Головна

Війна проти Франка: конспірологія невігластва

Я ніколи не був прихильником конспірологічних теорій. Будь-які розмови про те, що всі довкола ведуть проти України свої підступні війни, аби дискредитувати, закабалити чи зруйнувати нашу державу, викликали в мене лише скептичну посмішку. Проте історія з погруддям і пам’ятною дошкою Іванові Франку у Відні спровокували в моїй душі певні сумніви щодо попередніх переконань.

Все почалося, нагадаємо, з доволі дивної статті в авторитетному (хоч і лівацькому) австрійському часописі profil. Стаття мала досить провокуючу назву «Жиди, кровопивці», причому слова ці приписували Іванові Франку. Зразу ж зауважу, що слів таких ви ніколи не знайдете в публіцистичних працях письменника. Схожі вислови, щоправда, можна знайти в його художніх творах, та й то не дослівно. Приблизно таке (щоправда, слова «кровопивці» там немає, його можна вивести лише з контексту) сказав один з героїв соціально-психологічної повісті «Перехресні стежки». Тобто з таким самим успіхом можна було б звинуватити, наприклад, російського письменника Юліана Семенова й усіх творців серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни» в пропаганді націонал-соціалізму.

Подам кілька цитат зі статті, аби читач зміг зрозуміти рівень аргументації й «аналітичності»: Він був тодішнім радикальним націоналістом і палким антисемітом. У своїх віршах він українських селян протиставляв «жадібним» євреям-торгашам.

Або ще краща: Франковий антисемітизм слід розглядати у контексті тогочасної расової ненависті, та все ж його вплив був величезним і він був отруйним. Коли у Другій світовій війні українські бригади смерті, що воювали по боці SS, винищували єврейство в Галичині, то чинили вони це у Франковому дусі.

І на завершення, для повноти картини: Але й комуністи любили Франка. За Йосипа Сталіна його твори були потрактовані як «революційні».

«І таку людину вшановують пам’ятною дошкою на фасаді Віденського університету, погруддям у центрі Відня?», – риторично ставиться запитання у статті, тему для якої підкинув часопису виходець з Одеси Еміль Лянґерманн, котрий 1970 року з родиною перебрався до Австрії. Саме він переклав німецькою і подав «на критичний огляд громадськості» Відня «антисемітські» цитати з Франкових творів.

У цьому контексті варто зазначити, що згадану статтю написала не якась екзальтована студентка-практикантка, вражена розповідями пана Лянґерманна. Аж ніяк, авторка – публіцистка солідного віку Кріста Цьохлінґ, котра вже мала за плечима студії в університетах Ґраца й Відня за спеціальностями історія й германістика. У журналістській бранжі вона працює майже чверть століття. І така неприпустима журналістська помилка – обмежитися одним джерелом інформації у такій складній, глибокій і пікантній темі. Не проконсультуватися з франкознавцями, які працюють, зокрема, й у Віденському університеті, не перечитати самій те,що, принаймні, написано чи перекладено німецькою? Що це: інфантильність, лінь, надмірна емоційність? Ну, не може ж бути некомпетентність у такого досвідченого й освіченого фахівця.

Міркуючи про це мимоволі, схиляєшся до тієї клятої теорії змов. Зайвим аргументом для цієї гіпотези є й те, як оперативно за знесення пам’ятника «антисемітові» виступила низка організацій: Ізраелітське культурне товариство (IKG), Маутгаузенський комітет (організація допомоги в’язням нацистських концтаборів), австрійська антифашистська мережа Antifa.

Віденський університет під тиском анти-Франкових гасел мусив негайно скликати симпозіум для того, щоб з’ясувати: чи був письменник антисемітом, чи вартий він бути вшанованим пам’ятною дошкою.

Активісти ж згаданих організацій навіть чути не бажали про якусь наукову дискусію – для них питання зрозуміле. «Як щось абсурдне й неприйнятне розглядає IKG симпозіум, де українські професори, зокрема й ті, котрі беруть участь у праворадикальних маршах, намагатимуться виправдовуватися, що, мовляв, у випадку Франка треба говорити про «прогресивний» антисемітизм», – говориться в заяві IKG.

Цікаво, хто ж це з українських професорів брав участь в ультраправих маршах. Може, Григорій Грабович із Гарварда, Тамара Гундорова з Академії наук України чи Ярослав Грицак із Українського католицького університету? Рідко доводиться чути щось абсурдніше.

Речник Antifa Роберт Айтер, продовжуючи думки, подані в заяві IKG, конкретизує вимоги: «Якесь інше рішення, окрім негайного зняття таблиці,було б фатальною символікою й зашкодило б славі Віденського університету».

Тим не менше, симпозіум у Віденському університеті відбувся 24-25 жовтня. Пройшов він спокійно, цілком по-науковому, аргументовано й фахово. Хоча абсурдністю можна вважати вже саме його проведення, причому не в Австралії чи Новій Зеландії, а в Австрії, де Франка мали б добре знати й цінувати. Ми ще дамо можливість нашим читачам детальніше довідатися про хід самого симпозіуму. Поки що скажу, що загальна атмосфера на ньому була про-Франкова й жодним чином не анти. Щоправда, жодної резолюції щодо пам’ятної дошки ухвалено не було.

Зрештою, тут сама ситуація загнала віденських науковців у штучний цуґцванґ. Ухвалять вони рішення не скидати дошки, то зразу ж наразяться на анафему згаданих організацій. Вирішать, що дошка Франка має зазнати долі харківської дошки Юрія Шевельова, то як їм потім уникнути докорів сумління, як потім дивитися в очі українським, і не тільки, колегами. Можу собі уявити, як їх потім зустрінуть у Львівському університеті, який носить звання «антисеміта». А що робити австрійському культурному центру, який міститься у стінах Франкового вузу? Як тоді австрійцям взагалі контактувати з Україною, де чи не чверть усіх культурних закладів названі на честь Франка?

А що тоді робити українській владі? Писати протести до Відня, сваритися з австрійцями напередодні підписання Угоди про асоціацію на радість російським імперцям?

Ну бо як це так: двадцять років висіла дошка Іванові Франку на Віденському Університеті, 14 років стояло погруддя у центрі Відня, нікому не заважаючи. І тут, напередодні Вільнюського саміту, став Франко зненацька антисемітом, почав усім муляти око. З огляду на це гіпотеза про конспіративну теорію видається щораз реальнішою. Хочеться лише думати, що все це – не більше, ніж конспірологія невігластва.

Любко Петренко, Львівське товариство у Києві

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/