П'ятниця, 04 жовтня 2013, 00:33

Наречений і наречена розглядали дорогоцінне каміння, виставлене на огляд у ювелірній крамниці. Діаманти, сапфіри, смарагди викликали подив і захоплення. Але молодята шукали того єдиного каменя, що став би гідним уособленням їхнього кохання.

Ось погляди зупинилися на скромному камінці -тьмяному, позбавленому блиску.

Ювелір побачив в очах молодих запитання і взявся пояснювати:

- Це опал. Утворюється з двоокису кремнію, з пустельних піску та пилу. Своєю красою завдячує не досконалості, а певному дефектові. Опал - це камінь із крихким осердям, у ньому повно малесеньких щілин, крізь які до середини його може проникати повітря. Саме воно, повітря, заломлює промені світла, і як наслідок, опал може переливатися чудовими відблисками. Його називають "лампою для вогню", а ще кажуть, мовби він ховає у своїм осерді Божий подих.

Ювелір узяв камінця і затиснув його в долоні. Відтак розповідав далі:

- Опал втрачає свій блиск, якщо опиняється в холодному і темному місці, але знов починає сяяти, зігрітий теплом чиєїсь долоні та пронизаний світлом.

І золотар поволі розтиснув долоню. Камінчик засяяв м'яким вишуканим світлом. Саме його вподобали і придбали молоді.

Коли предмети зі срібла чи міді починають окислюватися, ми енергійніш тертям намагаємось їх відчистити.
А що нам робити, щоб оновити власне життя? Ми можемо уподібнювати себе до опалу. Набираємо кольору і блиску, якщо зігріває нас Божа любов.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро