Головна

«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина ІV

Розділ І. Теорії пояснення гумору та сміху: теоретична частина.

1.4 Сміх у розробках Хельмута Плеснера

Сміх, подібно як і плач, є кордонною реакцією, себто є реакцією на ті кордони, в котрі вписані людські вчинки, обумовлені притаманною їм доцільністю і мовою. Сміх залучає в характерний для особи тип діяльності щось, що є абсолютно для неї невідповідне. Така реакція стає можливою за рахунок того, що відбувається змушена відмова від характерних та типових форм регульованої поведінки. Тобто, сміх – це ексцентрична позиційність[1].

Х. Плеснер вирізняє категорії – тілесного та духовного, де сміх є максимально кордонною реакцією, де особа однозначно переходить кордон в сторону своєї тілесності, до «буття-тілом». Це свідчить не про баланс (гармонійність), а про перевагу тілесного у особи. Сміх і плач – це продумано фальшиві реакції на неможливість особою знайти правильне співвідношення між особою і її тілом. По суті сміх є надломом у людському бутті, він маркує величезне заглиблення особи в сторону своєї тілесності, до чистого «буття-тілом». Отже, коли є сміх, немає балансу. Х. Плеснер констатує сміх як мимовільну реакцію людини. Цікаво, що усмішка (про котру рідко хто згадує при темі гумору та сміху) для Х. Плеснера – це тільки мімічне вираження легких емоцій, коли людина зберігає дистанцію стосовно себе самої та довколишнього світу і може це показати[2].

Як представник філософської антропології, Х. Плеснер категоризує сміх – як виключно людську властивість, опираючись на аргументацію Аритостеля. На думку Бернарда Прусака, котрий аналізує працю Х. Плеснера «Сміх та плач», сміх є певною мірою бентежною реакцією і поведінкою. У схоластичних вимірах, сміх є частково активним, частково пасивним явищем. Втім, це поняття є більш ніж тілесним виявом реакції організму. Незалежно від причини нашого сміху, механізм стає подібним до кашлю чи чхання – тіло струшується і це задовольняє його. З іншого боку, сміх – це розтормошений спектр проблем між тілом та розумом. І якщо Е. Кант говорить про сміх, де тіло наслідує розум, то Х. Плеснер констатує: «це не моє тіло, але я є тим, хто сміється…маючи причину, з чогось[3]». Поза тим, що є різні теорії стосовно сміху як феномену, котрий маніпулює тілом, Х. Плеснер дотримується позиції, за якої сміх є реакцією особи, а не подією тіла, навіть якщо особа, котра сміється, не може покласти цьому край. Поза тим він підкреслює, що особа втрачає контроль над тілом, коли сміється. Але це є бажана реакція – і стає вона нездоланним трендом, котра до кінця не вистраждана і не пережита. Натомість це трактується як вираженна і значима (характерна) реакція[4].

Отже, підводячи підсумок до усього сказаного різні дослідники по-різному не тільки трактують, але і розглядають поняття сміху, гумору та дотичних до них. Куюнжич (за Дерріда) – зводить сміх до рівня метафізичного – сміх доонтологічний, він утворюється, коли є порожнина, котру треба заповнити. За Дерріда сміх – це вибух, котрий лунає у пустому просторі. Сміх – це результат дії несвідомого. Сміх заперечує логос. Він анульовує дію раціонального. Сміх – це потужна сила, котра скерована на іншого, яка не є контрольована тим, хто її творить.

Бергсон механізм комічного пояснює лише на основі особи і її характеру. Тому для комічного валідними будуть категорії естетики та потворності, і досконалого. На відміну від сміху та гумору, котрі є категоріями самодостатніми, комічне має бути у контексті, інакше воно не буде працювати (приклад – чоловік, котрий послизнувся і впав, ідучи по вулиці). Без ряду пояснень та коментарів комічне не спрацьовуватиме. Йому потрібен текст.

