Четвер, 31 жовтня 2013, 01:03

Двадцять п’ятого жовтня цього року розпочався осінній чотириденний відпочинок дітей з церкви, що на Аскольдовій могилі, у Закарпатті. Старшокласники мали змогу відпочивати у Рахівському районі, присілок Банський. Саме в цих місцях народилася і проживала наша сестра –монахиня Філомена, яка також брала участь у цій поїздці та змогла організувати нам чотири незабутніх дні відпочинку.

Організатором поїздки була парафіянка громади Ірина Макар, яка чимало часу та уваги приділила цій праці. Сама ж ідея - згуртування старшокласників на Аскольдовій могилі та організація відпочинку  належить нашому пароху отцю Ігорю Онишкевичу, який віднайшов кошти для проживання та харчування дітей у таборі.

На відпочинок вирушило тринадцять осіб, з яких шість хлопців, п’ятеро дівчат, сестра Філомена, та пані Ірина. Отже в п’ятницю ми розмістились у вагоні і поїзд Київ – Івано – Франківськ вирушив у путь. Вечором  ми помолилися Богу за успішну дорогу, а вже ранком наступного дня вирушили мікроавтобусом в присілок Банський. Дорогою ми мали декілька культурно – духовних зупинок.

Перша з них – село Ясеня. Там ми помолилися у храмі Успення Пресвятої Богородиці. Варто сказати, що ця дерев’яна церква занесена до списку ЮНЕСКО дерев’яних архітектур. То ж цінність її є вельми великою. Реліквією цього храму є хоругва 17-го століття.

Друга наша зупинка була біля водоспаду, який знаходиться у селі Простинець. Звичайно, купатися ми не могли, адже вода доволі холодна, але фотографій зробили чимало.

Згодом - село Ділове. Тут ми відвідали Успенську церкву, яка була збудована у 1750 році, хоча за не офіційними даними цей храм споруджено ще у 16 столітті. Тут ми молились. А згодом влаштували гарну фотосесію. Часу обмаль. То ж хутко ми поїхали далі. І наступна зупинка в географічному центрі Європи, де ми придбали національні закарпатські сувеніри.

І ось ми приїхали в запланований рай. Так, справді, ми відпочивали «в раю у Фірцика». Яке було перше враження? Його складно описати, але спробую. Ми знаходились у центрі чотирьох а може і  більше гір. Проживали в дерев’яному будинку, з балкону якого видно поляну, де можна грати в бадмінтон, футбол, волейбол та інші ігри. Території було вдосталь. Хоча, чесно кажучи, часу не вистарчало, щоб грати в ігри. Кожна хвилина - розписана. Крім того, біля будинку, була бесідка, де ми інколи снідали, чи то обідали. А поряд величезне озеро. Це дійсно – чудо природи,  прекрасне – прозоре. В озері крізь воду видно як там плавають риби.  Ми щедро підгодовували їх хлібом.

Розклавши речі та гарно влаштувавшись, ми мали обід – чисто закарпатський, з ріплянкою, що означає біла наливка. Надворі сутеніло і ми пішли в гості на заплановану зустріч та вечерю до батьків сестри Філомени пані Ганни і пана Павла. Ціла родина вітала нас, сім’я сестри Філомени приготувала для нас смачну вечерю, а саме: голубці, узвар, пиріг з яблук. Наша зустріч продовжилась виконанням народних пісень. Родина ж сестри заспівала нам декілька коломийок. Повернулись до дому аж о десятій годині та зразу пішли готуватися до сну.

Свята неділя звичайно ж розпочалася з Божественної Літургії. Перед нею всі старшокласники разом з сестрою Філоменою мали зустріч - диспут про віру і її значення у нашому житті. Кожен з нас висловив своє розуміння віри у Бога, і поділився історією зі свого життя, де Бог впливав на події і вирішував життєві проблеми, які б ми без Нього не подолали.

