Головна

«Русскій мір» і Майдан як загроза

У церковно-державній мові робить фурор формула «русскій мір» («російський світ»). Представники Церков і державні інституції використовують його для визначення пострадянських територій.

Цим поняттям визначають не тільки мешканців Російської Федерації чи російську діаспору, розсіяну на території колишнього Радянського Союзу, але також православних з України, Білорусі, Молдови і Казахстану.

Віссю конструкції є три фундаменти: православ’я, зосереджене довкола Московського Патріархату, спільність мови і культури та історична пам’ять, що охоплює також і часи Середньовіччя, імперію Романових, як і Радянський Союз. Територіальним ядром цієї системи є «Свята Русь», тобто територія сучасних Росії, України та Білорусі, що їх Московський Патріархат завжди вважав на територію власної відповідальності, не тільки канонічної, а й духовної. 2007 року декретом російського президента було створено спеціальну державну інституцію — фонд «Русский мир», призначений промувати ці ідеали по всьому світу. Ним керує доктор В’ячеслав Ніконов, внук В’ячеслава Молотова. Фонд провадить 90 осередків у 41 країні по всьому світу і є суттєвим елементом сучасної російської закордонної політики. Він дуже тісно співпрацює з Московським Патріархатом.

Проголошувач

Гарячим пропагандистом «Русского міра» є патріарх Московський і всія Русі Кіріл, який ще як митрополит на віче у Києві 2008 року переконував місцевий люд, що Росія, Україна і Білорусь це одна Свята Русь. Нині цю спільність він представляє як антидот проти всіх викликів сучасного світу. Вона нібито має стати дієвою відповіддю на процеси глобалізації та експансії виродженої західної культури. Патріарх Кіріл не раз також підкреслював, що назва «Російська Православна Церква» стосується не тільки етнічних категорій, але обумовлена ширшою концепцією духовності, сформованої упродовж століть російським православ’ям. У цьому контексті мені вже випадало критикувати російські медіа, які інформують про різні події на російсько-білоруському чи російсько-українському кордонах. Це фальшиве бачення, переконував патріарх. Такий образ — штучний і шкідливий, він без потреби розділяє політичними кордонами простір, який становить духовну цілісність.

Наша людина в Мінську

Практичним прикладом реалізації ідеї «русского міра» було останнє рішення Святішого Синоду РПЦ, який наприкінці грудня 2013 р. призначив єпископа Павла (Георгія Пономарьова), раніше — митрополита Рязанського (центральна Росія) на посаду митрополита Мінського і Слуцького. Він також став патріаршим екзархом Білоруським, а отже — предстоятелем православ’я в Білорусі. Рішення не було проконсультоване з білоруськими властями і заскочило зненацька навіть місцеві церковні кола. Були сподівання, що православним ієрархом найвищого рангу в Білорусі стане принаймні хтось із громадян цієї країни. Митрополит Павел — росіянин, народився 1952 року в Казахстані. Відбувши службу в армії, працював автомеханіком і слюсарем. У 1970?х роках закінчив Духовну академію в Москві й розпочав працю у Відділі зовнішніх церковних зносин Московського Патріархату. Багато років працював у місіях російського православ’я в Єрусалимі, США, Канаді й Австрії. Змінив митрополита Філарета (Кіріла Вахромеєва), якому виповнилося 78 років і який через це пішов з посади. Внаслідок політичних змін у Радянському Союзі восени 1989 року Православна Церква Білорусі здобула широку автономію в рамках Московського Патріархату як самостійний екзархат. Екзарх Білоруський силою посади є членом Святішого Синоду Російської Православної Церкви — найважливішого колегіального органу Московського Патріархату. З-посеред 9,5 млн. мешканців Білорусі понад 80% сповідують православ’я. Отже, безсумнівно, ця номінація підкреслює залежність білоруського православ’я від Московського Патріархату і вписується в ідею «русского міра», так інтенсивно промовану патріархом Кірілом.

Грізний Майдан

Загрозою для «русского міра», цілком очевидно, був вибух проєвропейських демонстрацій у центрі Києва. Митрополит Іларіон, голова церковної дипломатії, сказав безпосередньо, що для російського православ’я усе, що діється в Києві, має величезне значення, оскільки це не тільки столиця України, але насамперед серце Святої Русі. Тому політики, здійснюючи свій суверенний вибір, як він зазначив, не повинні нищити природних духовних зв’язків, що єднають Київ із Москвою. Оскільки навіть серед українських ієрархів, підпорядкованих Москві, пролунали голоси на підтримку проєвросоюзних очікувань, то члени Святішого Синоду у спеціальній заяві застерегли їх від будь-яких наслідків порушення духовної єдності православ’я. Цілком очевидним чином ця позиція підтримує діяльність президента Януковича, який саме підписував із Путіним угоди, перекреслюючи на дальшу перспективу українські шанси на угоду з Євросоюзом.

Останнім часом Московський Патріархат говорив про події в Києві у такому само дусі, як це робили російські медіа, що описували демонстрації на Майдані як велику провокацію за гроші Заходу, скеровану на те, щоб розірвати «природний зв’язок» між Росією та Україною.

Консерватизм нового зразка

Слід додати, що ідея «русского міра» містить також заклик до захисту традиційних християнських цінностей, про які так багато говорилося, зокрема, під час діалогу польських ієрархів із представниками російського православ’я та в стосунках між Росією і Апостольським Престолом. Цей діалог із багатьох поглядів є необхідним, але варто пам’ятати, що для російського партнера він є тільки елементом значно ширшої стратегії. «Русскій мір» — це простір, заселений близько 300 мільйонами людей, і це напевно важливий геополітичний проект сучасної Росії. Ідея «русского міра» — це також спроба сконструювати ідеологічну надбудову для планів реінтеграції пострадянського простору в рамках проекту Євразійського Економічного Союзу, який має постати 2015 року як спільнота, політично та економічно об’єднана довкола Росії. Президент Путін відкрито говорив про це у своєму останньому щорічному посланні до Федеральних Зборів, тобто до російського парламенту: вищого — Ради Федерації та нижчого — Державної Думи. Росія в цьому баченні має бути захисником не тільки інтересів своїх та інтересів країн союзу, а й консервативних цінностей, також і релігійних, які в сучасному світі перебувають під загрозою через нав’язувані силоміць звичаєві й моральні революції. Це виразна альтернатива, якою сучасна Росія спокушатиме, вказуючи на реальні проблеми, загрози і слабкості, наявні в багатьох течіях західної цивілізації. У радянській моделі Росія силкувалася будувати суспільство на фундаменті атеїзму. В путіновській моделі вона робить релігію політичною силою, ставлячи православіє у центр російського світу. Варто це чітко усвідомлювати, вступаючи у діалог із партнером, який протягом століть припускався численних помилок, але ніколи не грішив наївністю.

Анджей Граєвскі, wiara.pl

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/