Фрейд виводить гумор до категорії несвідомого, котре проектує його на виверження назовні. Але основна дія відбувається поза раціональним – що зрозуміло, адже ми розглядаємо даний феномен у рамках психоаналізу. Гумор може виражатись у різних формах, проте має негативний підтекст. Тобто, Фрейд пояснює гумор як варіацію психічної сублімації – у людини є страх, ненависть, неадекватне бажання (згідно канонів та норм суспільства чи певної групи до котрої себе зараховує індивід), котрі він не може висловити, але їх доводиться в собі придушувати. Натомість, гумор – це механізм, що дає звільнення індивіду.

Кант подає сміх як обов’язкове перетворення напруження в ніщо. Тільки тоді – смішно. Якщо перетворення відбувається у щось очікуване серйозне – реакція буде точно не смішною – буде сумно або нудно. Кант заперечує механізм сміху як вивищення індивіда над іншими, чи його самоствердження. Сміх – тілесне, а не духовне, моральне задоволення для організму, попри те, що він базується на співдії душевних поривань.

Х. Плеснер основу сміху проектує на неординарність особи, називаючи сміх ексцентричною позиційністю. Виокремлюючи сміх теж до межового стану в бік наближення до буття тілесного, він характеризує сміх як незбалансованість, негармонійність особи. Але для тіла – відчуття при сміхові є такими, що приносять задоволення. Поза тим, що особа, котра сміється, втрачає контроль над тілом, це є бажана нею самореакція. Сміх як певний вид забуття, відчуження від контролю над своїм тілом, над самим собою.

На нашу думку, сміх варто розуміти не односторонньо, тобто, не можна допустити, що сміх – це тільки біологічний процес задоволення для організму, бо тоді усі психоемоційні реакції стають неважливими. Більше того, сміх не є формою потворності, бо інакше ми його a priori маркуємо негативним конотатом, він перестає бути біполярним, дихотомічним і взагалі стає одразу ж зрозумілим. Якщо сміх не є під контролем знання, тоді сміх непідвладний людині. Але люди знають, коли доречно сміятись, а коли ні. За рахунок соціальних установок (наприклад, на похороні) при комічній ситуації  люди не сміятимуться з того, що буде комічним за звичайних умов. Натомість, за нормальних умов ситуація, при котрій треба співчувати – падіння чоловіка, що послизнувся, не буде сприйняте із жалістю та  співчуттям. В той самий час, сміх і справді не спонукає до роздумів, бо коли людина сміється, вона не може думати. І що довше сміятись, то менш підвладний сміх стає тому, хто сміється (сміхачу). Проте треба погодитись, що сміх – це часто ознака усвідомленого тріумфу. Невдахи не сміються. Ми вважаємо, що феномен сміху варто розрізняти таким умовним поняттям, як градація. За певних умов сміх є проявом емоцій, наприклад, коли він короткотривалий і не гучний. Натомість, найімовірніше, якщо сміх настає за невеликими паузами у розмові – з наростаючою силою – це не є той сміх, котрий тільки емоційний і несвідомий. Це усвідомлений причиновий сміх, котрий або закріплює відчуття тріумфу, або викидає зсередини назовні агресію. Тобто, сміх – феномен амбівалентний. Його не варто зводити виключно до кореляції з поняттям біологічного або емоційного або несвідомого або виключно негативного (конотативно). Сміх може набувати будь-яких властивостей із вищеперерахованих категорій. Сміх може поєднувати їх, але не конче мусить. Бо сміх взагалі нічого не мусить: він може полонити (юродство, патологічні стани душевнохворих і т.д.), але не можна полонити його самого. Його тільки можна дозувати. І ще: сміх найімовірніше має контекст, у якому ми його розглядаємо. Це важливо пам’ятати при аналізі феномену.



[1] Хельмут Плеснер, Ступени органического и человек: Введение в философскую антропологию / Пер. с нем. - М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. – С. 19

[2] Там само, С.334-336

[3]Плеснер Х., Ступени органического и человек: Введение в философскую антропологию /  [ Електронний ресурс] Плеснер Хельмут. – Пер. с нем. - М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. - с.334-336. http://ibif.nm.ru/z0000877/st000.shtml.htm

[4]Там само.

Христина Шонь

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/