Згодом поїхали у село Кобилецька Поляна, на храмове свято Христа царя. Після Богослужіння нас і всіх парафіян гостили смачними стравами. Після чого ми мали зустріч з дядьком Іваном Мироном, якому 86 років, з яких 25 років пан Іван провів у тюрмах Радянського Союзу -  за свою відданість і любов до України. Іван Мирон розповів нам про переживання, складнощі, з якими зустрічався на цьому шляху боротьби. Він зауважив, що віра в Бога допомагала йому на цьому шляху. Пан Іван, до речі, є хорошим другом Левка Лук’яненка. Після цієї захоплюючої і дуже повчальної зустрічі ми поїхали у село міського типу Великі Бички, де відвідали церкву Успіня Пресвятої Богородиці. Екскурсію провів отець Микола Копич, розказавши про становлення  і розвиток цього храму.

А далі дорога привела нас до монастирської обителі Сестер Пресвятої Євхаристії. Тут розташована церковна школа і музей священномученика Теодора Ромжі. Нам розповіли про життєвий шлях і служіння Теодора Ромжі. В музеї ми ознайомились із фотографіями Миколи в дитинстві та під час служіння. Тут у музеї зберігається частина труни і одягу цього священнослужителя. В музеї також прекрасно оформлена катехитична школа, в якій займається близько п’ятдесяти учнів різного віку. Із захопленням ми розглядали дерев’яний макет церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

А тепер до дому, тобто до садиби  Фірцика чи як ми ще називали це місце «до раю Фірцика».  Після приїзду смачно пообідали кулешем, перекладеним з бринзою, а також бульйоном з манними галушками. А на вечерю – гарна порція кремзликів з грибами (деруни). Ввечері переглядали фільм «Поспішай кохати». Опісля відбулося обговорення цього фільму.

Наш третій день перебування на Закарпатті розпочався Літургією в храмі святого Пантелеймона, яку відслужив отець Дмитро. На проповіді він підняв тему віри. Наш старшокласник Маркіян прочитав Апостола. До речі, як для першого разу, то йому вдалось це зробити дуже гарно.

Після Богослужіння, ми пішли до пані Ганни – мами сестри Філомени, де нас пригостили закарпатським молоком. Дівчатам ж пані Ганна приготувала подарунок – капчури ( шкарпетки з овечею шерстю), за що ми їй щиро дякуємо. А далі шлях простелився в Урочище Андрейчино, де ми мали змогу скуштувати воду з мінерального джерела Беркут. Але на цьому старшокласники не зупинилися. Нам захотілось  піднятися на гору, щоб подивитись на панораму села Косівська Поляна та інші села,  що розташовані поряд.

Далі був смачний обід, де подавали головну та оригінальну страву богриджом ( фасольово - грибний гострий суп). Після чого ми молилися - вервечку з впровадженнями. Згодом - запланований творчий вечір, на який прийшов отець Дмитро та вся родина сестри Філомени. Наша спільнота старшокласників «Відродження» заспівала чотири пісні, а саме: «Моя молитва нехай лине»,  «Лента за лентою», «Ой на горі два дубки», «Ой чий то кінь стоїть». Потім разом з нашими гостями ми співали народні пісні. А далі - спільна вечеря. Гості принесли багато страв. Крім того, ми жарили шпикачки в картоплею на вогні, і запекли сало.

Поїздка закінчувалась. Понеділок – останній день перебування на Закарпатті. З самого ранку ми вирушили на гору до секвойї, на яку нас провів Саша – внук пана Василя, який нас прийняв у себе. Піднімалися на гору пів години. На нашу радість ми таки побачили ці унікальні дерева. Вони єдині. Тільки троє дерев прийнялися в Карпатських горах. Вони ростуть надзвичайно високо, і їхня кора не горить. Там ми зробили фотографії та повернулися назад, бо треба ж вирушати до Івано-Франківська. В дорогу вуйко Мирон приготував два поліетиленові кульки яблук. А пані Ганна приготувала вареники з бринзою.

Дорогою до Івано – Франківська ми співали пісні, молилися, спілкувались між собою. Ось і поїзд Івано-Франківськ –Київ -  дорога до дому.

Всі учасники поїздки щиро дякують отцю Ігорю Онишкевичу, пані Ірині Макар та сестрі Філомені за чудовий відпочинок у горах Закарпаття.

http://www.youtube.com/watch?v=wMOrFfiTuG0

Матеріал та фото Олега Качура, «Оранта»