав усі властивості людей, окрім гріха, тоді логічно, що не має сенсу ставити саме питання. Відповідь буде очевидно простою – звісно, що Христос сміявся, адже навіть теологія не вважає сміх гріхом (згідно «Десяти заповідей», «Семи основних гріхів» і т.д.). Втім, чи не все тут залежить від дискурсу, у чому ми далі переконаємось та про що ми вже мали нагоду говорити[1].

На мою думку, суть проблеми в тому, що найбільш вагомою є не аргументація тої чи іншої позиції, а вибір дискурсу. Простіше кажучи, богослови та теологи розглядають дане питання у християнському світлі, теоретики сміху – у категоріях феномену сміху, а отже в межах обраних концепцій і аналізують проблематику можливості-неможливості сміху Христа. Тому залежно від того, як ми розглядаємо сміх – під скельцями психоаналізу чи біологічних теорій, психології, культурної традиції чи культурних установок (чи будь-котрої з інших концепцій), очевидною стає різниця в підході до розгляду даного питання, а тому інше вирішення проблеми. Тож далі озвучимо основні тези, що розкриють наше розуміння постановки та вирішення проблематики. Звісно, полеміку можна було би розгортати у більшій площині, проте ми обрали ті тези, котрі є найбільш репрезентативними та показовими.



[1] Шонь Х.Б. Сміх Ісуса Христа: чи міг сміятися Богочоловік? // Культурні трансформації в синхронії та діахронії: теорія і практика / Тези доповідей міжнародної наукової конференції  24-27 вересня 2012 р.( до 20-річчя кафедри культурології) - К: "Стародавній світ",2012.- С.158-160.

Христина Шонь

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/